Сергій Прищепа з Лісок і Сергій Коворотний із Жовтневого призивалися до війська в один день, в один день і повернулися додому. У складі 41-го мотопіхотного батальйону боролися із проросійськими терористами на Луганщині та Донеччині. Воїни звикають тепер до мирного життя і неохоче згадують війну.
Гранатометник
Сергія Прищепу призвали до армії 15 травня минулого року. І закрутила солдата воєнна заметіль. Справжнє бойове хрещення пройшов під Дебальцевим, потім були Гранітне, Волноваха, блокпости в Камишатці і Альоновці, перша лінія оборони під Старогнатівкою.
– На початку бойових дій мали всього 12 бронежилетів на 36 чоловік, одягали по черзі. Шоломи – металеві «казанки» часів Другої світової війни, – згадує солдат. – Згодом усе змінилося: екіпіровку належну отримали всі.
А що вже довелося Сергію свого РПГ-7 попотягати – дотепер плече ниє.
Зараз гранатометник повернувся до мирної роботи водія, працює на дільниці №3 ТОВ «Мена-Авангард» у рідному селі. До тиші звик, а війна все одно сниться.
Менська «ластівка» не підвела
Сергію Коворотному зі своїм тезкою із Лісок довелося служити разом, часто в одному бліндажі ночували. Служив водієм, потім – старшим водієм.
– Увесь термін служби їздив на ГАЗоні, який нашій роті дістався від Менської заготконтори, – розповідає воїн. – Чого тільки не довелося возити: харчі, воду, особовий склад, боєприпаси. Як зараз пам’ятаю, питають: «Скільки твій газончик вантажу візьме?» «Казали, що картоплі до шести тонн брав», – відповідаю. Ну мені і відвантажили «картоплі» – боєприпасів у ящиках. Перший раз їхав – і холодок по спині. Потім звик.
Сергій каже, що його «ластівка» за рік жодного разу не підвела. Ось тільки після останніх обстрілів у роті уціліли з не бойової техніки тільки вона, «летючка» та автобус зі Степанівського навчально-виробничого комбінату.
– Як тільки з війни повернувся, став на облік у військкоматі і зразу ж із сім’єю до нашого зоопарку поїхали, – посміхається Сергій Коворотний. – Я своїй чотирирічній Маринці обіцяв, ще коли призивали. А обіцянка дитині – святе. Бо вона й так ображалася: «Тато не приїздить, він з нами бути не хоче». Тепер за мною хвостиком ходить.
Не все зрозуміло
Різні характери, різні долі. А от думки солдатів схожі. Кажуть: «Кінця війні на сході поки що не видно».
– Перемир’я на нашій ділянці оборони сепаратисти вже майже не дотримуються, – констатує Сергій Прищепа. – Раніше спокійніше було, а ось на днях мій односелець і бойовий побратим Валентин Чичкан повернувся, то розповідає, що з боку терористів вже й «гради» на повну працюють, п’ятеро поранених з батальйону. Що ж воно за перемир’я таке?
Кажуть хлопці, що якщо, не доведи Господи, повторна мобілізація буде – не ховатимуться. Ось тільки дивуються, чому так, що одні воюють, а інші – жирують. Адже ворога усім разом зупинити набагато легше.
