Нове – забуте старе

Автор: Раїса МИХАЙЛЕНКО.
– Ось тут колись був цегельний завод, – каже Василь Губенко.//Фото автора.

На одній із сесій районної ради серед інших питань розглядалося клопотання директора ПП «Регіон Сервіс-ДМ» про надання погодження на отримання спеціального дозволу на розробку родовища суглинників на території Синявської сільської ради. Таке погодження було надано. А чи й справді у Синявці є якісь передумови на розробку суглинників?

Школа зі своєї цегли

– Це ж тепер наше село таке, як і тисячі подібних в Україні, – розмірковує колишній агроном колгоспу Михайло Команда, – а у далекі роки Синявка була містечком – з багатьма магазинами, базарною площею. Жити у нашому населеному пункті вважалося престижно. Ще до революції у Синявці було три цегельні заводи. Один з них належав пану Юницькому. Добру цеглу робили, якісну, міцну. На кожній цеглині була літера «Ю» – перша від прізвища власника заводу.

Коли випуск цегли було налагоджено, як мовиться, на широку ногу, її почали продавати усім, хто хотів придбати. Навіть самі працівники цегельні купували і зводили собі нові оселі. Із синявської цегли побудовано нинішній навчально-виробничий комбінат, що у Степанівці (на той час це приміщення мало інше призначення. – Авт.), а також школу у Синявці.

Поруч цегельні пана Юницького діяла ще одна. Кому вона належала – історія цього не зберегла. Відомо тільки, що майстром на заводі працював Савка Сивенко. Тямущий і роботящий був чоловік. Він одним із перших побудував собі не дім, а щось на зразок панського маєтку – поруч швидкоплинної на той час річки Синяви зі штучним водоспадом. Дім той був великим, на кілька просторих кімнат. Нема вже давно на світі Савки Саковича, а рештки його будинку ще є й досі.

Третій завод тримав якийсь поляк. За свідченням старожилів, він був надто довірливою і доброю людиною. Ті, що у нього працювали, користувалися його поступливістю, розтягуючи потихеньку майно. А після революції заводу і зовсім не стало, ніби його корова язиком злизала.

Траплялися й оказії. Надумали і городищенці збудувати собі цегляну школу, таку, як у Синявці. Пан Юницький пообіцяв продати їм будівельний матеріал, навіть узяв гроші наперед. Але не судилося Городищу мати нову школу. Чи грошей не вистачило, чи цегли, увесь хороший задум пропав.

Після війни з трьох колишніх заводів зостався один, і підпорядкований він був тодішньому колгоспу імені Кірова. Виготовляли цеглу-сирець, а випалювати возили автомашиною у Мену. Тодішній голова колгоспу Михайло Антоненко надумав якось модернізувати завод. Придбали нове обладнання, встановили. Сезон чи два виробництво протрималося, а тоді назавжди зупинилося.

Хто що міг, той і цупив із заводу. Навіть березнянці не прозівали – забрали трубу від печі.

За сезон – 35 тисяч

– Я працював на виробництві цегли після війни, – розказує Василь Губенко, – а всього десять чоловік трудилося на заводі. Уже нікого з них нема у живих – тільки оце я та Михайло Бучик.

За словами Василя Леонідовича, все робилося вручну – від копання глини до формування і обпалювання цегли. Дві підводи підвозили сировину до печі, на один заміс треба було 18 – 20 возів глини. Коні її і місили. Піч топили чим доведеться: дровами, соломою, трохи пізніше – вугіллям. За сезон треба було зробити п’ять замісів і в результаті отримати 35 тисяч штук цегли.

– Заробляли непогані гроші, – згадує Василь Губенко. – Однак працювали тільки в сезон – літньої пори року, взимку займалися хто де і чим придумає.

Коли головою колгоспу у Синявці працював Михайло Шут, йому на думку спала ідея зробити реконструкцію заводу, якось його осучаснити. Дещо з обладнання було завезено, однак до пуття не доведено. З часом завод припинив своє існування, усе майно його було розкрадене і розтягнене.

Чи вдасться приватному підприємству, яке отримало спеціальний дозвіл на розробку родовища суглинників у Синявці, відродити виробництво цегли? Можливо, постане на околиці села новий завод, його жителі матимуть роботу, зарплату.

З неофіційних джерел стало відомо, що «Регіон Сервіс – ДМ» мав намір розробляти суглинники на території Ленінівської сільської ради, однак не став цього робити. Аналіз показав, що у суглинниках надто великий вміст крейди. А з такої сировини червоної цегли не вийде. Синявські суглинники теж мають у собі крейду, однак значно менше.