Наш земляк сучасний український письменник (в минулому редактор газети «Колгоспна правда») Анатолій Соломко звернувся до небайдужих мешканців міста та району за фінансовою підтримкою у виданні роману «Хоробор», який описує події сивої давнини, що відбувалися на теренах нашого краю. Однак пересічному жителю Мени та Менського району незрозуміло, що то за місто і який стосунок воно має до історичної минувшини Чернігово-Сіверщини. А тому декількома абзацами спробую окреслити сутність даної проблеми.

Давньоруське місто Хоробор (Хоробръ, Хороблъ, Храбръ) тричі згадується в Іпатіївському літописі. Перша згадка датована 1153 роком. Саме того року князі «Святославъ Ольговичъ скупяся съ Изяславомъ Давыдовичемъ у Хороборя, и утвердишася якоже за один мужъ бытии и целовавше межи собою крестъ, и разъехастася кождо въ свояси», – йдеться в літописі. В той час рильський і новгород-сіверський князь Святослав Ольгович та чернігівський князь Ізяслав Давидович, які ворогували між собою, зустрілися біля Хоробора (який, імовірно, знаходився на кордоні їхніх володінь), аби укласти мир і припинити політичні чвари.

Удруге місто згадується 1159 року, коли після зміни політичних акцентів той самий, але вже київський князь Ізяслав Давидович, зазнавши поразки в черговій усобиці, чекав свою дружину в Гомії (сучасний Гомель).

Утретє місто привернуло увагу давньоруських літописців в контексті опису подій 1234 року. В часи чергової феодальної війни, в якій об’єднане військо майбутнього галицько-волинського князя Данила Романовича та Володимира Рюриковича київського, вторглося в межі володінь Михайла Всеволодовича чернігівського і «…взяша и Хороборъ и Сосницю и Сновескъ (сучасний Седнів – прим. авт.) и инии грады многии, и придоша-же опять Чернигову», – акцентує увагу давньоруська хроніка. Чи було відновлено місто після цієї руйнації – невідомо.

Після цієї згадки Хоробор на півтора століття зникає з поля зору. Вважається, що цьому сприяла татарська навала 1238 – 1239 рр., яка прокотилася територією Чернігово-Сіверщини. Однак місто знову виринає з небуття на зламі середньовіччя і нового часу. Тепер воно фігурує в напівлегендарній історії роду князів Глинських, один з представників якого врятував життя Великому князю Литовському Вітовту після поразки від татар у битві на р. Ворскла у 1399 р. «И княжъ Ивановы (Глинскаго) вожи при­вели в. кн. Витовта къ Литовской Украйне къ городу его Хороблю да къ волостемъ: кь Макошину, да къ Сохачеву, да къ Верху, да къ Оболоню. Князь-же великій Витовтъ тотъ городь Хороборъ и волости те; даль въ вотчину князю Ивану Глинскому», – зазначає відомий вчений XIX ст. Олександр Лазаревський в своєму «Описі Старої Малоросії».

У мирних договорах між Московією часів Івана III та Великим князівством Литовським згадується вже Хороборська волость, а місто – центром цієї адміністративної одиниці.

Після приєднання Чернігово-Сіверщини до Московії в XVI ст. Хоробор знову дає про себе знати в «Описі границь Чернигівських»: «Село Колчов уверхъ по Дисне, домов 20, держал Сулдешов. Блистовичи село городовоє по верхъ Дистны, домов 30 было. Ушно (сучасна Ушня – прим. авт.) село у верху Дисны, подворей 15 было, то архимандриче. Хо­робор село у верху Дисны, держал Глинский, домов сто было», – цитує сосницький етнограф та краєзнавець Юрій Виноградський.

З часом будь-які згадки про місто та волость зникають, а сама вище­згадана адміністративна одиниця перетворюється на terra incognita Чернігово-Сіверщини. Проблема полягає в тому, що відсутність історичних карт часів Київської Русі, конкретної географічної фіксації за Литовсько-Польської доби та чітких ознак місцезнаходження Хоробора в історичних першоджерелах, породили проблему історичної ідентифікації, яка триває і донині. Іншими словами, місто починає «мандрувати» теренами Чернігівщини, породжуючи все нові і нові версії щодо його локалізації.

Починаючи з XVIII ст. дослід­ники та науковці намагалися нанести на карту давнє місто Хоробор, аргументовано довести його місцезнаходження, користуючись наявними відомостями про нього. Так, за версією російського історика і географа Арцибашева, імовірне місцезнаходження Хоробора – між селищами Старий Глібов і Новий Глібов (до сьогодні не збереглися – прим. авт.) на південному заході від Чернігова.
Село Хоробичі Городнянського району, на думку відомого просвітителя XIX ст., архієпископа Чернігівського Філарета (Гумилевського), і є давній Хоробор.

Місто Короп своєю назвою і розташуванням завдячує літописному Хоробору – стверджували історики Д.Багалій, М.Барсов, В.Куриленко, К.Неволін, М.Погодін.

Хоробор знаходився на околиці (киселівське городище – прим. авт.), а можливо, і на території райцентру Мена – вважали вчені П.Голубовський, О.Зайцев, А.Насонов.

Був розташований на теренах городища, залишки якого виявлено дослідниками на південно-східній околиці сучасного селища Макошине – доводять історик О.Васюта, краєзнавці Ю.Виноградський, І.Єдомаха, Д.Калібаба.
Академік Тихомиров, аналізуючи «Список давньоруських міст далеких і близьких», радить шукати Хоробор на теренах сучасної Волині.

Нарешті, скептичні позиції стосовно можливості справжньої ідентифікації місцезнаходження Хоробора займають академік Грушевський, а також автор даної статті.

З-поміж усіх версій найбільш вірогідною визнана макошинська. Співзвучна топонімічна назва урочища, що дійшла до наших днів, яке знаходиться неподалік залишків макошинського городища, назва річки Хоробір, а також встановлення пам’ятного знаку на честь 850-річчя міста в 2003 р. закріпили за Макошине статус Хоробора.

Утім і на сьогодні, за офіційними даними державного реєстру населених пунктів України, 1153 рік вважається датою першої писемної згадки, а відповідно і офіційним часом заснування райцентру Короп, селища Макошине та села Хоробичі, пов’язаних з літописним Хоробором…

Не зважаючи на розмаїття думок щодо місцезнаходження міста Хоробор, його історія, а головне події, з якими пов’язане його існування, варте уваги науковців, етнографів, краєзнавців, а також письменників, які займаються популяризацією історії рідного краю. Думаю, що роман Анатолія Соломка є цікавою, а головне – корисною художньо-історичною версією минувшини Чернігово-Сіверщини. Сподіваюсь, що видання твору буде матеріально підтримане представниками регіональної влади, лідерами політичних партій, кандидатами у депутати, підприємцями, краєзнавцями, науковцями, а також звичайними громадянами, які мешкають на теренах Мени та Менщини.

P.S. Питання, пропозиції та зауваження стосовно змісту статті надсилайте на електронну поштову скриньку автора: Saltan_Alexsandr@rambler.ru

Олександр САЛТАН, кандидат історичних наук, для “Нашого слова”.

Коментарі закриті.