На день визволення селища у Березні відбулася значуща подія. На будівлі історико-краєзнавчого музею імені Григорія Верьовки урочисто відкрито меморіальну дошку Петру Лишафаю, людині з непростим і героїчним життям.
Народився Петро Іванович у Березні наприкінці літа далекого 1913 року у сім’ї селянина. Закінчив п’ять класів. Потім працював у районі на різних роботах. Перед армією в листопаді 1935-го був інструктором райвідділу зв’язку.
У цьому ж році Петро Лишафай призваний на військову службу і зарахований курсантом до школи молодших командирів. Після закінчення строкової служби був направлений на курси молодших лейтенантів.
З липня 1941-го воював на фронтах Великої Вітчизняної. Командував мінометною ротою в різних полках Південно-Західного фронту. Був поранений. Після госпіталю навчався на курсах командирів стрілецьких батальйонів Брянського фронту. Закінчивши курси, командував окремими штрафними ротами 2-ї танкової армії та 65-ї армії Центрального фронту. Потім до кінця війни командував стрілецьким батальйоном на 1-му Білоруському фронті.
У січні 1945 року Петро Лишафай організував прорив глибоко ешелонованої оборони противника на головному напрямку наступу. Його батальйон форсував річку Піліца південніше Варшави, вибив противника з перших і других ліній траншей і закріпився на третій лінії.
Противник при підтримці танків неодноразово намагався контратакувати, але не зумів домогтися успіху. Вимотавши сили ворога, батальйон перейшов у наступ і вибив німців із Дембновиля. Це дало можливість частинам і з’єднанням армії увійти в прорив і успішно розвинути наступ.
За блискуче проведення операції весь особовий склад батальйону був нагороджений урядовими нагородами. Майор Петро Лишафай отримав звання Героя Радянського Союзу (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 р.)
Учасник Берлінської наступальної операції. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни продовжив службу в армії. Служив у Німеччині, в Одеській області, на Курильських островах і Сахаліні.
З 1953 року – в управлінні військово-будівельних частин Південно-Уральського військового округу, брав участь у будівництві об’єктів плутонієвого комбінату «Маяк» у місті Челябінську-40 (нині місто Озерськ).
З березня 1957-го підполковник Петро Лишафай – у запасі. Жив у Чернігові. Помер 4 березня 2004 року. Похований на Яцевському кладовищі.
У Чернігові, на будинку, де в останні роки жив герой, встановлено меморіальну дошку. Навіть біля Меморіалу «Вічний вогонь» в Озерську є пам’ятна плита з його іменем.
Районна ветеранська організація спільно з селищною виступили з ініціативою увіковічення пам’яті героїчного земляка на рідній землі. З коштами допомогли підприємства, установи та організації Березни.
Не дивлячись на дощ, що неначе оплакував відомих і невідомих героїв страшної минулої війни, зібрався чималий гурт березнянців. Селищний голова Володимир Павленко, голова місцевої ветеранської організації Андрій Прядко, ветеран Великої Вітчизняної війни Василь Розя розповіли присутнім про життєвий шлях видатного земляка та побажали нікому і ніколи не бачити воєнного лихоліття.
Священнослужителі відправили панахиду за всіма загиблими та померлими воїнами.
На відкриття меморіальної дошки приїхала із своїм чоловіком Володимиром рідна онучка Петра Івановича Ольга.
– Дідусь дуже часто згадував рідну Березну, – голос Ольги Валеріївни тремтить від хвилювання. – І незадовго перед смертю хотів сюди приїхати, та не судилося… Спасибі усім вам, що не забули його.
Тихого вересневого дня на вулиці Радянській увічнено знамениту людину. Біля мармурового зображення схилили свої голівки осінні квіти. Перед пам’яттю, перед подвигом людським…
Онука героя.
