Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей, а великі надбання мистецтва надовго переживають своїх творців. До таких скарбів світового значення належать і творіння Т.Г.Шевченка – поета, драматурга, прозаїка, художника, творця.

Тарас Григорович любив подорожувати. Він побував на Чернігівщині, в тому числі відвідав і нашу рідну Менщину. Влітку 1843 року, перебуваючи під час своєї першої подорожі по Україні, в місті Яготин на Київщині Т. Г. Шевченко познайомився з сестрами Псьол – Глафірою, Олександрою та Тетяною, які були в захопленні від зустрічі з Шевченком. В 1845 році Глафіра Іванівна Псьол вийшла заміж за поміщика з Чернігівщини Петра Дуніна-Борковського, який мав два маєтки: один в с. Борківці на Менщині і другий в с. Великий Листвень на Ріпківщині.

Шевченко знайомиться з Андрієм Лизогубом, седнівським поміщиком, дружина якого Наталія Дмитрівна – рідна сестра П. Д. Дуніна-Борковського. Це знайомство відбулося в березні 1846 року, а з 1 по 5 квітня Шевченко перебував в його маєтку в с. Седневі, іноді виїжджаючи в сусідні села.

В селі Бігачі Шевченко деякий час перебував у родині поміщика-князя М. І. Кейкуатова, з яким познайомився ще у 1843 р. в м. Яготин на Київщині. Кейкуатов зробив замовлення Шевченку – намалювати родинні портрети. З виконаних Шевченком робіт під час перебування у маєтку Кейкуатова збереглось нині три: портрет дружини поміщика – Є. В. Кейкуатової, а також два малюнки олівцем дітей Кейкуатових – Варвари, Віри та Михайла. Вони знаходяться в державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві. В цей же час Шевченком був намальований портрет Д. П. Дуніна-Борковського.

Знаходячись у Бігачі, Шевченко близько познайомився з молодим землеміром Д. П. Демичем. Спогади Д. П. Демича про перебування тут Шевченка записав його племінник В. Ф. Демич, надрукувавши їх у травні 1891 р. в журналі «Русская старина». За спогадами Демича, Шевченко зразу ж завоював великий авторитет серед жителів с. Бігач, а також серед дворових людей Кейкуатова. Він з ними охоче розмовляв, читав їм свої твори, розповідав цікаві історії. Демич свідчить що Тараса Григоровича запрошували до князя коли приїжджали сусідні поміщики з бажанням познайомитися з знаменитим в той час Кобзарем.

4 квітня 1847 р. Т. Г. Шевченко виїхав з с. Бігач через Чернігів на Київ. Наступного дня, 5 квітня, на переправі через Дніпро біля Києва, він був арештований царськими жандармами.

Виїзд Т. Г. Шевченка з с. Бігача співпадає з закінченням перебування його на волі. Потім слідство, жорстокий вирок – і десятирічне заслання, тяжка солдатчина, що підірвала здоров’я великого поета.

Протягом січня – лютого 1847 року Шевченко перебуває на Борзенщині, а потім на початку березня їде до с. Седнєва. Певно що з Борзенщини Шевченко переїхавши Десну, їхав безпосередньо до с. Борківки, щоб висловити своє співчуття Глафірі Іванівні Дуніній-Борковській, яка недавно стала вдовою.

В Седнєві він пише поему «Осика», матеріалом для якої послужила трагічна історія дівчини-кріпачки з с. Бігач, зведеної з розуму легковажним паничем. Значить, шлях його лежав від Борківки через Бігач до Седнєва.

В с. Борківці збереглося немало цікавих переказів про перебування тут Т. Г. Шевченка. В 1949 році 96-літня бабуся Наталія Олексіївна Пінчук передавала розповідь свого батька, столяра і музиканта-самоучки, кріпака Олексія, гру якого на скрипці слухав під гіллястою липою в Седнєві Т. Г. Шевченко.

З метою гідного відзначення 200-річчя від дня народження Т.Шевченка у 2012 році Президент України видав Указ, згідно з яким 2014 рік оголошено Роком Т.Шевченка. Виконуючи завдання та доручення Президента України Віктора Януковича, Менщина активно готується до відзначення цієї дати. В культосвітніх закладах району планується цілий комплекс культурно-мистецьких та просвітницьких заходів.

Менська РДА