Діамантове весілля – унікальний ювілей! Шістдесят років спільного життя викликають подив і повагу. Повагу до мудрості подружжя, їх терпимості і, звичайно, любові. Шістдесят років разом Віктор Аронов та Марія Заборовська. В довірі і повазі, радості і печалі…

Лихоліття

Юність Віктора Лазаровича та Марії Власівни припали якраз на буремні воєнні роки.

Дев’ятнадцятилітня красуня Марія зустріла початок Великої Вітчизняної в Московській області, хоча сама родом із Забарівки Корюківського району. Працювала ткалею в Щолково.

До скількох окопів та протитанкових ровів було докладено дівочих рук під час підготовки до оборони Москви! А 1942 року вчорашня ткаля стала курсанткою-радіотелефоністкою. Воювала в складі другого Прибалтійського фронту, перемогу зустріла в званні старшини аж у Румунії.

Віктор Аронов чудово па­м’ятає всі події, хоча і минуло вже майже 70 років.

– У Молотовське мінометно-кулеметне училище, що знаходилося в Пермі, я призивався в січні 1943 року, – згадує старий солдат. – А перше бойове хрещення пройшов під знаменитою Прохорівкою на Орловсько-Курському виступі. Потім було визволення Полтави, медаль «За бойові заслуги», форсування Дніпра під Кременчуком. Скінчилась для мене війна під Кіровоградом, де взимку 1944-го отримав тяжке поранення. У госпіталі під Знам’янкою осколок витягли, але рана ніяк не гоїлася. І поїхали в тил, аж в узбецьке місто Каган, де зробили повторну операцію. Там і комісували. Забрав маму та двох братів, що були в евакуації в Новосибірській області, і всі разом повернулися у рідне Городище.

Любов і голуби

По-різному вилися після вій­ни життєві доріжки Віктора та Марії, але все більше та більше зближувалися одна до одної.

Працював молодий чоловік у рідному селі, у райцентрі, майже три роки очолював Будинок культури в Березні, а в 1950-му став завідувати клубом у Червоних Партизанах. Сюди ж привела доля і його майбутню половинку – працювала кухарем у дитячому садочку Чапаєвки, пізніше завідувала радгоспною їдальнею. Зустрілися, і перші паростки взаємних почуттів виросли до великого кохання.

Побралися 1952 року, і вже 60 років разом. Жили, трудилися… І добре трудилися: нагорода «За доблесний труд» та цілий арсенал грамот, подяк і дипломів цьому пряме підтвердження.

Цього року подружжя фронтовиків святкувало дві дати – діамантове весілля та 90-річний ювілей Марії Власівни. І приймали сивочолі винуватці торжеств заслужені вітання від трьох дітей, шести онуків та вісьмох правнуків. І неначе зупинявся на хвильку сам час, дивуючись радості чотирьох поколінь достойного роду.

Не зважаючи на поважний вік, ювіляри не можуть всидіти без діла – сільське життя завжди якусь турботу знайде. А Віктор Лазарович ще й голубами захоплюється.

– Держу цих чудових пташок із самого дитинства і буду тримати аж скільки Бог віку дасть, – із блиском в очах мовить чоловік. – Я поряд з ними сам душею молодію.

І линуть у синьому небі білі голуби. Як вічний символ життя, миру та любові…

Коментарі закриті.