Творчий вечір з такою назвою для своєї мами Магдалини Василівни влаштував В’ячеслав Марченко, виходець із Блистови.

За свої понад 80 прожитих років Магдалина Марченко не згаяла без діла жодного дня. Працювала у дитсадку, Будинку ветерана – усього 40 літ має трудового стажу. А ще ж ткала, шила, вишивала, пряла, виховала сина і доньку. Їй – працьовитій і найдорожчій людині на землі син присвятив свій творчий пісенний вечір.

Людей у затишній глядацькій залі сільського Будинку культури зібралося багато. Дарма, що В’ячеслав Миколайович вже понад 30 літ не живе у рідному селі, однак його пам‘ятають, поважають вдячні односельці. І прийшли на концерт, аби насолодитися його співом, професійним сценічним талантом. Багато блистівчан принесли букети осінніх квітів для співака і його мами.

В‘ячеслав Марченко у далеких 70-х роках минулого століття очолював сільський Будинок культури. Народився і зріс він у пісенній родині, де всі – від бабусі, матері, батька і до його сестри – кохалися у пісні.

В‘ячеслав, коли директорував, створив вокально-інструментальний ансамбль, слава про який блискавкою облетіла не тільки Менщину. Співочі і талановиті хлопці виступали на усіх заходах районного масштабу, об’їздили з концертами ледь не всі села Менщини, слухали їхні виступи у сусідніх районах і Чернігові. Відпочиваючі санаторію «Остреч», відвідувачі ресторану – усі знали і шанували талант В‘ячеслава Марченка.
Життя часто вносить корективи у розмірений і усталений ритм. Три десятки років тому В‘ячеславу Миколайовичу довелося виїхати на Полтавщину, у місто Лубни. Там він і нині живе із сім‘єю, працює художнім керівником у фінансово-економічному коледжі.

– Я переконаний, що кожна людина має талант до пісні, танцю, музики, і його обов‘язково треба розвивати, – каже В‘ячеслав Миколайович. – Якщо людина не спілкується з прекрасним, вона себе обкрадає, недооцінює. Ми всі маємо це робити, бо життя без пісні схоже на безкрилого птаха.

Свій задум – організувати творчий вечір для мами – В’ячеслав Марченко виношував у душі давно, а от втілити його вдалося лише зараз.

– Я не казав про це нічого мамі, боявся, що вона заперечуватиме, не захоче, аби усі односельці бачили її схвильовану, – зізнається В’ячеслав Миколайович. – Сумнівався, що у свої поважні літа та ще й з хворими ногами вона взагалі захоче бути на тім концерті. За день до виступу сказав про свій задум і пообіцяв їй до Будинку культури привезти машиною, а в зал – на руках занести. На диво, вона погодилася, вдяглася в усе найкраще, взяла у поміч ціпок – аби я її на руках до клубу не заносив.

Концерт вдався на славу. Лунали у виконанні як маминого Славика, так і його друзів по сцені Анатолія Кореня, Володимира Петренка і Анатолія Сироїда пісні про маму, а також улюблені музичні твори Магдалини Максимівни – народні, жартівливі і такі, що спонукають на роздуми і переживання.

Усі квіти, які дарували вдячні глядачі В‘ячеславу, він з вдячністю передав мамі.

До речі, Магдалина Марченко – велика рукодільниця. Її вишитими рушниками прибрана хата, у якій вона живе. Багато їх передала місцевій церкві і в музеї декоративно-ужиткового мистецтва України. Син написав пісню «Мамині рушники», яку й виконав на концерті.

Не відмовив В’ячеслав Миколайович односельцям у проханні привітати гарною піснею з днем народження багатодітну матір Ларису Саповську і з Днем шахтаря – Василя Шешу, котрий багато років пропрацював на видобуванні «чорного золота».

…Після концерту спитала у Магдалини Максимівни про враження від синового подарунку.

– Я щаслива з того, що рід наш пісенний не переводиться. Ніколи не сумнівалася у порядності і повазі своїх дітей до мене, покійного їхнього батька, до усіх людей. А таке свято для мене – це щастя, милість синова і Божа. Такі почуття у мене нині кояться у душі, що не знаю як і переда­ти, – гордість, радість, любов. Дайте мені крила – злечу!

Коментарі закриті.