Минулого тижня у селі Данилівка Менського району відбулася небуденна як для села і буденна в межах області подія – схід колишніх працівників або їх спадкоємців колективного господарства «Нива» яке колись існувало на цих теренах.

Причиною зборів стало те, що у село увійшов новий інвестор «Натуральні Аграрні Технології» замість корпорації «Інтерагросистема». От і зібрали нові орендарі селян для того, щоби вони переоформили майнові паї на нового орендаря, пише Північний вектор.

Збори відбуваються як і заведено у приміщенні сільського клубу, за столом, на якому зазвичай молодь грає у доміно, реєструють присутніх.

У самому залі збирається більше сотні громадян, на передніх сидіннях місця зайняли серйозні люди – колишній голова колгоспу Федір Лавриненко, один із орендаторів Олександр Зінченко, представники «старого» та «нового» інвестора, юристи.

–          І що ж це воно буде? І за що голосувати? – пошепки запитують одна в одної старенькі бабусі із задніх рядів.

Лунають виступи нових інвесторів які обіцяють налагодити в селі виробництво сільськогосподарської продукції, дати роботу молоді. Їх підтримує колишній голова колгоспу.

Пригадуються подібні збори наприкінці 90-х,на яких я сидів ще школяром, «за компанію» з бабусею, тоді теж лунали подібні виступи. От наприклад коли до парламенту балотувалися одіозні кандидати Микола Рудьковський та Олександр Волков, тоді вони теж обіцяли селянам «рай», і так само хвацько їх підтримував Федір Павлович, і піднімав першим руку закликаючи їй інших данилівців підтримати їх. Пригадується хтось із них подарував колгоспу цистерну палива, але до парламенту не потрапив, довелося відшкодовувати витрати кандидата…

Але повернемося до зборів. Початок їх затягується, бо довго не можуть правильно сформулювати їх назву, та й визначити кількість присутніх і необхідну для прийняття рішення більшість. Самостійну думку має колишня сільська голова Віра Миколаївна Ситник та її син Владислав, які хочуть разом з переданими їм майновими паями колишніх колгоспників відокремитися і працювати самостійно. Але, самостійність нині не в моді. Так само як і на початку 30-х, коли кров’ю та голодом запихали селян в один колгосп та примушували вести своїх теличок та худобу вже на спільну ферму , а ті хто не хотів «господарювати» разом їхав удобрювати своїми кістками далекий Сибір. Так потоптався по тих краях мій прадід Михайло Кулик, а  від іншого – бабусиного дядька, й звістки не залишилося.

Так створювали сільськогосподарське колективне господарство «Комуніст», у якому переважна більшість данилівців гнула свої спини за палички\трудодні. І врешті-решт, щось таки збудували. Коли на початку 2000-х, за чиїмось сатанинським наказом згори, почали поспіхом руйнувати систему колгоспів, начальство пояснювало селянам: колгоспне майно ніхто не руйнує, ми даємо вам документи –майнові паї, але щоб його не розтягували –бо потрібно, щоб зберігся комплекс ми передаємо його в одні руки. Але не виконало обіцянки начальство, за десять років, що минуло з того часу, змаліли та зміліли майнові частки селян. На металобрухт потрапило чимало автомобілів, тракторів, мов випарувалося безліч майна, тільки пеньки залишилися від багатьох дерев у посадці та лісі. Залишається тільки запитувати,кому пішли гроші, чому вони не потрапили до кишень колишніх колгоспників і коли ж будуть покарані місцеві махінатори?

І знов же таки повертаємося до зборів.

Як і слід було очікувати, до пропозиції Віри Ситник селяни не прислухалися, не дозволили їй використати її власні та набуті нею паї щоб господарювати окремо.

Коли питання про передачу майна від одного інвестора до іншого поставили на голосування, як і заведено, гості з Чернігова підняли руки голосуючи «За!». Роби як я: казали вони. Але Бог з ними. Можливо й справді утворять вони потужний комплекс по вирощуванню свиней, і будуть в Данилівці вирощувати полуниці. Але питання залишаються, хто ж винен у тому, що колишнє колгоспне майно розтануло як сніг і залишилося від нього тільки невеличка кучка.

Відразу ж після зборів старенькі бабусі, бо чи вистачить у них сил наступний раз дошкандибати до центру села, стовпилися довкола столу, щоб своїми підписами засвідчити передачу майнових паїв.

–          І за що ж ми голосували?- запитували одне в одного данилівці виходячи з приміщення клубу.

Один із жителів села спробував з’ясувати у керівництва сільради кому належать лісопосадки, у яких від багатьох міцних дерев залишилися тільки пні. У відповіді, що надійшла сказано: що це не в компетенції сільради.

По закінченню зборів, ми проїхали місцями «бойової слави» тих, хто володіє селянським майном: руїна от  і все. Розібраний дитячий садок, ферма під охороною і водночас зі слідами розібраної покрівлі, пні замість дерев…

Ось таке воно відбувається нині в селі.