Доля

Автор: Раїса МИХАЙЛЕНКО.
Господар (у центрі) завжди радий гостям.//Фото з сімейного архіву.

Він на Чернігівщині пустив глибоке коріння: збудував дім, виховав двох дочок, посадив сад. Очолює у Данилівці сільсько-господарський обслуговуючий кооператив.

Поряд із прекрасним

Службові сходинки у Федора Лавриненка були хоча й стрімкими, однак виваженими. Коли його, молодого, дипломованого сумчанина, направили у Феськівку інженером, не жалкував. Село велике, перспективне, недалеко від райцентру. Природа, щирі люди – усе сподобалося юнаку. Та найбільше – молода і гарна продавець Рая з продуктового магазину.

Через рік Федора підвищили у посаді – став заступником голови і цього ж таки року взяв свою кохану за дружину. У 1989 році очолив данилівський колгосп «Комуніст».

– Це село нічим не гірше від Феськівки, тому прижився я швидко, – розказує Федір Павлович. – З людьми зійшовся, знайшов свій метод керівництва – без крику, зайвих повчань і доган. Будував будинок для сім’ї – заздрили деякі і казали, що здорово розігнався за колгоспний рахунок. Але він виплатив усю вартість нового житла.

Особисто я давно знаю Федора Лавриненка. І до сьогодні не перестає по-доброму дивувати його зваженість, мудрість, доброзичливість. Нема у нього отієї традиційної чоловічої зверхності, зайвої твердості і сили у голосі при розмові і, даруйте, грубощів. Може, тому, що розуміється він на прекрасному.

– Зі мною з дитинства завжди були квіти, – каже Федір Лавриненко. – І вазони сам для них купую, і землю, добрива підбираю. Саджу-пересаджую. Вдома, доки дочки не виросли, теж займався квітами. А нині Танюша з Аллочкою над ними чаклують. Від квітів стільки отримуєш позитивної енергії! Хазяйнуючи біля них, заряджаєшся спокоєм, гарним настроєм.
 
Лірика – подруга життя

Людина недобра, жорстока ніколи не здатна написати щемливого вірша. Для того, щоб саме такий з’явився, треба мати особливий стан душі.

– У мене завжди в кишені ручка і блокнот, – каже Федір Павлович, – виганяю корову на світанні, а така благодать навколо, хоч співай: роса проти сонця посміхається, небо – тільки зранку таке воно чисте, глибоке і незвичайне. Набігає на думку рядок – другий майбутнього вірша, тут же занотовую, бо продовження і закінчення його обов’язково будуть.

У сім’ї поетичне слово хазяїна цінується не високо. Пише собі чоловік, ну й нехай.

– Я й не ображаюся, – посміхається Федір Павлович, – кожен має робити те, що йому до вподоби.
Федір Лавриненко часто виступає зі своєю поезією перед людьми – на концертах, тематичних вечорах, шкільних святах. Слухають, аплодують, просять почитати ще.

– Я бачу, що моя творчість йде до людських сердець. Вона про них, для них. Іноді хтось і сльозу пустить, вчувши щемливі рядки про матір. А хтось посміється від вдалої гуморески. Ото мені найбільша нагорода.

Поетичність душі, бажання сприймати цей світ у всіх барвах веселки робить Федора Павловича щирим, добрим, таким, що не звертає уваги на миттєві житейські негаразди.

– У нас у сім’ї сварка не приживається, – каже господар. – Не скажу, що усе гарно та спокійно, але намагаюся впливати на погоду в домі. Придумую жарт, аби відволікти своїх від непорозумінь. Або просто виходжу з хати і йду за город. Там, поблизу річки, я розчистив чагарник, тепер там така краса! Збираємося з друзями сім’ями, варимо юшку, шашлики готуємо... Вихідні присвячую тільки дому і сім’ї. Люблю їздити в Київ, там я вчився, там маю друзів, з якими на футбол ходимо.

Сільгоспкооператив «Нива», яким керує Федір Лавриненко, в усьому підсобляє селянам: посадка й обробіток городів, збирання врожаю, забезпечення сіном, дровами…

– Так і живемо, поєднуючи приємне з корисним, – каже Федір Павлович. – І всім того бажаю.