Живими квітами і хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих товаришів воїни-афганці Менщини.

Покладіть скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній.
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив…

Остання колона радянських військ була виведена з Афганістану о 15.00 за московським часом 15 лютого 1989 року. З тих пір пройшло 23 роки…
Понад 14 тисяч солдат і офіцерів загинули у горах та пісках Афганістану. На жаль, жоден із паркетних чиновників, партфункціонерів, що розв’язали бійню в чужій державі, не відповів за ці страшні втрати.

Війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Але, не дивлячись ні на що, вони чесно виконали свій громадянський обов’язок, залишалися вірними присязі до кінця.

З нашого району 124 юнаки пройшли вогняними дорогами Афганістану. Менську територіальну організацію воїнів-афганців очолює Микола Пустовойт. Він 26 місяців провів на афганській землі, служив командиром мотострілецького взводу в Баграмі і Таш-Кургані. І хоча п’ятеро солдат з його взводу нагороджені орденами Червоної Зірки і сам має медаль «За бойові заслуги», розповідати про бойові дії не любить.

– Мало хто з «афганців» захоче розповідати про війну, – каже Микола Іванович. – Війна – це кров, біль, втрата близьких людей. Важко все це переносити. Тому ми і стараємося триматися разом, допомагати один одному. А як воювали хлопці, скажуть бойові нагороди: вісім наших земляків нагороджені медалями «За відвагу», дев’ятеро мають медалі «За бойові заслуги», ще п’ять воїнів-інтернаціоналістів за участь в бойових діях отримали орден Червоної Зірки.

Представники територіальної організації традиційно відвідали батьків наших земляків, загиблих в Афганістані і Югославії, надали їм матеріальну допомогу. Покладанням квітів до пам’ятного знаку воїнам-афганцям, до могил загиблих та хвилиною мовчання ушанували бойові побратими пам’ять тих, хто віддав своє життя, виконуючи інтернаціональний обов’язок.
– Нас з кожним роком стає все менше, – з сумом у голосі розповідає Олександр Волощук. – Вже після повернення з війни залишили цей світ 19 «афганців».

Олександр Олександрович, який з 1983 по 1985 рік служив в афганській провінції Саманган, по справжньому знає ціну людського життя і солдатської взаємодопомоги. Під свист куль і постріли гранатомета довелось вимірювати йому дороги Афганістану за кермом ЗІЛ-130 і БРДМ-2М (бойова розвідувальна десантна машина – авт.).

Юні актори драматичної студії «Сузір’я» міської школи імені Т.Г. Шевченка підготували для інтернаціоналістів реквієм «Перетворились в білих журавлів». Театральна постанова виконана на реальних фактах з життя чернігівця Ігоря Кожари. Ігор загинув 3 липня 1985 року біля перевалу Саланг під час обстрілу їхньої автоколони, допомагаючи молодому недосвідченому бійцю-водію вирватися із засідки. Керівник студії Тетяна Головач особисто їздила до матері загиблого, привезла копії його листів з Афганістану.

Зі сцени районного Будинку культури 13 дівчат, символізуючи білих журавлів вічної пам’яті і печалі, продекламували 13 листів загиблого воїна, надісланих мамі та сестрі. Ветерани слухали задумавшись і схиливши голови. І знову тривожило душі щемке відлуння минулої війни.

Коментарі закриті.