Наші друзі

Автор: Раїса МИХАЙЛЕНКО.
Для листонош Тетяни Бердник, Людмили Данильонок та завідувача відділенням зв’язку Ганни Сапоненко робота – в радість.//Фото автора.

Ще за не дуже давніх часів жителів Гусавки, Локнистого і Гориці обслуговували шість листонош. Нині ж їх є тільки три та ще начальник відділення поштового зв’язку Ганна Сапоненко. Але саме Локнистенське відділення поштового зв’язку найкраще в районі провело передплату «Нашого слова».

Газету - в кожну хату

За таким принципом працюють листоноші Людмила Данильонок, Тетяна Бердник та Наталія Тарасенко.

– Села нашої територіальної громади немалі, – розказують вони, – дороги уже багато літ не ремонтувалися, а ті, що не асфальтовані, у певні періоди року до того розмиті і розбиті, що по них і пройти добрій людині неможливо. А ми ж ходимо, їздимо. Та ще й місцевість у нас тут гориста, додає клопоту.

Велосипедів чоловіки листонош не встигають ремонтувати. Тому Люда Данильонок дуже часто просить коня у свого батька, аби швидше розвезти газети і товар по селу. У Тані Бердник є власний коник, отож і виручає.

– Може б і не тримали вже, якби не моя оця робота, – зізнається Таня.

Ці дві листоноші обслуговують жителів Локнистого і Гусавки. А Наталія Тарасенко – Гориці і частини Локнистого. Гориця – село найменше, однак влітку оживає, люду в ньому більшає – дачники наїжджають і живуть ледь не до зими.

– У нас навіть вони передплачують «Наше слово», правда, на друге півріччя, – розповідають листоноші, – а так у кожній хаті мають газету, і часто-густо не одну.

Локнистенські листоноші у кожен двір заносять періодику, не кладуть її у поштові скриньки, які давно поіржавіли, порозламувалися. Пенсію вчасно доставляють. Було таке, що частина пенсіонерів побажали отримувати свої гроші через банківські установи. А тоді відмовилися від їхніх послуг – нехай листоноша у хату принесе! Дивись, щось розкаже, щось купити запропонує, уже і не треба іти до магазину.

– Ми надаємо понад десяток видів різних послуг, – кажуть листоноші, – і приємно, що полегшуємо життя-буття своїм односельцям.

Слово передплатника – закон

«Наше слово» у Локнистому передплачують охоче. Ніде правди діти, не всім до вподоби рекламна насиченість не тільки районної газети, а й інших періодичних видань. А дехто розуміє, що реклама – це засіб для виживання засобів масової інформації. І «за», і «проти» щодня листоношам доводиться вислуховувати від своїх клієнтів і знаходити компроміс.

– Основний контингент, котрий ми обслуговуємо, – пенсіонери, – кажуть листоноші. – Пенсії, доплати до них – двічі на місяць заходимо в одну і ту ж хату. Де нас радо зустрічають, а де й не дуже – собак відв’язують, хвіртки замикають. То ми через паркан ліземо, але гроші намагаємося доставити вчасно. А ще ось скоро понесемо людям гроші з ощадних книжок!

Праця листоноші надзвичайно важка. А ще – відповідальна. А ще така, без якої не може існувати навіть маленьке село. Сумки з газетами, журналами, товаром у тендітних жіночих руках є бажаними і в заможній оселі, і в скромній хатині. Листоношам піти у відпустку проблемно. Заміну знайти не просто, отож, буває, роками працюють без бажаного відпочинку. А втім, слово «листоноша» – звучить гордо!