ГОСПОДАР

Його дім - його фортеця. Правда, ще недобудована.
Фото автора

Змалечку привчений до сільської праці і навчений по-справжньому любити землю, він і сьогодні є таким – роботящим і відданим хліборобом. У свої 44 роки став міцним господарем, якого у селі люблять, шанують, поважають і вчаться ходити біля землі так дбайливо, по-синівськи.

На свій хліб

Закінчивши Ніжин-ський технікум механізації, Валентин Бондаренко працював у своєму рідному селі, у колгоспі «Україна». А коли економіка господарства почала тріщати по швах, Валентин вирішив ви-йти з нього. Його підтримали механізатори Олександр Анісін та Сергій Войтех. Забрали свої земельні і майнові паї і сказали колгоспу до побачення.

– На майнові паї нам дістався зернозбиральний комбайн 1981 року випуску, – каже Валентин. – Він ледь тримався купи, але нічого, ми гуртом дали йому нове життя. Працює й дотепер, не підводить.

Валентин разом зі своїми однодумцями обробляють майже 100 гектарів землі. А вона ж у Городищі така, хоч на кусень хліба намазуй. Недаремно ж у селі не пустує і сотка – вся орендарями обробляється. Так от, свої земельні на-діли, а на додачу ще й паї родичів і просто городищан засіваються пшеницею, житом, вівсом, люпином. Най-більше сіють жита.

– У нас мають роботу 40 односельців, – каже Валентин Степанович, – команда підібралася професійна, дружна, пра-цьовита. З чаркою не дружимо. Уже впорали весь клин, посіви підживили, можна трішки відпочити.

За орендовану землю Валентин Бондаренко розраховується з людьми, які йому її довірили, щедро – по дві тонни зерна отримують. Ніхто у Городищі так не платить пайовикам.

У трійки хліборобів є п’ять тракторів. Два з них – власні Валентина. А ще має він два автомобілі – «Волинь», яка дуже виручає його у господарстві, і новенька LANОS, котру придбав нещодавно.

Валентин, безперечно, задоволений, що знайшов себе, прикипів душею і серцем до землі. Вирощений урожай у перші роки господарюЗмалечку привчений до сільської праці і навчений по-справжньому любити землю, він і сьогодні є таким – роботящим і відданим хліборобом. У свої 44 роки став міцним господарем, якого у се
лі люблять, шанують, поважають і вчаться ходити біля землі так дбайливо, по-синівськи.
вання доводилося по-різному збувати – і односельцям пропонували, і на базари у сусідні райони їздив з хлопцями відром продавати. А зараз знайшли оптового покупця, який приїздить у Городище своїм транспортом і забирає все збіжжя. Безперечно, таке співробітництво задовольняє обидві сторони.

Хто в домі хазяїн?

Валентин Бондаренко живе сам. Батько помер давно, а мама півтора року тому залишила цей світ. Сестра живе в Чернігові, брат – у Мені, тому Валентин хазяйнує сам. Тримає корову, птиці повен двір, кролів. Торік ще й двоє поросят було, а на цей вирішив не купувати.
У нього у господарстві усе так, як має бути у справжнього хазяїна. Дрова, яких заготовив зим на п’ять, зберігаються у критій добротній дровітні. Таку ж споруду – велику й зручну, зробив для сіна.

Зараз череду корів у Городищі пастухи на обід не пригонять. Так Валентин щодня сам їздить на пасовище і видоює корову. Чим не хазяїн?

Обробляє город. Підвів газ до будинку, зараз зайнятий прибудовою – хоче кухню окрему мати, ванну кімнату.

У вільний час любить бувати на природі. У нього і обійстя обрамлене невеличким ліском і родючим садом. Казав, що восени біля дому опе-ньок буває стільки, що вистачає і йому, і сусідам. До речі, Валентин непоганий мисливець.

У Бондаренка в оселі – не в кожної жінки так. Прискіпатися нема до чого. Сам собі готує, пере, прибирає, на зиму консервує городину, варення варить.

Не секрет, що такого чоловіка хотіла б мати кожна жінка – розумного, працьовитого, гарного, справжнього господаря. Однак ще не трапилась Валентину така, щоб увійшла в його серце.
Розважливий у судженнях, поміркований у роботі, скромний, акуратний – це далеко не всі риси його характеру. Він душею вболіває не лише за свою справу, а й за своє Городище, яке поступово вимирає. Та хіба тільки це село котиться до прірви?
– Ось довелося недавно поспілкуватися з людьми з Ленінівки,
– каже Валентин, – так там узагалі ніякої перспективи, кажуть. Що це робиться з Україною?

Раїса МИХАЙЛЕНКО.