Наша пам’ять

Автор: Текст і фото Ірини ПРИМАК.
Тиждень тому колишні воїни-афганці зібралися у приміщенні районної бібліотеки, аби поспілкуватися, вшанувати пам’ять полеглих на чужій землі товаришів і випити у тісному дружньому колі бойові сто грамів. Традиційно були вручені вітальні грамоти й відзнаки. Василь Саєнко та Віктор Булавко нагороджені медалями. Не віриться, але вже минуло 19 років, як останній радянський солдат залишив обпалену вогнем і политу кров’ю наших хлопців афганську землю.

Однак пам’ять – вона вічна. В Афганістані воювали 130 наших земляків, 17 із них повернулися додому із бойовими орденами і медалями, а п’ятеро – у цинкових домовинах. Це покоління, народжене у мирні 60-ті... Вони вже могли б тішити власних онуків. Напередодні Дня пам’яті сім’ї загиблих отримали від районної влади по мішку цукру.

Держава пам’ятає своїх героїв. 15 лютого визначене як державне свято –  День пам’яті учасників бойових дій на території інших держав. Хлопці з Менщини брали до рук зброю в Угорщині, Єгипті, Іраку, Лівані, Чехословаччині та в інших гарячих точках планети.




Рука дрожит, цепляясь в скалы,
Бронежилет все тянет вниз.
А сил так мало, очень мало
На этот узенький карниз.
Но если так – чего ты стоишь?
Тебе нет права раскисать.
И если друга сейчас бросишь,
Как сможешь ты себя назвать?
А ты, братишка, мой братишка,
Тебе сейчас еще трудней.
И дома ждет тебя сынишка.
Крепись, братишка, и не смей…

(Уривок з вірша менянина, воїна-інтернаціоналіста Володимира Фесюна).