Разом нас багато

Залишки монастиря заросли бур’янами.//Фото з архіву "НС".

У цьому впевнений менянин Микола Страмко, який занепокоєний станом історичної пам’ятки, що на лівому березі Десни поблизу Максаків та Червоних Лук. Микола Мусійович виступив з ініціативою спільними зусиллями навести елементарний порядок біля колишнього Спасо-Преображенського монастиря. Своїми думками Микола Страмко ділиться з читачами «Нашого слова»:

– Духовність наших предків споконвіку підтримувала православна віра. До 1917 року українська земля була багатою на храми, які її прикрашали. Своїми дзвонами вони будили свідомість людей, вселяли віру у майбутнє. Гадаю, що ті церкви, монастирі були не просто будівлями, вони були основами, на яких трималася наша духовність.

На жаль, багато чого зруйновано, забуто, і в результаті маємо те, що маємо. Заросли бур’янами і чагарниками святині наших предків. Одна з найбільших таких у районі знаходиться на межі нашого і Борзнянського районів – Спасо-Преображенський монастир, розташований на місці поселень доби бронзи, а також ранньослов’янського періоду.

У свій час він виконував місію форпосту не тільки духовності, а й міцності нашої Руси-України. Ігуменом цього монастиря був Дмитрій Ростовський, у миру Данило Тупало, якого церква канонізувала до лику святих. У Макарові Київської області, звідки він родом, у листопаді минулого року встановлено пам’ятник та відкрито музей.

У нас же в районі, як кажуть, під боком святиня національного рівня. Звичайно ж, зусиллями одного ієромонаха Марка Лугановського, без допомоги громадськості її відновити не можливо.

На жаль, сьогодні ніхто не займається монастирем. Хоча повідомлялося, що у 2004 році нібито приступили до відбудови, однак справа не зрушила з місця. Тож треба братися за діло усім, хто бажає собі, своїм дітям і онукам добра. Якщо не ми, то хто знищить оті бур’яни, що ростуть не тільки біля монастиря, а й у душах.

Не треба збирати з людей грошей, аби відбудувати святиню. Фінансам має сприяти держава. Але вже сьогодні, об’єднавши зусилля, можна зробити чимало. Пропоную найближчим часом, можливо, перед святом теплого Олексія, 29 березня, чи напередодні Благовіщення, 5 квітня, громадою навести біля монастиря елементарний порядок, посадити дерева і тим самим віддати борг нашим предкам, закласти фундамент у наших душах на щасливе майбутнє нащадкам.

Нехай Десна не стане на заваді доброї справи. Річку можна подолати, а от бездуховності позбавитися складніше.