Невеликий районний центр Мена, що на Чернігівщині, – тихий, затишний, привітний. У цій місцевості вирощують знамениті сортові картоплі, а ще тут народжуються леви, леопарди, пуми, ведмеді, лами, антилопи…

Зізнаюся: дуже люблю бувати у Менському зоопарку. Напевне, саме його віддаленість від великих міст, компактні розміри (територія, яку займають приміщення і вольєри з дикими мешканцями, має трохи більше 3 га) та розлитий у повітрі спокій навколишніх сіл відбилися і на поведінці звірини, котра тут не полохлива й не роздратована, можна сказати, домашня – настільки, наскільки це не суперечить її природному єству. Ну, і що тут нового цьогоріч?

Фінанси для екзотів

Це так зворушливо – засніжений пейзаж, а за склом великого вікна зимової квартири для птаства зацікавлено зблискують довгі дзьоби: пелікани виглядають весну. Вони кидають заздрісні погляди на пару лебедів, котрі, кумедно ковзаючи по кризі, добралися до калюжі та й плюскочуться, красиво вигнувши білі крила.

“Скоро екзотичні птахи – пелікани, фламінго – матимуть нову “резиденцію”, прибудовану до павільйону для морських котиків, – розповідає директор Менського зоопарку Зінаїда Максименко. – Ми вже почали цю роботу, 100 тис. грн освоїли, тепер з’явилася можливість завершити”.

Як і всі прихильники цього приємного місця відпочинку, вже знаю, що “тепер” – це після ухвалення депутатами обласної ради програми оновлення й розвитку зоопарку, на потреби благоустрою якого упродовж п’яти наступних років буде спрямовано понад 14 млн грн. Звичайно, радує такий поворот справ, адже вперше за час існування цього унікального об’єкта він одержав таку масштабну допомогу.

Лев’яча демографія

Прямую до улюбленців усіх відвідувачів – великих кицьок. Леопарди, пуми, леви… У їхньому товаристві з’явився новачок – рись Мурчик. Біля вольєрів порається доглядач Анатолій Лузан. Розповідає, що до зоопарку прийшов майже три десятки літ тому, 16-річним. Так і залишився. Його вихованці вгодовані, з лискучою шерстю, реагують на появу “татка” особливими, горловими звуками.

“Але при тому вони лишаються хижаками, – усміхається Анатолій Васильович. – Можуть радіти і лащитися, але до кінця довіряти їм не слід”.

І все-таки, наголошує, нізащо не розлучиться зі своїми “кицюнями” заради маленьких і безпечніших звірят – усі звикають до своїх доглядачів і на чужих реагують неприязно. “Не піду більше тебе підміняти! – сказав якось Ірині Александровій. – Твій песець на мене гарчить!”

Пара левів – Маша і Барон – з дня на день чекають на приплід. Екологи світу волають, що років через 20 царі звірів можуть зникнути з лиця Землі – це справа рук фермерів і любителів екзотичного полювання. Так що не підкачай, Машо, підтримуй лев’ячу демографію!

Хто випив молоко?

Дуже хочеться побачити близнят, котрі знайшлися в антилопи амальгау, зазирнути до парочки кенгуру, привітатися з ламами, індійськими коровами ватусі, верблюдом Гошею… Але ж і картина: корабель пустелі на тлі снігових кучугур! Та спочатку йду до стійла одного з найстаріших мешканців зоопарку – червонокнижного зубра Бузі. Він елегійно ремигає сіно. На мій голос косує фіолетовим оком, стріпує бородою. Погляд – як у мудрої, втомленої роками людини. Скажеш: “Ти хороший, Бузенько!” – і відчуваєш, що він усе розуміє.

Роззираюся: взимку на території зоопарку ще красивіше, ніж улітку. Снігова білизна відтінює пофарбовані у веселі кольори павільйони і альтанки, застелену у клітках і вольєрах золотаву солому, зелені соснові гілки… “То ви до Новорічних свят такі “ялинки” чіпляли?” – перепиняю доглядачку звірів Євгенію Андросенко, яка котить візок із “делікатесами” для своїх підопічних. “Та ні, то ж найкращі вітаміни!” – відказує жінка. “Ну що, не голодно у вас?” – допитуюся. “І не голодно, і не холодно – газове опалення у зимових приміщеннях провели! – хвалиться співрозмовниця. -У нас є 6 га землі, на яких сіно заготовляємо. Погріб восени заповнили картоплею і коренеплодами. У сусідніх господарствах купуємо м’ясо, недавно холодильник на 300 кілограмів придбали – хоч і невеликий, а все-таки стратегічний запас. Ще молоко вагітним самкам даємо”. “І що, п’ють?” – дивуюся. “Аякже! І левиця, і пума, і мавпочки… У нас була ревізія – не повірила. Як причепилися до того молока – довелося продемонструвати: дивіться, усі п’ють…”

Містер “зимове мереживо”

Як у кожній великій і дружній сім’ї, тут розповідають безліч історій про мешканців зоопарку. Найпопулярніші – про Мишка-алкоголіка, 30-річну(!) гуску Галю, амурні справи лами, кохання мавпочок, трагедію в родині зубрів… А я вже кілька років поспіль переймаюся долею Віолетти. Ця чорна лебідка з яскраво-червоним дзьобом – справжня красуня. Якби вона була людиною, напевне, пішла б до ворожки знімати “вінець безшлюбності” – ну ніяк не складається з парою. Тим часом за абсолютно ідентичною чорною суперницею увиваються аж два кавалери. “Чи є у світі справедливість?” – читається у засмучених очах птаха.

Зате в папужок – повний “лямур”. Яскраві і жваві, ніби літаючі екзотичні квіти, вони реагують щебетанням на всі неприємності, якщо такі у них виникають.

“Дивіться, яке чудо – білий павич хвоста розпустив! – гукає мене директор зоопарку. – Взимку такого не буває!”. Це схоже на білопінне мереживо, чи сніговий феєрверк, чи паморозь на вікні – можна скільки завгодно підібрати порівнянь, та все одно витончений птах буде красивішим за всі слова. Мить – і він склав своє розкішне віяло у довгий шлейф.

Тут лелеки бувають… “зайцями”

Так багато вражень, а я ще не поспілкувалася з барвистими як свято качечками-мандаринками, синіми і сріблястими фазанами, не привіталася з милим створінням – дикобразом Диком і його сусідом – потішним носухою на ім’я Вася. А ще в тераріумі треба побути – там пітончик, якого кілька років тому ростили в адміністративному приміщенні у картонній коробці, а тепер у тій “домівці” він помістить хіба що кінчик хвоста. А крокодил – той узагалі виріс так, що й у нинішньому приміщенні йому затісно. З новачків – з’явилася черепаха, презентована одним з гостей зоопарку.

“Часто вам дарують звірят?” – запитую. “І дарують, і підкидають під ворота, і просять забрати. Як, приміром, було в селі Городищі, де четверо лелек не полетіло у вирій – по них якийсь бузувір стріляв і з пораненими крилами вже не літатимуть, – розповідає Зінаїда Максименко. – Ми намагаємося допомогти всім, хто потрапив у біду, хоча б зиму перебути, а навесні випускаємо на волю. Торік за це навіть перед судом відповідати довелося: мене попередили, що не можна втручатися в закони дикої природи, мовляв, якщо комусь судилося загинути, то нехай так і буде. Але ж ми – люди. Як можна не допомагати?..”

Шкода прощатися з цією доброю маленькою “рукавичкою”, у якій усім є місце і для кожного знайдеться лагідне слово. Тваринам це потрібно не менше, ніж людям. Зрештою, чим більше ми дізнаємося про них, тим більше розуміємо себе.

ДOВІДКA “УК”

Менський зоопарк створено 1977 року. Нині у ньому перебуває майже 1000 особин 124 видів, 32 з яких занесені до Червоної книги України та Міжнародної Червоної книги. Щорічно зоопарк приймає до 50 тис. відвідувачів.

Євдокія ТЮТЮННИК. “Урядовий кур’єр”.

Мітки:

Коментарі закриті.