Питання перейменування вулиць нарешті визріло і в нашому містечку. Про одну з вулиць хочу розказати – про вулицю Просужого. Хто ж такі Просужі і в честь якого саме Просужого названа вулиця?

Рід Просужих – давній, козацький. Їхній предок переселився з Чигирина у Мену ще в часи походів гетьмана Богдана Хмельницького.

Родина чумакувала, майструвала, бо землі у них було мало. Батько кобзаря і майстра бандур Якова Тимофійовича Просужого був пічником і його люди дуже хвалили, а мати, Параска Гаврилівна, мала талант від природи, любила співати. Мабуть, від матері син перейняв любов до пісень та музики.

Нелегкою була доля майстра Просужого. Після закінчення земської школи навчався у Менському ремісничому училищі (було розміщене в нинішній будівлі музичної школи) столярній справі, де й подружився з майбутнім знаменитим майстром бандур Олександром Корнієвським родом із Данилівки, що теж навчався там.

У ремісничому училищі не навчали виготовляти бандури. Але у вільний від навчання час Корнієвський, маючи уже тоді великий хист, самотужки виготовляв бандури, причому навіть на замовлення відомих кобзарів.

Яків Просужий під впливом Корнієвського теж захопився виготовленням музичних інструментів: бандур, скрипок, балалайок. Попутно, маючи чудовий слух, вчився без нот грати на бандурі, балалайці, гармошці.

Але життя було таким, що займатися улюбленою справою було ніколи. Доводилося більше виконувати різні замовлення: робити двері, віконні рами, скрині, дерев’яні деталі для ткацьких верстатів, прядки та інші вироби з дерева, адже потрібно було за щось годувати сім’ю. Замовлень не бракувало – Просужий був дуже гарним майстром.

Потім почалася Перша світова війна, а незабаром – кривава і братовбивча громадянська. Із фронту у 1918 році повернувся брат Якова Віктор Просужий, який вів активну революційну агітацію, будучи противником незалежності України та підтримуючи встановлення влади кривавих більшовиків. У цей час влада в Україні належала гетьманському уряду Павла Скоропадського, проти якого виступав Віктор. За антигетьманську прокомуністичну агітацію Просужого розстріляли. А через 10 років, уже при радянській владі, іменем розстріляного революціонера Віктора Просужого була названа вулиця в Мені.

Багато менян уже і не пам’ятають, на честь якого саме Просужого була названа вулиця. Дехто вважає, що в честь майстра бандур, але це зовсім не так. В радянську епоху давати вулицям імена кобзарів-бандуристів не було прийнято, а сама бандура була визнана крамольним «буржуазно-націоналістичним інструментом». Усі ми добре знаємо, що радянська влада завжди намагалася називати вулиці іменами різних революціонерів, міфічних більшовицьких псевдогероїв.

Отже для вирішення питання про те, чи треба змінювати назву цієї вулиці, варто здійснити глибоке наукове дослідження постаті більшовицького агітатора Віктора Просужого. Ким він був у дійсності і за що саме його розстріляли? Чи заслуговує він на те, щоб вулиця і надалі продовжувала носити його ім’я?

Нав’язувати свою думку я нікому не буду, адже це питання повинні вирішувати самі меняни та відповідна створена комісія. На жаль, більш детальної інформації про цю постать мені знайти поки що не вдалось, адже тут уже варто працювати з архівами.
Що ж до майстра бандур Якова Просужого, то, мабуть, його ім’я теж вимагає більшої уваги. Яків Просужий в перші роки радянської влади співав у хоровому колективі пісні комуністично-пропагандистського змісту: «Смело, товарищи, в ногу», «Вихри враждебные» та інші. Майстер і бандурист Просужий був сином свого часу. Як і всі інші українці, що були обдурені більшовицькою пропагандою, як і його розстріляний брат Віктор, Яків Тимофійович щиро радів радянській владі та в числі перших пішов у колгосп (ім. І. Д. Сидоренка). Працював у теслярській бригаді: робив вози і сани, ремонтував сільськогосподарський інвентар аж до пенсії.

Вечорами і в свята збиралися люди з околиці Мени – так званої Чугаївки – послухати самодіяльного музиканта Якова Просужого. До репертуару, яким бандурист розважав менську публіку, входили і українські народні, і на слова Шевченка, а також пісні «Гарно, гарно серед степу», «Катюша», «Три танкісти» та інші.

У Менській районній художній галереї відвідувачі можуть побачити одну з бандур ручної роботи майстра Якова Просужого, передану до галереї із власної колекції Дмитром Калібабою. Цю бандуру Просужий подарував Калібабі особисто. Друга бандура майстра знайшла своє місце в експозиції Менського музею. Як казав ще у 1983 році сам тоді 92-річний Яків Тимо­фійович, тримаючи ту саму бандуру: «Ось років до ста пограю на ній, а тоді подарую її вам у музей. Було б тільки все добре та мирно».

Анатолій МАГУЛА, за матеріалами В.Ф. Покотила і Д.П. Калібаби.

Коментарі закриті.