Наша подорож продовжується (початок читайте тут)
Йдемо до центру міста, минаємо Будинок Культури “Енергетик” та вирушаємо до відомого всім Прип’ятьського оглядового колеса. Воно до речі не працювало жодного дня, урочисте відкриття планувалося на травневі свята 1986-го.
В центрі міста стоять дві шістнадцятиповерхівки, вирішуємо піднятися на дах однієї, аби роздивитися більшу частину міста. Звідси можна побачити практично всю Прип’ять, від ЧАЕС і до радіозаводу “Юпітер”. Побачити хочеться багато, а от часу обмаль тому ми швиденько спускаємося вниз, 16-ть поверхів туди й назад даються нелегко, ліфти вже тут давно не працюють, власне не тільки не працюють але в більшості будинків їх просто немає – робота рук мародерів.
На цьому фото можна побачити, колись секретний військовий об’єкт “Чорнобиль 2” ЗГРЛС Дуга, висота найбільшої з антен понад 150 м. Призначенням “Дуги” було відслідкування запусків міжконтинентальних балістичних ракет поза терирорією СРСР. Всого в Радянському Союзі таких радарів було три, до нашого часу зберігся лише Чорнобильський.
Одна з квартир 16-ти поверхівки…
Наступним нашим об’єктом стає ще одна школа та басейн “Лазурний”, де хтось примудрився навіть тут проявити свою “творчість” помічаємо графіті. В школі розкидані меблі та різні предмети, книжки, протигази. На стіні фотографія дівчинки, зараз їй вже має бути близько 35-ти.
Виходячи зі школи помічаємо, що погода починає псуватися, Сонце сховалося за хмарами та виривається маленький дощик, на початку поїздки ми дуже переживали з цього приводу, але вранішнє сонечко залишало надію на краще.
Ми потихеньку прискорюємося, адже хочемо ще встигнути побувати на радіозаводі. Туди і вирушаємо. По дорозі я роблю декілька фотографій “мертвого міста”.
Ми проходимо пожежну частину м. Припять, саме з неї колись виїхали перші ліквідатори
Мій товариш звертає увагу на рештки покинутої техніки, перевіряємо її дозиметром – ніби чиста, помічаємо рештки БРДМа, ще нещодавно він був цілим, а вже “постаралися” мародери, зрізали верхню частину.
Погода все більш псується, маленький дощ вже переростає в зливу, деякий час ми чекаємо поки вона стихне під дахом якогось з приміщень на території радіозаводу, мій друг нетерпляче бере дозиметр та йде “шукати радіацію”! І все ж її знаходить, мох за гаражем досить сильно “світиться”, як відомо мох дуже активно накопичує в собі радіонукліди і при відвідуванні Зони Відчуження радять обходити його десятою дорогою.
Також в місті досить радіоактивними є дахи будинків які 1986 були покриті смолою. В теплі квітневі дні вона просто танула від Сонця, а після вибуху на ЧАЕС, радіоактивні частки, які вилетіли з реактора та рознеслися вітром над Прип’ятью, смола ніби губкою увібрала їх у себе. На відміну від асфальтованих доріг, дощ не зміг змити ці активні частинки в землю.
Цехи заводу мають вже звичний вигляд – все розікрали мародери, те що лишилося лише на часі, з кожним днем з Зони вивозять десятки тон металу, вивозять не по якихось там забутих дорогах, а вивозять через КПП. Деякий брухт вже перестав випромінювати небезпечну для життя радіацію і підлягає переробці, ним офіційно займаються спеціальні підприємства на території Чорнобильської Зони Відчуження.
На території заводу нас зустрічає патруль міліції і повідомляє, що ми знаходимося тут занадто довго і час для відвідування завершився, хоча насправді це було не зовсім так, дорогою до заводу я помітив на його території “дев’ятку”, цивільну, хоча через КПП в Прип’яті її б не мали пропустити, лишається тільки здогадуватися, що робили її власники…
Ми повертаємося додому, стомлені як фізично так і морально. За чверть століття м. Прип’ять повністю розікрали. Прип’ять вже ніколи не повернеться до життя і не тому, що там радіація, а тому що жити вже немає де. В багатьох квартирах зрізані системи опалення, у ванних кімнатах знята плитка, в під’їздах немає перил, навіть ліфтових кабін. Меблі в квартирах мародери вкрали ще в кінці 80-х, можна побачити лише їх рештки, мабуть те, що тоді мало дуже високу радіоактивність і мародери самі не бажали ризикувати своїм здоров’ям.
Повертаючись додому ми проїхали місто Чорнобиль, на відміну від Прип’яті воно виглядало досить живим. Тож на останок декілька фото різних куточків міста.
Вразила Чорнобильська церква, також могильник в с. Россоха, ЧАЕС та прилегла до її територія. Але про це вже іншим разом…
