Хазяїн в домі

Автор: Раїса МИХАЙЛЕНКО.
Родина Василенків.//Фото автора.

Колишній афганець. Майстер на всі руки. Відмінний механізатор. Коханий чоловік і люблячий син та батько знає справжню ціну сімейного щастя.

Свята – закон

У Олександра Василенка велика і дружна родина. Трьох донечок – Іринку, Наталю і Юлечку – їм з дружиною Надією Іванівною Бог послав. Матір до себе забрали більше 20 років тому.

– Знаєте, приходжу з роботи втомлений, в пилюці і мазуті, а вони всі, наче ластівочки, біля мене в’ються. Одна до столу кличе, інша про самопочуття питає, ще одна м’які капці подає, а дружина каже, що вода гаряча є, помитися можна, – розказує Олександр. – Ніколи мені турбота не набридає, а навпаки, додому завжди спішу, хочу побачити всіх після трудового дня.

Є така життєва закономірність: як ти до ближнього, так і він до тебе. Олександр Михайлович дуже цінує ставлення своїх рідних до себе. І віддячує тим же.

– Буває чоловіки забувають дні народження своїх домашніх. Не розумію таких. Мене серед ночі розбуди – і я скажу, що моя мама народилася на другу Пречисту, а Надя – 21 січня. Цікаво, що саме цього числа, але в різні місяці і роки відзначають дні народження мої доньки: Юля  – 21 березня, а Наташа – 21 травня. Ірочка приймає вітання 30 травня.

– А що полюбляють ваші жінки отримувати у подарунок?

– Я давно знаю їх смаки. Дочкам хоч щодня даруй косметику – радітимуть і дякуватимуть. Дружина любить гарний посуд, а мама – красиві іконки. Квіти – це святе і обов’язкове.

– А вони вам що?

– А що мені треба? Аби їм добре було. Дарують чоловічу косметику. І правильно роблять, бо вона треба щодня.

Найкращий

Надія Іванівна працює начальником поштового відділення Феськівки. До речі, одного з кращих у районі. Крім того, вона ще й листоноша. Тож відповідальність – не позаздриш. Але Надія Василенко ніколи не скаржиться на постійну зайнятість. Навпаки, працює, як бджілка – і вдома у неї лад, і на роботі порядок. Ще жодного разу ні чоловіка, ні дітей, ні свекруху не залишила без свіжого сніданку, гарячого обіду і смачної вечері.

– У дні, коли треба скласти звіти по роботі, вчасно їх передати в центр поштового зв’язку, засиджуюсь у відділення допізна. Сашко приходить, чекає, доки я з паперами упораюся. Додому йдемо разом, – каже Надія Іванівна, – Говоримо про щось, він мене за руку тримає, аби не спіткнулася по дорозі, а я почуваюся, ніби на побаченні і Сашко мене до хати проводжає. Люблю такі вечори, забуваю тоді усі негаразди, проблеми. Він у мене найкращий, найвірніший і найрозумніший чоловік. З ним так легко і просто.

Олександр Михайлович вважає, що справжній чоловік має не тільки кохати і допомагати дружині в усьому, а ще й оберігати її, щодня робити їй приємні несподіванки, відчувати її настрій, пройматися її проблемами і радощами.

– Жінка – це як квітка, як яблунька, яку треба постійно плекати, аби вона приносила радість, спокій та насолоду для душі.

Надійний тил

Олександр дуже гордиться своїми донечками-сонечками. Ірина, як він сам каже, без п’яти хвилин учителька, зараз проходить практику у рідній школі, а навчається у Ніжині, Наталочка – майбутній юрист, здобуває фах у Путивлі, що на Сумщині, а Юлечка – дев’ятикласниця.

– Ірина і Наталя закінчили школу з відзнаками, Юля теж старається, – розказує батько. –  Я горджуся усіма трьома, люблю їх і певен, що у житті у них складеться так, як вони того самі хочуть.
Мама Олександра Михайловича жвава і розумна жінка. Правда, хвороби дошкуляють.

– Син у мене золотий, і невістка така ж. От уже Бог правильно їх спарував. Онучки – то життя моє. Такі всі гарні та добрі. Книжок мені надарували, журналів різних, бо знають, що я до ранку можу читати.

...Під ошатним парканом – зрізане гілля саду. То – робота Олександра Михайловича.

– Аякже. Усе живе потребує догляду. І тварина, і людина, і рослина, – розважливо каже, – однак знаю напевне: один у полі не воїн. Ну що б я оце робив без мудрих порад матері, без лагідного погляду дружини, без щасливого щебету донечок? Та я без них – ніщо і ніхто. А так гуртом, дружною сім’єю і живемо. Щось досягли, до чогось прагнемо з вірою у світле. Усім би таку родину, як моя. Це не просто красиве побажання, а щире прагнення