“А чого бракує вашому райцентру?” – з таким питанням журналісти тижневика «Вісник Ч» звернулись до жителів Чернігівщини.

Бахмацьким район, Батурин

1. Наталя Самойленко, соціальний робітник Бахмацького територіального центру:
— Хоч би якусь маршрутку до «горгазу» пустили.
(має на увазі Бахмацьке управління з газопостачання та газифікації).
Люди їдуть з усього району, а воно — на самій околиці. І нічим туди не доїдеш. Таксі від базару коштує 25-30 гривень, як домовишся, в один бік. Назад стільки ж. Як пішки йти, то хвилин 30-40. Дорога дворами, вуличками. Не знаючи, не знайдеш.
А додзвонитись їм — не додзвонишся, отож і їдуть усі з найменшого питання.

Бобровиця

2. Валерій Дудар, пенсіонер:
— Не вистачає хорошого керівника.
Голови райдержадміністрації немає тривалий час. Поки йде боротьба за місце, районом керує виконуючий обов’язки. Але так не має бути. Кожен тягне ковдру на себе, а від голови РДА залежить багато проектів для розвитку і району, і міста.
Мера у Бобровиці обрали, але хотілося, щоб він приймав рішення самостійно, керувався власними переконаннями і планами, а не говорив і діяв від імені «кукловодів».

Борзнянський район, Комарівка

З. Валентина Грищенко, учитель української мови та літератури Комарівської школи-інтернату:
— Борзні не вистачає фітнес-клубу.
У районі у селі Високому нещодавно з явився, а у райцентрі немає. Щоб і активні заняття проводили, і тренажери обов’язково були. У наш час людям потрібна розрядка.
Не думаю, щоб чоловіки туди ходили, а от жінки залюбки — і молоді, і старші.

Варва

4. Владислав Приступа, пенсіонер:
— У нас у Варві тільки кафе і звичайні магазини.
Не вистачає справжнього супермаркету (як «АТБ», Союз», «ЕКО-маркет»).
У варвинських магазинах у нас що продається — хліб та цукерки. Ну, може, ще ковбаса. А я хочу піти і купити овочі — кілограм картоплі, капусти, буряку, цибулі, квасолі. На базарі жіночки, звісно, таким торгують. Але ж як дорого у них! Квасоля у мене не вродила, пішов, попитав на базар — 7 гривень склянка. Наче золото купую! Був би у Варві супермаркет чи, може, овочева база якась, дешевше було б.
Ще не вистачає ательє по ремонту одягу, магазину, де продають гарні тканини. От хотів я відремонтувати собі шкіряну куртку. Так ніде по Варві не знайшов підходящої тканини.
У центрі наче й ловко дороги зробили. А на околицях — ями-канави. І з прибиранням снігу те ж саме. У центрі чисто, а далі — ховайся. Он я в аптеку ходив — по коліна снігу з тиждень лежить, нікому до нього й діла немає.

Городня

5. Валентина Найдьон, пенсіонерка:
— Дай Бог, щоб у всіх був такий райцентр, як у нас. У Городні дуже чисто, скрізь квіти. Як День міста чи інше свято, сміття оперативно вивозиться. Вивіз побутового сміття теж налагоджений.
Найбільша проблема — влітку у багатоповерхівках більше десяти років немає гарячої ради. Картоплю копати, а помитися нема де.
Друга проблема — погано з розвагами для дітей. Точніше, розваг немає взагалі. Чи ковзанку яку залили б, чи виставу показали 6… Багато людей, що мають діточок, спеціально їздять з ними у Чернігів.
У нас є кладовище — Піски. Зрозуміло, туди їздить багато людей. На кладовищі є колодязь, але він занедбаний. Тож, аби прибратися на могилках, треба возити з собою воду.
Додає Катерина Кузьменко, пенсіонерка, колишній бухгалтер:
— У місті закрився фармацевтичний цех. Він був прямо в аптеці. Там робили і продавали різні мазі, бовтушки. Он у мене нога боліла, подагру підозрювали. Мазь із Чернігова три дні йшла. І треба було вносити п’ятдесят відсотків переплати. А як був фармацевтичний цех, ліки через декілька годин забирали.
Не вистачає лікарів. Є, звісно, і кваліфіковані, але здебільшого, як захворієш, на Чернігів відправляють.
Ще проблема — погане сполучення між центром та околицями. Наприклад, раніше на вокзал кожні півгодини автобус ходив, а тепер три-чотири рази на день. Я у районі вокзалу живу: незручно — страх!

Ічня

6. Наталія Салогуб, домогосподарка:
— Розваг для молоді. Чогось спортивного.
Моя донька, 17-річна Аліна, навчається у Прилуках, у медучилищі. Там займається у секції з волейболу. На суботу, неділю в Ічню приїжджає і сидить вдома, бо не знає чим зайнятися. Хотілося б, щоб гарну ковзанку заливали. Щоб організовували змагання — з волейболу, футболу В Ічні є спортивна школа. Футбол та кікбоксінг. Але тренування нерегулярні: то тренерів немає, то ще щось. Хотілося б, щоб і для дівчаток щось було. Художня гімнастика, наприклад.

Козелецький район, Пилятин

7. Любов Примаченко. пенсіонерка:
— У Козельці усього вистачає. Супермаркети, як у Чернігові, аптеки. Кінотеатр, правда, віддали під нічний клуб. Але поговорюють, що клуб хочуть закрити.
Втім, ні доріг хороших не вистачає.
Нещодавно у сестри в гостях була, поверталася на автобус. Поки до центру йшла, думала, ноги поламаю. Потім плюнула, взяла таксі і на село поїхала. За 22 кілометри таксист узяв 120 гривень.

Коропський район, Лебедин

8. Надія Мірошниченко, приймальниця молока:
— Можна було б супермаркет у Коропі відкрити.
У нашому селі було два магазини. Тепер тільки один. Ціни які хочуть, такі і ставлять. Але ж до Коропа ще добратися треба. Автобус ходить раз на тиждень о п’ятій ранку. О пів на шосту вже у Коропі. Гуляй, поки все відкриється. Або ж як у лікарню терміново їхати, треба машину наймати. Від нашого села до райцентру 20 кілометрів. Приватник бере 120 гривень, а останній раз за поїздку взяв 220 гривень. Дорого.
Для молоді розваг у Коропі вистачає. А от у селі — ні. Знайшовся «благодєятєль», спалив клуб. Вибрали нового сільського голову, сніг почав розчищати. Машини, які молоко збирають, доїжджають. Зараз по три гривні приймають, але, кажуть, ціна скоро буде падати.

Корюківка

9. Тетяна Метла, у декретній відпустці:
— Живемо на околиці Корюківки, як на Холми їхати.
Як мамі маленької дитини, катастрофічно не вистачає дитячих майданчиків.
Інколи водимо дітей у центр, у парк. Але ж кожен день ходити далеко. Старші хлопці знаходять розваги, грають’у футбол. Старша дочка з подругами вийдуть, по вулиці походять та й додому. У центр не пускаємо, далеко і страшно за дітей.
А для мене було б добре, аби Чернігівський драмтеатр частіше зі своїми спектаклями приїздив до нас. У будинок культури. Раз у рік буває. Ми з подругами залишаємо дітей на чоловіків. Самі гарно вдягаємося, марафет наводимо і у люди виходимо. Хочеться частіше.

Куликівський район, Дрімайлівка

10. Раїса Опанасенко, секретар сільської ради:
— У нас район маленький. Від Дрімайлівки до Куликівки 22 кілометри. Буваємо час від часу. Громадського транспорту в райцентрі нема, але Куликівка не така вже й велика. До того ж усе, що треба, розташоване в центрі. Можливо, в райлікарні є не всі спеціалісти. Але обходимося.
А от приїжджих найбільше турбує відсутність автостанції.
І вже давно. Зараз на п місці кафе. Узимку чекати автобус надворі холодно. Добре, що хоч навіс нам зробили, від дощу, від сонця ховатися. А приміщення, де можна було б грітися, уже й не чекаємо.

Мена

11. Наталія Павлова, медсестра хірургічного відділення Менської центральної районної лікарні, учасниця телепроекту «Операція Краса»:
— Фітнес-центру.
Був «Атлетик» з різноманітними тренажерами, але закрився. Кажуть, через нерентабельність. Хоча людей багато ходило. 200 гривень у місяць — не така вже й велика сума. Чоловіки на куриво та на горілку щомісяця більше витрачають.
Додає Федір Фесюн, колишній менський міський голова:
— Супермаркету.
У жовтні минулого року хотіли продати недобудований фундамент школи під «АТБ» (мережа універсальних магазинів самообслуговування з порівняно невисокими цінами). Орієнтовна ціна була один мільйон гривень. Депутати на сесії міськради не проголосували «за». Обіцяли побудувати супермаркет в іншому місці.

Ніжин

12. Наталя Донченко, безробітна:
— Роботи з достойною оплатою не вистачає.
Молодь з Ніжина тікає у її пошуках до столиці. А нам, людям передпенсійного віку, важче. Добре, що маю господарство, город. Чоловік уже на пенсії, але підпрацьовує. Отак і живемо. Син у Київ перебрався. Нехай на будівництві — та є робота, і гроші платять непогані. Я ж стройку не потягну. Вік не той. Усе інше у Ніжині є: транспорт, магазини, де погуляти (аби твої гроші), лікарня.

Новгород-Сіверський

13. Михайло Коршун, юрист міськради:
— Нижчих цін на продукти.
Сало і м’ясо у нас завжди на п’ятірку дорожче, ніж у Чернігові. Сало на новорічні свята було 70 гривень, зараз 55-60, тоненьке — 30-35 за кілограм. М’ясо (свинина, м’якоть) — до 80 гривень за кілограм. Ціни склалися традиційно. Продавців розбалувала Шостка, сусіднє місто Сумської області. Там зарплата була і 200, і 300, і навіть 500 рублів у радянський час, бо працювали підприємство «Свема», казенні заводи військового призначення. Із Шостки люди приїздили у Новгород, щоб скупитися. Тепер уже й не дуже їздять, а ціни лишилися.

Носівка

14. Володимир Литовченко, пенсіонер:
— Пенсіонерам у Носівці вистачає всього: магазини є, продуктів повно. А от молоді важче.
Дискотеки нема жодної.
Колись, як я був молодим, зимою ходили на танці в будинок культури, літом — на танцювальний майданчик. А тепер молодим залишається тільки по барах та підворіттях блукати.

Прилуки

15. Григорій Мирвода, колишній начальник управління агропромислового розвитку райдержадміністрації:
— Повноводної річки для купання на Хрещення.
Вода в Удаї є, але мало, щоб повноцінно зануритися. Сподіваюся, що наступного року буде інакше. Розтане сніг, йтимуть дощі, і води у річках та озерах побільшає.

Ріпки

16. Леся Сидоренко, 40 років, директор центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді:
— Нашому райцентру потрібні робочі місця.
Люди хочуть працювати, проте роботи на всіх не вистачає. Змушені їздити на заробітки в Білорусь (багато мешканців Ріпок і району працює у Гуті). У Москві та Києві на будівництві. Є такі, котрі щодня їздять на роботу до Чернігова (маршрутка в один кінець коштує від 7 до 10 гривень). А ще ріпкинці знаходять роботу у Польщі: працюють у ресторанах, у сфері обслуговування, доглядають за хворими, інвалідами, літніми людьми.

Семенівка

17. Світлана Гаврикова, 47 років, інвалід третьої групи:
— Місто чимале, а дістатися до центру нічим.
Людям же треба і до лікарні, і в Пенсійний, і за довідками у різні органи, і за комунальні послуги заплатити, скупитися і багато ще чого. Потрібно долати кілометри, а здоров’я вже не те. Таксі за 30 гривень до центру не всім по кишені. Семенівці не вистачає громадського міського транспорту. Хай би автобус (маршрутка) курсували не щогодини, а хоча б чотири рази на день у встановлений час. Дітям було б зручніше до школи дістатися. В радянські часи автобус і до залізничної станції ходив, а тепер встигай як хочеш.

Сосниця

18. Олена Ясинська, 39 років, редактор незалежної газети «Час»:
— Речі я вже давно купую через Інтернет, дефіциту продуктів у місцевих магазинах нема.
Як маму майбутньої першокласниці мене хвилює те, що гімназія наша потребує ремонту.
Немає спортивної школи для дітей. Поскорочували посади і зарплати, і тепер діти не мають змоги повноцінно займатися спортом.

Срібнянський район, Гнатівка

19. Микола Кислий:
— Хай би й супермаркет відкрили, а то тільки малі продуктові магазини у Срібному. Але від Гнатівки однаково добиратися що до Срібного, що до Варви, то їздимо у Варву. Там є мінімаркети, і взагалі магазинів більше. Я працював там водієм, і діти там працюють. У Варві і Гнідинцівський газопереробний завод, і СТОВ «Дружба Нова». А в Срібному з роботою туго, був маслозавод, тепер нема. Тільки СТОВ «Батьківщина» ще дає роботу.
У районну лікарню ми в Срібне їздимо. Там усі врачі хороші, лікують добре, тільки погано, що їх не вистачає. УЗІста нема, тож направляють у Прилуки, в Чернігів. Або треба чекати, поки з Чернігова спеціаліст приїде — раз чи два на місяць. Черга велика, не всі встигають пройти за день. Гастроентеролога також нема.

Талалаївський район, Красний Колядин

20. Тетяна Дерев’янко:
— Взагалі в райцентр з їздити для нас — велика проблема.
Перевізник Голубенко маршрут відкрив, а возити не хоче, каже: нема людей. Маршрутка ходить два рази на тиждень, кожен понеділок і четвер. З Талалаївки виходить о 7 ранку, о пів на восьму приходить у Красний Колядин, забирає людей. Ще по дорозі заходить у Корінецьке, Понори. А зворотний рейс з Талалаївки має бути о першій дня. Люди питають водія автобуса: «В час будеш їхати?» У відповідь: «Не знаю, чи будуть люди. Або як завжди». А як завжди — це він робить рейс на Чернігів і о дев’ятій повертається. І люди вже на той рейс, що має бути о першій, не розраховують, а стараються всі справи поробити за годину, щоб хоч на цьому автобусі встигнути додому повернутися. У райцентр їдуть у лікарню, до нотаріуса спадок оформити чи в газову службу, субсидії багато хто оформляє. Все поспіхом намагаються зробити, та хіба за годину вправишся? Люди самі шукають, як добратися: хтось знайомих просить, щоб машиною відвезли. Групуються, від нас до райцентру з’їздити машиною 150-200 гривень коштує. Вже і в адміністрацію зверталися, і в газету районну писали. Пояснюють, власник возити не хоче, бо нема людей.

Щорський район, Нові Млини

21. Галина Репняк:
— Хоч би раз у місяць після 20 числа яка маршрутка приходила — людям з’їздити, пенсії забрати в райцентрі.
Я соціальний робітник, ще й звітувати щомісяця до району треба. У нас до Щорса через Займище 12 кілометрів, а через Лосеву Слободу і Кучинівку — 25. Коли депутатом Рибаков був, давав рейс, а теперішній депутат не дає.
«Скора» в Щорсі одна. Кажуть, по Щорсу попробуй дочекайся. А в село викликати, то поки доїде, вже, може, й не треба вона.