Майстер

Автор: Анна БЛЕЦЬКО.
На одну квітку йде до трьох днів. Робота вимагає витримки і точності.// Фото автора.

Готова троянда має чорний колір із синювато-срібним відблиском, але Дмитро Миколайович говорить, що найкрасивіша вона перші 30 – 40 секунд після того, як виймається із вогню. Це незабутнє враження. Троянди майстер не продає, бо це справа для душі, а ось дарувати – дарував.

Портрет дружини

Народився Дмитро Демченко у мальовничому селі Осьмаки. Там пройшли його дитинство і юність. Батьки були колгоспниками, за важкою щоденною працею особливих талантів за собою не помічали. А ось син виявився дуже обдарованим. Ще у школі захопився фотографією. А після школярства вступив до Херсонського судно-механічного технікуму, закінчивши який, отримав диплом інженера-технолога зварювального виробництва. Повернувшись на Менщину, пішов працювати за спеціальністю.

Ще до вступу в технікум Дмитро зацікавився малюванням. Робота не стала перепоною для улюбленої справи. Так з-під його руки з’являються чудові пейзажі і портрети. Малював для себе, але іноді у якості подарунка друзі отримували свої портрети. Мабуть, однією із головних картин став портрет коханої дружини Валентини.

Красиве і корисне

Дмитро Миколайович зізнається, що і сам не знає, звідки у нього такі уміння. Щоправда його дід, мамин батько, був чудовим різьбярем. Із звичайного дерева міг вирізьбити все, що душа забажає. Цей талант передався і онуку.

– Таке може виготовити кожен, треба тільки постаратися, – скромно говорить майстер.

А ось дружина Валентина Іванівна не без гордості показує роботи чоловіка. Тут і різьблені дощечки з різними узорами: золота рибка, півник, квітка соняшника – все немов живе. Вікно прикрашає різьблений карниз, центр якого увінчує голова тигра. Кухонні шафки теж робив сам.

– Він у нас взагалі на всі руки майстер, – розповідає Валентина Іванівна. – Не лише художник, різьбяр, коваль, а ще й кахель кладе і опалення у будинку сам зварював, і вино виготовляє із власного винограду, не додаючи ніяких спиртових домішок. А ось за смаком воно може позмагатися із дорогими марками. Дехто навіть ціну випитує, не може повірити, що домашнє.

А як же виникла ідея викувати квітку?

– Одного разу, – каже Дмитро Миколайович, – по телевізору почув, що хороший коваль повинен уміти викувати троянду. Вирішив спробувати. Виявилося, що це дуже важка робота і, крім того, досить дорога. Щоб розігріти метал, використовується багато газу. Але справа зацікавила настільки, що вирішив зробити свою кузню, яка не потребує великих затрат. Бо працює на вугіллі, яке і коштує дешевше, і потрібно його набагато менше.

Усі частини квітки виготовляються окремо: спочатку стебло, далі листочки, колючки. Пелюстки теж куються окремо, у троянді їх, як правило, тринадцять. Вирізаються вони за трафаретом із заліза, а вже потім, після нагрівання, створюються вигини. Всі пелюстки повинні чітко підходити одна до одної, бо залізо – не папір, композиція може не скластися. Робота вимагає великої фізичної витримки, хоча квітка і здається тендітною.

Валентина Іванівна теж колись пробувала декілька разів ударити по стеблу, щоб надати якоїсь форми. Важко, каже.

Часто звертаються до майстра із різними замовленнями. Наприклад, ворота ветеринарної лікарні – теж його робота, виконана, як і решта, дуже творчо.

Творча родина

Дмитро Миколайович і Валентина Іванівна мають двох доньок. Батьків талант передався і їм. Старша, Віка, теж гарно малює, викладає композиції із природного матеріалу – квітів, черепашок, всього, чого сягне фантазія. Вона вже вийшла заміж і мешкає разом із чоловіком у столиці, але її роботи і зараз прикрашають стіни батьківського будинку.

Дмитро Миколайович 20 років пропрацював зварювальником, тяжка робота дала про себе знати – здоров’я вже підірване. Недавно переніс тяжку хворобу, і лікарі не дозволяють йому працювати. Але кожного дня він підходить до свого робочого місця, дивиться на незавершену троянду і чекає, коли ж знову можна буде взятися за улюблену справу.


Дмитро Миколайович 20 років пропрацював зварювальником.//Фото автора.