Старий Новий рік або свято Василя відзначається 14 січня. За церковним календарем – Обрізання Господнє і пам’ять святителя Василя Великого.

Новий рік завжди був найбажанішим святом у кожній родині. З ним пов’язували кращі, ніж у старому, сподіванки, завбачували добробут, родинну злагоду, щедрий урожай зернових і садовини, приплід на худобу, здоров’я на людей.

Хоча впродовж тисячоліть довелося чотири рази зміщувати в часі Новолітування, загальна обрядовість залишилася більш-менш сталою.

СІЄМ-ВІЄМ-ПОВІВАЄМ

Чимало різноманітних народних звичаїв та обрядів пов’язано зі святом Василя, котрий є покровителем землеробства. Аграрно-магічний зміст носив і обряд засівання, «посипання», розповсюджений як в Україні, так і в східних слов’ян.

Ще вдосвіта по селу ходили посипальники – хлопчаки 7–14 років. Кишені або рукавиці були наповнені зерном. Заходячи до хати, вони символічно засівали, примовляючи:

«Ходить Ілля на Василя,

Носить пугу житяную,

Де замахне – жито росте,

Роди, Боже, жито, пшеницю,

Всяку пашницю;

У полі ядро, а в домі добро.

У полі колосок,

А у домі пирожок.

Дай, Боже!»

Засівали спершу власну оселю: «На щастя, на здоровя! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем!»

Перший посівальник зазвичай буває і першим «показником» і приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять, а тому посівати дівчатам не годиться.

Господиня просила його сісти на порозі – «щоб кури сідали та курчат висиджували».

Зерно після посівальника збирають і віддають курям – «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх «загодовують» цим горохом – «щоб великі росли».

Якщо діти засівали удосвіта, то вдень це робили дорослі, одвідуючи одне одного. Селом ходили і ватаги – «перевдягнені мандрівники». Серед них обов’язково були Василь, Меланка, дід та баба, циган…

«ЩОБ НЕ ВИНЕСТИ ДОЛЮ-ЩАСТЯ З ХАТИ»

Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святвечора аж до Нового року – «щоб не винести з ним своєї долі». Вважалося, що впродовж тижня до оселі повертаються добрі духи покійників, які після святої вечері розміщаються на покуті біля Дідуха. А ще на сіні, яким притрушено долівку

Ранком те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу – ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.

Новорічний вогонь здавна вважався священним – спопеляв усі торішні сили, очищав людські душі від скверни. А разом із димом відлітали до Сонця «Щедрий Бог» та духи-лада, що переселялися жити в поля. Ось чому в цей день люди намагалися бути чемними, не лаятися, нічого не позичати і не дарувати, а лишень веселитися.

З приходом Василя починалися нові обрядодійства. Оскільки за євангельським ученням, у цей день Христові зробили «обрізання», то не годилося нічого різати.

Підготувала Ольга ЧЕРНЯКОВА

Коментарі закриті.