Підвальчик редактора

Автор: Олександр НАЗАРЕНКО.

Експерти ООН поставили під сумнів катастрофічність впливу радіації на здоров’я населення, оскільки не змогли переконатися, що життя на забруднених радіацією територіях небезпечне для людей. Про це нещодавно заявила представник Організації Об’єднаних Націй, оголосивши про згортання міжнародної гуманітарної допомоги постраждалим від Чорнобильської катастрофи регіонам України, Росії і Білорусі. Крім того, було повідомлено, що наразі суми такої допомоги, наданої раніше, сягають сотень мільярдів (!) доларів.

Експерти ООН також висловили обережний натяк, що використання усіх цих мільярдів «не завжди було ефективним». Самі ж постраждалі, яким, на переконання ООНівців, нічого не загрожує, можуть лише гірко посміхнутися: «Про які мільярди мова? Де вони осіли – оті щедрі вічнозелені американські долари?»

Інтернет, преса, телебачення переповнені відчайдушними закликами: «Допоможіть врятувати дитину! Продали все, коштів на операцію за кордоном не вистачає...» Онкологічні відділення працюють за конвеєрним методом: одного приймають, іншого – на операційний стіл, третього – додому, доживати останні дні і години. І всюди всього не вистачає: обладнання, ліків, коштів, стаціонарних місць.

Де усі ті мільярди? І міжнародні, і рідні, які, начебто, виділяються державою. Кого вони рятують? Напевно, не нас з вами. Бо надто часто в останні роки доводиться хоронити близьких і знайомих людей зі страшним висновком: онкологічне захворювання. Рік тому нашословці попрощалися з нашою співробітницею Танею Волевач, яка згоріла за лічені тижні у самому розквіті сил. У вівторок повернувся з похорону в Бахмачі, де рак убив редактора місцевої районки Надію Лепську. А скільки ще випадків страшної недуги і серед колег, і серед знайомих! Та й не тільки онкохвороби косять людей, і не тільки вони є наслідками радіації.

Переконався і на своєму власному досвіді, як це невимовно страшно бути безсилим, коли треба рятувати свою дитину. Як незрозуміло, чому у головній столичній дитячій лікарні немає обладнання для елементарних аналізів, необхідних при пересадці кісткового мозку. Щоб їх зробити, треба летіти у Санкт-Петербург, бо рідна держава наплювала на дітей. Бо у неї є мільйони на політичні інтриги та ігрища, а для придбання медичної апаратури, яка допоможе врятувати сотні життів, коштів не знаходиться...

Що ж стосується експертів ООН, то їм, перед тим, як робити висновки, варто зазирнути в онкологічне відділення тієї ж столичної лікарні Охматдит. І просто подивитися в очі дітям, що стоять на межі життя і смерті. А для ліпшої впевненості ще й спитати їх, чи безпечне у них життя?