Уляна Корінь із Блистови пережила і велику пожежу, і війну, і голод. Працювала поблизу Сталінграда, будучи евакуйованою під час воєнного лихоліття. А у мирні роки торгувала соняшниковим насінням по Україні – треба було дітей на ноги ставити.

День народження забувся

Точного свого дня народження пані Уляна не знає. Проте напевно стверджує, що народилася 1924 року. Коли була маленькою, її мати побралася з іншим чоловіком. У сім`ї діток виховувалося трійко: мамчина Улянка і вітчимових двоє синів. А потім ще одна дитинка на світ з`явилася.

Жили весело і дружно. Проте жахи тоталітарного режиму не оминули стороною. Уляна Павлівна згадує страшні часи колективізації:

Сиділи ми, діти, на печі. Батька-матері вдома нема. Заходять чужі чоловіки – витягли борщ з печі, а у ньому – м’ясо. Певно ж хтось підказав, що ми нещодавно порося закололи. То вони той борщ вивернули, все м`ясо звідти забрали. А ми плачемо на печі…

Голод переживали як могли: рвали квіточки, ходили на луг, обтирали насіння щавлю, а з цього якісь ладки випікали…

А потім була велика пожежа у їхньому селі. Багато хат погоріло на кутку. То мусила родина збути хазяйство, продали хату – і подалися у світи. Закинула доля Уляну Корінь у Таврію, на Запоріжжя. Вітчим там купив хатинку. Придбали корову, тож молоко мали. Як згадує жінка, чимало тоді блистівчан туди поїхало. Тих, що бідніші.

Чергувала до останнього

Закінчила Уляна сім класів і гайнула на Донбас вчитися на електрика. Повна сил та енергії дівчина 18 травня 1941 року разом із ровесниками під музику і танці їхала на навчання. А вже через місяць почалася війна.

Згадує, що чергувала до останнього, поки не дали наказ евакуюватися. Війна порозкидала кого куди. Хтось повертався додому, деякі дівчата поспіхом заміж виходили. А Уляна з двома подругами підводами доїхали до Горлівки, потім продовжили товарняком шлях до Сталінграду. Два місяці в дорозі – голодні, холодні й майже босі.

Тоді у дорозі багато сиріт появилося. Ото батько якийсь надивиться на свою зморену дитину, вийде щось їй купити, а повертається – потяга нема, – сумно згадує Уляна Павлівна.

Потрапила пані Уляна у колишнє німецьке поселення Франк, звідки німців виселили. Працювала на фермі. Одного разу влаштувала грандіозний концерт самодіяльності, то чимало схвальних відгуків отримала. Гриміли не тільки пісні, а й гучна оборона Сталінграду.

Були б медалі

Ближче до 50-х років Уляна Павлівна повернулася на батьківщину.

Аби не поспішила, мала б медалі, – згадує. – А так подруги втекли – і я за ними, без документів.

Двічі була заміжньою. Поставила на ноги трьох дітей. Працювала і біля землі, і насінням їздила торгувати по Україні. Одного разу в Сарнах під час таких торгів випадково зустріла подругу воєнних часів. Радості не було меж!

Зараз Уляні Павлівні – 93. Старенька тішиться трьома онуками. Живе у рідній Блистові і згадує прожиті роки:

Щастя на мою молодість не припало. Але жили ми весело, весілля гуляли. Ой яке ж весілля моїй доньці колись справили! Гарно було…

Коментарі закриті.