Пам’ять

Автор: Раїса МИХАЙЛЕНКО.
Фото автора.

Фашистські посіпаки нікого не жаліли: холоднокровно пускали кулю і в однорічну дитину, і у вагітну жінку, і в молоду дівчину. У лютому 1943 року сім’ї активістів Макошине, підкошені автоматними чергами, навіки лягли у братську могилу.

Від того страшного кривавого дня 7 лютого минуло 65 років. Братська могила з 32 тілами мирних макошинців, яка знаходиться поблизу школи, доглянута і впорядкована. Односельці встановили кам’яну стелу, у поминальні дні обов‘язково вклоняються пам’яті невинних жертв.

– Трагедія сталася у неділю, 7 лютого 1943-го, – пригадує очевидиця фашистського терору Анна Момоток. – Поліцаї викопали глибоку яму, до якої звозили і зганяли членів родин сільських активістів – дружин, дітей, сестер. Біля осель, які були поблизу місця розстрілу, німці виставили варту, щоб ніхто не вийшов і не бачив, як убиті односельці падатимуть до ями.

Додає Ольга Старовойт:

– У братській могилі покояться мої близькі родичі – дядько, тітка і їхні діти. Моя двоюрідна сестра навчалася у фінансово-економічному інституті, який мали евакуювати на Урал. Та сестра не поїхала разом з усіма, а повернулася додому, у Макошине, де і була розстріляна. Виходить, що приїхала за смертю...

– Фашисти не тільки розправилися з невинними жителями селища, – сказала у своєму виступі очевидець того страшного лютневого побоїща Ольга Ніколаєць, – вони ще спалили церкву, підірвали половину приміщення залізничної станції. Школу макошинці врятували дивом.
Велику справу зробили краєзнавці місцевої школи, старожили села, які встановили імена розстріляних.

– Історію селища мають знати всі, – впевнена Ольга Старовойт. – На жаль, не всі імена загиблих встановлені, я в цьому переконана. Але добре і те, що зроблено.

Отець Олександр відправив заупокійну літургію за убієнних. Братська могила вкрилася живими червоними гвоздиками, траурними вінками пам’яті. Вічної пам’яті.