Спогад

Автор: Сергій ЛАВСЬКИЙ.
Нині Сергій Селюк «воює» на полях за урожай.//Фото автора.

Сергій Селюк, що нині мешкає в Березні, відслужив в Афганістані два з половиною роки. Був наводчиком гармати, послав у ціль не одну тисячу снарядів. І сам разом із товаришами постійно перебував під обстрілом.

Родом Сергій Петрович із Локнистого. До армії його призвали у 1983 році, відразу після закінчення школи.

– Зі мною пішли до Афганістану ще двоє однокласників, – розповідає він. – На щастя, усі повернулися. Моя група охороняла так звану «дорогу життя», по ній наші війська виходили з Афганістану. Також ми прикривали розвідку. Моя гаубиця була розрахована на сім тисяч пострілів. Напевно, відстріляв не менше. Та й самі постійно були під обстрілом, спочатку під мінометним, а потім – гранатометним. Тому і жити доводилося у землянках.

– Служив в одному полку із Сергієм Титовським із Киселівки, – продовжує Сергій Петрович. – Я інколи їздив до нього на точку. Вона знаходилася у горах на висоті, там завжди лежав сніг. Сергій був молодим, здоровим хлопцем, душею компанії. Пам’ятаю, як він мріяв, що повернеться додому та купить «Яву». Але не судилося.

Пробув Сергій Селюк в Афганістані два з половиною роки. Зустрів там три спекотні новорічні свята. Повернувшись, одружився зі своєю колишньою однокласницею, яка нині працює вчителем. Закінчив національний аграрний університет. Зараз має двох доньок. Одна навчається у вузі, інша – у школі.

– А сам я працюю головним агрономом у ТОВ «Березнянський», – розказує Сергій Петрович. – З однополчанами зустрічаюсь регулярно, поминаємо загиблих...