Кожного разу, коли відвідую урочисту частину випускного вечора в нашому місті, мені стає соромно за наших хлопців і дівчат.

Стоять медалісти – нібито найрозумніші з випуску, з оберемками квітів, говорять красиві, сповнені пафосу слова про школу. І мало хто з них здогадається подарувати ці квіти вчителям. Не тільки класному керівнику чи першій вчительці, а й іншим, які теж приклали немало зусиль, аби вони зараз усміхнені стояли з блискучими монетками на грудях і пишалися званням “медаліст”.

Голова міськради йде з оберемком квітів тому, що він займає таку значну посаду, прийшов на свято і виконав страшенно тяжку роботу – вручив пару десятків атестатів та виголосив привітання. Заслужив, звичайно, що й казати. А вчителька хімії, яка провчила всі три класи, не заслужила. Дійсно, що вона такого зробила для цих дітей?

Повертатися додому з купою напівзав’ялих квітів у гарному платті, та ще й з медаллю. Як це назвати? Стереотипом? Чи елементарним жлобством?

Коментарі закриті.