Армійські будні

Автор: Раїса МИХАЙЛЕНКО.
Фото з архіву радіоцентру польового вузла зв’язку.

Хлопець із мальовничої Слобідки сім років віддав службі в армії. Такий вибір зробив він сам – Юрій Федоренко. І не шкодує. Служить добре. Свідчення тому – вдячні листи батькам Юри від командирів. А до «Нашого слова» про зразкового сержанта військової служби написав заступник начальника польового вузла зв’язку з гуманітарних питань однієї з військових частин Чернігова Євген Попович.

Спорт став у нагоді

З дитинства Юрій подружився зі спортом. То дарма, що у його Слобідці нема спеціалізованої спортивної школи, хлопець не минав жодного районного змагання. Особливо подобався йому настільний теніс. Має грамоти, дипломи за перемоги.

Закінчивши школу, не знав куди податися. А тоді вирішив здобути спеціальність плиточника-лицювальника. Гадав, що ця робота принесе йому не лише непоганий заробіток, а й моральне задоволення, бо коли квартира чи дім від твоїх умілих рук перетворюється в комфортне і сучасне житло – що може бути ліпшим для душі?

До призову в армію вирішив далеко від батьківського дому не заїжджати. Попрацював завідувачем господарства у місцевій школі, а у травні 2001 року пішов до армії. Служити випало у Полтаві. Після закінчення навчального підрозділу Юрія перевели на посаду старшого радіотелефоніста в одну з військових частин Чернігова.
 
На контрактну службу

Юрієм Федоренком не могло нахвалитися командування військової частини, в якій служив, – і сумлінний, і відповідальний, і товариський. Тому воно і запропонувало хлопцю через рік служби укласти контракт. Юрій відмовлятися не став, вирішив випробувати себе у військовій іпостасі.

Федоренка перевели до Житомира, а через півроку він був зарахований до військової частини, яка у складі багатонаціональних сил у серпні 2003 року була направлена до Іраку. Там молодший сержант Юрій Федоренко був механіком-радіотелефоністом.

За виконання бойових завдань, значний особистий внесок у справу підтримання миру в Іраку Юрія було нагороджено відзнакою Міністра оборони України й присвоєно статус учасника бойових дій.

Потім була служба у Бердичеві, що на Житомирщині. Не зглянувся, як строк контрактної служби закінчився. Однак вирішив і далі підійматися щаблями військової кар’єри. У Чернігові уклав новий контракт на три роки. Нині він – начальник радіостанції радіоцентру польового вузла зв’язку. Як і у попередні роки, Юрій служить гідно, не підводячи і не соромлячи своїх батьків, односельців. Його поважають командири, з його думкою рахуються колеги.

Згодилася хлопцю батькова й мамина наука – розпочату справу обов’язково доводити до кінця. В армії ця риса характеру дуже високо цінується. Саме за працелюбність і відданість армійській службі Юрій має багато подяк, відзнак і заохочень від командування.

Військова служба загартувала і зміцнила хлопця з поліського села. Він є справжньою гордістю для батька Миколи Івановича і матері Марії Іванівни.

У Юри вже є своя сім’я – дружина Лариса і двоє їхніх сонечок – донька Аллочка і синок Нікіта. Федоренкова родина дружна, гостинна, щаслива.  Нехай же буде так завжди у їхньому домі – світло і добре.