Брати наші менші

Автор: Надія ДЯТЕЛ.
Кеша, зачувши своє ім’я, чимдуж біжить до свого друга і годувальника, вони з Льошею – кращі друзі.
Фото автора.

Перехожі вулиці Леніна, що у райцентрі, можуть спостерігати таку картину: надворі сніг, а пернатий спокійно ходить по подвір’ю і наперебій із курми їсть із їхньої миски. Лелека Кеша не полетів у вирій і живе у сарайчику, а доглядає за ним дев’ятикласник Олексій Плющ.

Із раннього дитинства Льоша тягнув додому усіх приблудних кошенят – навпроти знаходиться парк, таких зайд завжди було немало. Врешті мама дозволила підгодовувати кицьок  у парку. А восени, коли копали картоплю, хлопець запримітив на полі одинокого лелеку.

– Усі його родичі відлетіли у вирій, а цей малюк залишився, – розповідає Альоша. – Він піднімався сантиметрів на 30 угору, трошки летів і падав. Мама дозволила забрати його додому. Із тиждень Кеша нічого не хотів їсти, а далі звик.

 Зараз хлопець двічі на день, вранці й після школи, пропонує йому морожену мойву, обов’язково ставить воду. Ідуть у хід і відходи, як мама чи хтось із сусідів курку запатрає. Обладнали для лелеки куточок у сараї, а як морозитиме – забиратимуть у тепліше місце. Одне крило, правда, довелося підрізати – хоч і не летів далеко, але по сусідах забирати не хочеться.