Нещодавно до нас завітали родичі з Гомеля. Прогулялися містом, походили по крамницях, відвідали зоопарк, побули на святкуванні Дня міста. Звісно, спілкувалися за щедрим родинним столом. Цікаво було почути їхні враження про Мену, розповіді про те, як живеться в Білорусі.

Годує держава

У нас у школах дітлахи харчуються виключно за державні кошти, – розповідає невістка Наталія, мама першокласниці Аріни. – Снідають і обідають діти смачно: на сніданок мають основну страву, тобто салат, яйце або м’ясне (котлетка чи сосиска), гарнір, чай, булочку. На обід – перша страва, повноцінна друга і знову булочка чи тістечко, пиріжок із компотом. А от за полудники ми, батьки, доплачуємо. У садочках теж за харчування доплачують, але ця сума не є великою. У лікарнях – також смачна і поживна, збалансована їжа.

Про знаки і школи

Наталія також зауважує, що їй було дуже дивно бачити картину, як наші діти просто перед школою буквально тікають від коліс автомобілів. Ні, перехід там намальований дорожньою розміткою, є відповідний знак. Але ж то траса державного значення! Там гайсають не лише менські автівки, водії-транзитники не знають, що на шляху – школа. А в Білорусі по дорозі до школи за 200, 100 метрів стоять знаки, що попереджують – близько навчальний заклад.

Цікаво було послухати думку гостей про міські дороги. Кажуть, такого ще не бачили. Зокрема, Толстого, Козацька, на їхню думку, – це не дороги, а напрямки. Увечері поверталися з прогулянки – ледве ноги не поламали. Їхали до нас – пробили колесо в автомобілі. Не дивуюся, бо сама щодня по тих ямках стрибаю і дірявлю час від часу колеса.

Чоловік – не родич

Якось Наталії у Гомелі конче треба було забрати з лікарні довідку для чоловіка Олександра (вона була вихідна, а він не міг вирватися з роботи). Довідку їй так і не віддали – попри умовляння і сльози. І паспорт показувала, і свідоцтво про одруження – марно.

Отож у Білорусі строго: родичі – то мама, тато, діти, але ж ніяк не чоловік. Почувши про таке, зітхнула із полегшенням, адже у нас із цим простіше, скільки разів доручала чоловіку забрати той чи інший папірець чи довідку.

Танці-шманці

Гостювали родичі не один день, тож поки ми були на роботі, вирішили вони погуляти містом. Сходили у зоопарк, були приємно вражені побаченим. Відзначили, що у нас можна дешево скупитися дитячим речами, іграшками. Косметика та побутова хімія їм здалися занадто дорогими, кажуть, у них усе якісніше і дешевше. Як і щодо ковбасних виробів – їсти нашу ковбасу вони не змогли, натомість пригощали своєю. Смачнюча білоруська ковбаска!

Постриглися білоруси в одній із наших перукарень, значно зекономивши гроші.

Вирішили купити гостинця для вечірнього чаювання – зайшли до одного з магазинів. І були ошелешені побаченим: ось тут люди, поспішаючи з роботи, купують хліб, а за метр чи два стоять столики, там чаркують «підігріті» компаньйони. Одна дама навіть пішла у рознос – почала танцювати. Білоруси кажуть, що у них такого немає ніде, хочеш поїсти-випити-погецати – чимчикуй до офіційного закладу харчування, який має усі дозволи.

Коментарі закриті.