Передмова.

Цей матеріал “АМОРАЛЬНІСТЬ” опубліковано в найкращому обласному Інтернет-виданні Високий Вал, котрий, до речі, на головній сторінці рекламує посилання і на сайт “Нашого слова”.

Певним чином, це розміщення можна вважати тестовим – цікаво, наскільки Менська спільнота готова до обговорення загальнодержавних суспільно-політичних питань? Тут то й будь-якого місцевого обранця шанують вище Бога… Щоправда, до того часу, доки не замінять на інше божество. А про те, щоб вплинути на більш високих обранців, навіть ніхто й мову не веде, хоча обирають їх саме тут. І несуть відповідальність за свій вибір саме тут, своїм рівнем життя, майбутнім своїх дітей і своєї країни. Отже, прошу:

АМОРАЛЬНІСТЬ

«І вони ще забороняють мені в носі колупатися!» – вигукнув Вовочка з анекдоту, зазирнувши до спальні батьків.

А ось реалії України на 21-му році незалежності – Верховну Раду пройняла турбота про моральність українського суспільства і вирішила вона обмежити доступ українців до сайтів Інтернету, де буде помічено те, що завдає шкоду суспільній моралі.

Що ж, прагнення депутатів Верховної Ради внормувати суспільну мораль можна зрозуміти, не вони перші, роблячи свої чорні справи, беруться опікуватися суспільною мораллю. Як тут не згадати шанувальників високої моралі з ДКНСу, особливо танці маленьких лебедів. Не вдався ДКНСу сховати свою підлість по відношенню до народу за личиною борців за високу мораль суспільства – люди замість дивитися високе мистецтво пішли танки зупиняти, а борців за високу мораль відправили на лаву підсудних.

Що ж, давайте придивимося до Верховної Ради, що вона ховає за личиною боротьби за високу мораль?

Найперше – злісне утримання своїми законами українців в стані неможливості обрати здатних щось покращити в цій країні народних депутатів. Надання людям знань, з допомогою котрих вони б могли відрізнити політичного шахрая від корисного нації кандидата, злісно блокується – весь державний механізм, в тому числі й наука та освіта, працюють на утримання українців в стані психологічного рабства, в стані нездатності бути господарями свого життя, своєї долі, майбутнього своїх дітей та своєї держави.

Сюди ж слід віднести і Конституцію, котрою по суті узурповано право українців бути головними в країні. Почитайте статтю 5: «єдиним джерелом влади в Україні є народ». Народ вже не є владою, народ є джерелом влади, котру в нього з допомогою політичного шахрайства можна видурити, що власне, під час виборів постійно і роблять. А у всьому іншому тексті Конституції ретельно виписано права та розподіл повноважень між тими, хто в народу видурив право бути його рабовласником.

Які ж можливості в Конституції передбачено для здійснення влади самим народом? Реально ніяких. Ні Конституція, ні виборчий закон не передбачають пояснення кандидатом народу того, що і яким чином він робитиме після обрання. Відповідно, повністю відсутнє розуміння людьми того, що саме має робити обранець, і тим більше відсутні реальні механізми його відкликання. Як, за які красиві очі вдалося отримати схвалення цієї Конституції Венеціанською комісією, невідомо.

Утримання українців в стані примітивної суспільної свідомості, законотворче забезпечення тоталітарного суспільного устрою в Україні, по суті сучасного рабства, є моральним?

Друге – законодавче забезпечення і технічне виконання пограбування українського народу на свою користь є моральним? Одні з вас стали найбагатшими людьми в світі, а інші, якщо навіть так шалено й не збагатилися за рахунок українського народу, то сприяли пограбуванню людей – це морально?

А законодавче забезпечення та призначення на посади співучасників по розвитку в Україні корупції до одного з найвищих в світі рівнів? А приховування від народу даних про те, скільки щомісячно і скільки від проголошення Незалежності кожен українець втратив за рахунок корупційних діянь посадовців? Якщо таких даних немає, то морально обкладати податками українців та ретельно їх обліковувати, не рахуючи корупційні збитки людей і наддоходи корупціонерів?

А може морально своїми законами та діяльністю розтягувати державу по власних кишенях, відбиваючи своїм прикладом в громадян України прагнення дбати про свою країну і свою державу, бо все, що люди прагнуть привнести у спільну справу буде народними депутатами та призначеними ними посадовцями і їх підлеглими привласнено?

А може морально законодавчо забезпечувати стояння майже по всій Україні пам’ятників кату України? Морально, будучи народними обранцями, поводити себе гірше чужоземних окупантів, морально знищувати все суще та вивозити фінанси до своїх метрополій в офшорах?

А може законодавче забезпечення надвисокого рівня смертності та зменшення тривалості життя і збільшення пенсійного віку є моральним?

Чи може морально в засобах масової інформації вихваляти злочини посадовців не пояснюючи людям того, як вони можуть припинити злочинність своїх обранців та призначених ними?

А може морально забороняти ввіз в Україну секонд хенду, щоб українців залишити голими і босими?

Так, українському народу дійсно притаманна прищеплена йому за часів комуністичного експерименту аморальність. І головним проявом аморальності українського народу є обрання до Верховної Ради депутатів, котрі чинять все перелічене вище.

Так, про моральність українців дійсно потребує захисту. Але не від еротики чи брутального слова, а від аморального голосування за кандидатів від політичних сил, котрі руйнували та руйнують Україну. Найбільша аморальність сьогоднішніх українців полягає в тому, що вони не вміють бути господарями своєї країни та її майбутнього, в тому, що вони абсолютно не турбуються за майбутнє своїх дітей, за те, в якій країні і як вони житимуть

Українцям сьогодні вкрай потрібна свобода слова, свобода інформації, свобода поширення суспільних знань, з допомогою котрих вони зможуть забезпечити розвиток України до сучасного цивілізаційного рівня, до гідних людей умов життя. Це поступово перетворить їх в громадян, котрі наведуть порядок в Україні і забезпечать розвиток та щасливе життя собі й майбутнім поколінням. Але в плани тих, хто вже відчув себе повелителями України та рабовласниками українського народу це не входить. Їхнє намагання обмежити свободу інформації в Україні під приводом боротьби з аморальністю таке ж саме лицемірне, як і прагнення ДКНС підвищувати моральність людей з допомогою танців маленьких лебедів на екрані і танків на вулицях.

Сьогодні з допомогою Інтернету люди мають можливість спілкуватися між собою і мирно розвиватися. Якщо комусь, вкрай обмеженому, здається, що цей розвиток можна зупинити заборонивши Інтернет, то він глибоко помиляється. Заблокувавши можливість розвитку українців, депутати Верховної Ради разом з призначеним ним Урядом та Президентом переведуть українське суспільство з еволюційного розвитку в умовах відносної свободи до відкритої боротьби за елементарні права і свободи. І відповідальність за це ляже на депутатів Верховної Ради та інших причетних.

А поки народні депутати ще не наробили непоправного, раджу їм припинити шити в дурні український народ та намагатися вдягнути його в намордника своєї цензури. Якщо прагнуть моральності, то нехай почнуть з себе, з того, що перелічено в даному матеріалі.

Щодо проблем з мораллю в Інтернеті, то він святий в порівнянні з аморальністю Верховної Ради, не варто дозволяти бруднити його депутатським втручанням.

20 жовтня 2011 р.

Коментарі закриті.