Миколка Соломеник радіє: буде у чому взимку на санчатах кататися. Такі гарні бурочки дідусь Володя подарував йому на день народження, який хлопчик відсвяткував у середу.

Бурки – це таке взуття, без якого неможливо уявити сільське буття. І пораються у них, і на базарі стоять, і на санях до кума на храм їдуть. Тепло, зручно, сухо! І для малечі кращої взувачки годі й уявити. Хоча лікарі застерігають, що саме у такому виді взуття неправильно розвивається стопа, люди більше довіряють столітнім традиціям предків і, зачувши холоди, прямують по бурки на базар або нишпорять у шафах, шукаючи підходящий матеріал для їх пошиття.

Краще на ваті

Бурки на ринку багато хто продає, це взуття дуже тепле і ціна прийнятна.  У Мені на базарі таку взувачку можна купити за 80 гривень (це високі бурки, для дорослих). Низенькі, з опушкою – десь по 60 гривень. Дитячі коштують 70 – 75 гривень. До речі, купуючи готові бурки для малечі, варто перевірити, чим вони утеплені. Якщо ватою – порядок, ніжки у маляти будуть сухенькі. Якщо синтепоном – відмовляйтеся відразу від такої покупки.

Колоші, як розповіли «Нашому слову», можна придбати за 65 гривень (привезені з Гомеля, популярні у народі). Є й саморобні, виготовлені з камер, так звані чуні – по 50 гривень.

Краще всього бурки купують на початку і в середині зими, а із закінченням холодної пори року інтерес до теплого взуття зі зрозумілих причин згасає.

Бери шинель

Виготовлення бурок вимагає великої витрати цілісної тканини. Таке взуття, як правило, шиють з поношеного верхнього одягу. Для цього підходять старі пальто, шуби (для внутрішньої сторони бурок) і найліпше – шинелі.

Особливо солдатська шинель добра, з неї, за словами менської швачки Олени Петрівни, можна  виготовити три пари взуття. Офіцерська не так радує майстринь, у ній багато всіляких виточок, тож цілісний шматок матерії можна пустити тільки на дві пари взуття.

Але де набрати стільки пальто і шинелей?

– У мене і у моєї рідні в шафах назбиралося стільки одягу, що не знали, куди дівати, – каже Олена Петрівна. – Тепер усе йде на бурки. На виворітну частину (яка вище за ступню) пускаю різноманітну тканину, навіть джинсову. А на низ вивороту (ступня) йде хутро. На задники підходить виключно натуральна шкіра, дерматин недопустимий – ламається.

На викрійку, шитво і підгонку йде майже доба. Буває, підходять клієнти зі своїм матеріалом – тоді шию на замовлення. Беру по 40 – 45 гривень за пару дорослих бурок, на дитячі можу вступити трохи, але мороки з ними чимало: спробуй на маленьку ніжку змайструвати, ще й стараєшся особливо, бо вже подумки уявляєш те малятко, яке тупатиме по сніжку у виготовлених моїми руками бурочках.
Швачка запевняє, що бурки потрібні не тільки літнім. Купує молодь, хто їде на будівельні об’єкти. Торговці, рибалки беруть.

– А я в таких ось бурках ходжу у своєму сільському будинку, – включається у нашу розмову літній чоловік, що приїхав на ринок з віддаленого села і придивляється до взуття.  – Підлога  в хаті, знаєте, холодна, бурки для мене – щось подібне до капців. Валянки, які зовсім не гнуться, не дуже зручні.

Коментарі закриті.