Дільничний міліціонер у Мені.
Олександр Желєзний
під час операції «Візит» на вулиці Пролетарській у Мені.
Із 2004 року 18 червня офіційно стало Днем дільничного інспектора міліції. Капітан міліції Олександр Желєзний, якому доводиться бути водночас правоохоронцем широкого профілю, адвокатом, сімейним психологом і просто порадником, розповідає про свої будні.

Обличчя міліції

До міліційних лав 30-річний Олександр Желєзний прийшов майже шість років тому. І нині є ледь не ветераном серед дільничних, більше половини яких у нашому райвідділі працюють недавно.

Будучи випускником Сумського педагогічного університету і відслуживши в армії, молодий хлопець вирішив стати міліціонером.

– Повага до людей у погонах у нашій сім’ї була завжди, – розповідає Олександр. – Обидва мої діди воювали, один дослужився до полковника. У мене зі вступом до військового училища не склалося, а здобувши педагогічну освіту, зрозумів – це не моє.

Вирішальною стала зустріч із Іваном Совою (зараз Іван Михайлович пенсіонер ОВС, полковник міліції). Ще тоді, розповідаючи про міліцейські будні, він немов напророчив: «А якщо станеш дільничним – бути тобі і третейським суддею, і захисником, і детективом». Адже саме дільничний є, що називається, обличчям міліції.

– Зрозумів я істину цих слів, коли почав працювати на своїй першій закріпленій дільниці, – посміхається Олександр Желєзний. – Входили до неї Лісківська, Осьмаківська, Ушнянська, Бірківська сільради.

І сокирою жбурляли

Робочий день Олександра починається о 8.00. Йдучи на роботу, він не завжди знає, коли повернеться додому. Особливо, якщо необхідно контро­лювати адміністративно-наглядову категорію громадян. А ще – запобігання, виявлення і розкриття злочинів, охорона громадського порядку, профілактика правопорушень.

– І нехай ми не займаємося особливо тяжкими та тяжкими злочинами, – говорить капітан міліції, – зате побутового рівня маємо достатньо: насильство у сім’ї, самогоноваріння, наркоманія, хуліганство, дрібні крадіжки, сусідські сварки, шахрайство, зловживання спиртним.

– Різного довелося побачити, – згадує дільничний. – У Бірківці навіть вкрадену свинячу голову шукав. Знайшов у вигляді… свіжого захолоду. А в Ушні одного разу утихомирювали чоловіка, який у стані білої гарячки слона виглядав. Тільки двері відкрили, а він сокирою як швиргонув – я ледве ухилитися встиг.

Зараз Олександр Желєзний має у підпорядкуванні третину районного центру з населенням майже п’ять тисяч чоловік. Може вже цьогорічними здобутками похвалитися: розкриттям крадіжки бензопил у споживчому товаристві; притягнутими до адмінвідповідальності самогонниками з вулиць Леніна, Миру, Пролетарської; виявленням пакунку подрібнених конопель; участю в операції по викриттю залу гральних автоматів у районі залізничного вокзалу.

Плюси і мінуси

Наші громадяни часто висловлюють претензії до роботи «шерифів». Більшість питань стосуються зволікань у розгляді заяв та неоперативності в роботі.

– Я не хочу виправдовуватися, але люди повинні знати стан справ, а вже потім судити, – переживає співбесідник. – Адже, окрім великого навантаження, є ще й низький рівень матеріально-технічного оснащення, відсутність транспорту.

Дійсно, злочинний світ стає все більш мобільним, технічно підкованішим, і дільничний на «своїх двох» фізично не встигає.

– Та й зразу «взяти за шкірку» хулігана чи правопорушника, так як хочеться громаді, не вийде, – пояснює дільничний. – Цьому передує кропітка робота. А пересічна людина не завжди поспішає з допомогою, знайти свідка – ціла проблема.

Певну роль відіграє і гуманність суду до дрібних правопорушників. Адже, відбувшись незначним штрафом, людина не робить відповідних виснов­ків.

Не зважаючи ні на що, своїм обов’язком Олександр вважає допомогу людям. І хай не часта, але щира вдячність слугує йому нагородою.

Коментарі закриті.