Дочка блистівчанина звинувачує сільського голову та сусідку батька у шахрайстві
«Не задумуючись, віддав би за спокій усі свої нагороди», – із сумом каже Ілля Лях, притискаючи немічною рукою білу шматинку з орденом Трудової Слави, знаками «Ударник п’ятирічки» та «Переможець соцзмагання».

Досить часто трапляється таке, що взаєморозуміння в сім’ї чомусь зникає. Починаються сварки, образи… Не думав блистівчанин Ілля Лях, що така біда спіткає і його на старість. А родинний конфлікт із часом вийде на широкий загал.

«Вона мене душила…»

Ілля Лях увесь вік відпрацював у місцевому колгоспі. Десять років тому став вдівцем. Син Михайло живе у Росії, тож часто відвідувати батька змоги не має. Хоча матеріально допомагає постійно. Дочка Лідія, яка мешкає у Чернігові, приїжджала до Блистови на вихідні і допомагала батьку вести чималеньке господарство.

Та близько чотирьох років тому між батьком і донькою немов чорна кішка пробігла. Зараз 77-річний Ілля Митрофанович Лідію навіть бачити не хоче. Ветеран праці хворіє на цукровий діабет, не ходить, руки не піднімаються, але розмовляє цілком свідомо.

– Віддавав їй усе, а як захворів та кабанів перестав ростити, то вже й заважати став, – жаліється пенсіонер. – Постійні образи та погрози. Навіть душила мене, і шия у крові була. Хіба ж це дочка?! Ви мене їй тільки не віддавайте!

Лідія купила собі іншу хату у селі (під дачу), з батьком не контактували. Доглядала дідуся сусідка Лариса Дем’яненко: прала, прибирала у хаті, а останнім часом і годувала з ложки.

Ілля Лях, порадившись із сином, вирішив у вдячність оформити на неї заповіт на спадок. Лариса (зі слів господаря та його сина) довго відмовлялася, а потім погодилася. І тоді посипалися скарги – і місцевій владі, і на урядову гарячу лінію.

Налаштували проти дочки

Автором скарг є донька Іллі Митрофановича Лідія Козир. На жаль, особисто поспілкуватися з нею так і не вдалося. Тому довелося відтворювати її точку зору із тексту заяви на ім’я голови Менської райдержадміністрації та зі слів адвоката Миколи Макаренка, який представляв інтереси заявниці.

Лідія Іллівна звинувачує сільського голову Юрія Мишкіна та Ларису Дем’яненко у тому, що вони, користуючись її відсутністю, втерлися у довіру до батька і налаштували його проти рідної доньки. Заявниця ставить під підозру самостійне волевиявлення батька при оформленні спадку. Вона звинувачує Ларису Дем’яненко у крадіжках грошей та речей з хати (хоча Михайло Лях, рідний брат заявниці, ніякої пропажі не підтвердив), розтраті батькової пенсії і навіть отруєнні курей.

Також сільський голова і сусідка, вважає Лариса Іллівна, перешкоджали їй потрапити до батькової садиби, не дають можливості надати старенькому необхідну медичну допомогу, розповсюджують чутки про його скору смерть, незаконно присвоїли батькові документи…

Примирення не сталося

Заяву Лариси Козир вивчала комісія з питань розгляду звернень громадян, яку очолює перший заступник голови Менської РДА Володимир Василенко. Були присутні адвокат заявниці, син Іллі Митрофановича, сільський голова Юрій Мишкін, Лариса Дем’яненко, представники територіального центру соціального обслуговування, фахівці ЦРЛ та райвідділу міліції. На жаль, примирення сторін так і не відбулося.

Розбиратися у подібних конфліктах дуже складно. Нехай останню крапку у цій справі поставлять компетентні служби і правоохоронні органи.

А всім нам не зайве пам’ятати: нанести образу – дуже легко, а от залікувати її зовсім не просто…

Коментарі закриті.