Підвальчик редактора

Автор: Олександр НАЗАРЕНКО.
Ех, таку б «народну творчість» та в мирне русло!..//Фото Валерія ТИХОНОВА.

Знову пригадується «бородатий» анекдот про середню температуру по палаті. Той самий, де у одних хворих температура за 40°, інші вже зовсім без температури, а у середньому по палаті – норма, 36,6°.

До чого це я? На різних офіційних заходах доводиться слухати звіти правоохоронців. І так усе нічогенько собі виглядає. І розкриття злочинів – куди там Інтерполу, і профілактична робота аж гуде, і оперативність попри всі проблеми на рівні… Одним словом, норма. А в реальному житті, поза звітами якось воно не сходиться.
Позаминулої п’ятниці, 13 червня, зранку співробітники редакції виявили трохи шокуючу картину. На металевій хвіртці редакції висіло опудало людини у повний зріст, виготовлене з ганчір’я. Ще одне, з плюшевою ведмежою головою було посаджене на ґанку приміщення. Пізніше довідалися, що такі ж сюрпризи знайшли і в інших місцях у центрі міста. Зокрема, й біля Обеліска загиблим у роки війни. Якщо у випадку з редакцією це можна було б розцінити як не дуже вдалий жарт, то останнє – явна ознака вандалізму, який у останні роки надто часто шокує мешканців Менщини.

Коли сусіди зателефонували черговому у райвідділ міліції, той розважливо відповів, мовляв, «а що ж ви хотіли, у газеті читати нема чого, крім співчуттів, то, мабуть, читачі і підготували такий сюрприз». Ми взагалі-то завжди вдячні за увагу до «Нашого слова» і адекватно реагуємо на критичні зауваження щодо змісту газети. Але, погодьтеся, за таких обставин реакція чергового правоохоронця виглядає, м’яко кажучи, дивною. Уявіть собі: ви подзвонили на «швидку допомогу», а там вам починають розповідати про погану погоду і про те, що нічого швендяти з мокрими ногами, самі винуваті.

Інша історія. Коли незадовго до травневих свят у редакції вкотре понівечили огорожу (а бійці невидимого фронту проти парканів у Мені трудяться у поті чола свого), викликали правоохоронців. Прийшли. Хоч і не відразу. Усе задокументували, випросили трохи паперу для письма та й пішли. Через пару тижнів – повідомлення, мабуть, на випрошеному папері: «…проводилась ретельна перевірка… кримінальна справа не порушувалась…». Все. Ні справи, ні винних, ні будь-яких слідів «ретельної перевірки». За таких обставин чому б новоявленим вандалам не трощити огорожі, ґанки, лавочки, пам’ятники, могили на кладовищах?  Вони нівечать, міліція «ретельно перевіряє», справи не порушуються, всі задоволені. Окрім потерпілих. Зате для звітів цифри цілком придатні.

А, можливо, нам просто не щастить? Буває ж так – не під тією зіркою народилися. Рік тому у однієї зі співробітниць редакції просто з сараю поцупили нещодавно купленого скутера. Розшукові дії міліції будь-якої надії на повернення вкраденої техніки не подавали. Тому потерпілі звернулися до обласного керівництва на «пряму телефонну лінію». Ретельно перевіривши не менш ретельну роботу місцевих колег, обласники розвели руками, мовляв, що тут зробиш, не судилося вам довго кататися.

А не так давно інша співробітниця редакції поскаржилася на хуліганів. Черговий уважно вислухав, поспівчував, пообіцяв, що охоронці правопорядку приїдуть, але… не запитав навіть адреси, куди ж їхати на боротьбу зі злочинністю. Звісно, ніхто так і не з’явився. Отакі от історії.
Ні, ми, звичайно, свідомі того, що і фінансами наша міліція обділена, і матеріально забезпечується не належним чином, і з кадрами є проблеми. Все це насправді так. Тільки ж пересічному жителю Менщини, у тому числі і нам, від того якось не легше.