Під час Великої Вітчизняної мільйони воїнів полягли, відстоюючи свободу, життя і майбутнє нашої країни, а лишилися безіменними героями. Таким героям і допомагає Сосницька добровільна районна громадська пошукова організація Спілка «Нащадки переможців». Засновниками і членами цього об’єднання є троє менян: Ярослав Тібеж, Ігор Мороз та Євгеній Шепель.

12
Євгеній Шепель, Ігор Мороз та Федір Віталійович Антоненко: фото із поки що безіменним героєм.

 

1234
Замучений спекою та роботою, але радий знахідкою, Ярослав.

«Ми є легалізованою організацією»

Наша Спілка була заснована 21 грудня 2009 року, – говорить Ярослав Тібеж. Звичайно, не так легко було все легалізувати. Коли ми вперше звернулися з цим проханням, нам сказали, що у нас недосконалі документи і їх частину треба переробити. Після відповідних доопрацювань, ми отримали офіційну згоду і документи, що засвідчили визнання нашої громадської організації з боку держави.

Для того, щоб розпочати незвичайну пошукову справу, хлопці вивчали досвід у подібних організацій України та Росії і розробили свою стратегію та основні напрямки роботи. Сюди входили такі пунктики: опитування свідків минулих подій, проведення пошукових робіт та встановлення похоронених осіб. На проведення таких дій потрібно мати спеціальний дозвіл. Уже через місяць, у січні, хлопці звернулися до Сосницької районної ради зі своєю «Програмою пошуку і впорядкування поховань жертв Великої Вітчизняної війни на 2010-2012 роки в Сосницькому районі Чернігівської області». Можливо, через не вірування в чесність намірів хлопців, програма не була прийнята радою. Проте, за сприяння Сосницького районного військового комісара Чечини В. Л. та голови Сосницької районної ради Волошка В. Є. їм вдалось реалізувати частину положень програми через створення Сосницької районної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій.

«Де люди скажуть, там і копаємо»

Основним і найточнішим джерелом є свідки подій минулого. Нажаль таких людей залишилося дуже мало. При житті, вони переказували про поховання своїм дітям і онукам, але спрацював принцип «зіпсованого телефону»: інформація про невідомі поховання перекручувалась, і змінювалась.
Найтяжче було переконати людей в наших добрих намірах, – говорить Євгеній Шепель. Для нас це як особливе захоплення, до якого ми ставимося серйозно та з повною віддачею.

Це нині вже, після цілого року такої роботи, люди самі звертаються і просять допомоги. Одна бабуся, що дізналася про Спілку, знайшла їх та поділилася своєю ситуацією. Ще під час війни, у неї на присадибній ділянці похоронили воїна. Тож вона просить, щоб до початку весняних робіт хлопці перенесли безіменного захисника до братської могили і, якщо це можливо, встановили його ім’я. Після отримання відповідного дозволу і після його погодження ми приступимо до роботи, – говорить Євгеній.

Перемога першого дня

Найтяжчим, напевне, був перший день, – каже Ігор Мороз. Приїхали, з таким запалом, стільки енергії, але все не так легко, як здавалось. Півдня невпинно копали, а спека стояла страшенна. Притомилися, настрій підупав. Коли раптом зіштовхнулися з якоюсь перешкодою в землі.

Викликали слідчо-оперативну групу з райвідділу, як це передбачено законодавством та попередніми рішеннями створеної районної комісії. Довго чекати не довелось і роботи у присутності слідчого були продовжені.

Знімали землю шарами. Кістки знаходились в хаотичному порядку. Працювали сім годин поспіль. Дуже стомилися, але з’явився азарт і якийсь новий запал. Перш за все, шукали ебонітову капсулу, яку повинен був мати кожен воїн. В цій капсулі знаходиться папірець з необхідними даними про воїна: прізвище, ім’я, по батькові, адреса проживання та кому повідомити у разі смерті. Нажаль її не виявилось. Однак було знайдено дуже багато цікавих речей, що знаходились у похованні. Так було виявлено 5 радянських монет зразка 1932-1935 років, трохи патронів і гільз від зброї радянського зразка, зірку з офіцерського кашкету, офіцерські чоботи, та кубрик з офіцерської петлички зразка 1941 року (ще до введення пагонів), ручка від «пекельної» машинки, багато артилерійського пороху.

22

23

24

25

26

У похованні чомусь було забагато останків. Думки, що там поховано не одна людина, підтвердилися судово-медичною експертизою. За даними якої, там були похоронені чоловік та жінка. На превеликий жаль, встановити їх імена не вдалося. Як дізналися пізніше, в дев’яностих роках тут діяла група людей, які розкопували могили, забирали всі цінні речі та зникали. Це були так звані «Чорні пошуковці».

Усі виявлені речі, які там було знайдено, передали до Сосницького краєзнавчого музею, де вони і надалі зберігаються.

Є і результат

У ході спілкування з місцевими жителями, ми дізналися, що у дев’яностих роках один юнак розкопав могилу солдата. Звичайно ж, їх було перезахоронено як належне, але особистості встановити не вдалося. Ну от ми і вирішили взятися за цю справу, – говорять юні пошуковці.

Люди розповідали, що той юнак, який розкопав, приносив подивитись якийсь папірець та капсули, які він знайшов при воїні. У ході довгого і нелегкого розслідування, хлопцям вдалося знайти ці речі. Капсули збереглися відмінно, а от на папірці інформація трохи пошкодилася. Проте, через електронний архів все вдалося легко відновити.

У місця призивів цих солдат було відправлено запити, чи дійсно вони вважалися зниклими безвісти. Два запити було відправлено до Мінської області, тертій – до Приморського РВК м. Санкт-Петербург. Вся інформація підтвердилася. Рідним були відіслані листи. І з Мінської області прийшла відповідь від рідних одного солдата, де вони дякували та писали про наміри приїхати на могилу свого дідуся.

Нелегкі будні

Звичайно, що не кожного дня хлопцям таланило в пошуковій справі. Пройшло багато часу до наступної знахідки. Добиралися хлопці на робоче місце і потягом, і автомобілем, і мотоциклом. Але ніякі труднощі не перебили бажання займатися такою корисною справою: присвячували їй всі можливі вільні дні літніх канікул.

Під час навчання, хлопці проводять опитування серед жителів та займаються розробкою свого власного сайту. У проведенні опитування та зборі потрібної інформації їм допомагає житель с.Бутівка, а нині вже і член спілки Антоненко Федір Віталійович. Поки наші студенти на навчанні, він опитує, малює схеми. За цей час уже на літо виявив інформацію про орієнтовно 30 невідомих військових поховань.

Інші люди також охоче йдуть на контакт і допомагають. Але, зважаючи на давність подій, інформація не завжди виявляється точною. Багато днів просто було потрачено. Але хлопці не жалкують, і коли я в них запитувала про їхнє надзвичайне захоплення із радістю та якимось яскравим вогником в очах мені охоче розповідали.

Взагалі, як кажуть хлопці, вони є відкритою організацією. Вступити в неї може кожен бажаючий. Як і трапилося влітку, коли Федір Віталійович почав допомагати хлопцям, забажав до них приєднатися. Чекають вже весни і літа, коли можна буде розпочати пошукові роботи.

В майбутньому Спілка хоче розширити територію своєї діяльності. Але присутні проблеми незнання людей, недовіра населення та брак членів Спілки. Якщо хтось бажає долучитись у будь якій формі до роботи Спілки – хлопці будуть раді привітати.

Звернення хлопців

Через найближчу газету Спілка хотіла б звернутися до жителів м. Мени за допомогою. У 1941 році у с. Бутівка на городі у Пастернак Ганни Федорівни було убито та поховано прямо в окопі солдата. При похованні було вилучено капсулу і повідомлено рідним до Курської області. На могилу приїздили рідні звідти та брат з Мени.

У 1965 поховання було перенесено до братської могили села, але ім’я було втрачено. Тож хлопці звертаються до жителів Менщини, можливо хтось пам’ятає про поховання рідних в с. Бутівка. І просять повідомити ім’я солдата для висічення його імені на плиті братської могили разом з іншими захисниками вітчизни.

Коментарі закриті.