МОЯ ПРОФЕСІЯ

Автор: Сергій ЛАВСЬКИЙ.
На знімку: Володимир Батуренко: «Якщо клієнти настрою не псують, то можна хоч і добу таксувати».                                
Фото автора.

Менянин Володимир Батуренко таксує вже півтора роки. «Ця професія – для людей з міцними нервами», – говорить він. Адже часто доводиться возити хмільних дебоширів, «намертво» п’яних клієнтів. А одному його знайомому колезі довелося якось підвозити трупа. Іншого огріли електрошокером.

Володимир хотів стати шофером ще зі школи. Там же отримав водійські права. Через деякий час почав таксувати.

 – Для того, щоб стати таксистом, потрібно мати власний автомобіль і зареєструватися в організації, яка займається пасажирськими перевезеннями, – розказує він. – Зараз у нашому районі працює близько 55 машин таксі. Два роки тому було вдвічі менше.

Робочий графік у Володимира вільний.

– Працюю я під настрій, – розповідає, – можу таксувати вдень, можу – вночі, або навіть добу. Тобто, на скільки здоров’я вистачить. Ціну за перевезення кожен таксист регулює самостійно. Але нині заробіток слабенький. Адже надворі сезон велосипедів і мопедів. Так що виручені гроші йдуть, в основному, на бензин і запчастини.

– Буває, що за день тільки пара клієнтів трапиться, а буває, що й десять, – продовжує Володимир. – Щоб згаяти час, чекаючи замовлення на автостоянці, ми з колегами спілкуємося, машини ремонтуємо.

За словами Володимира Батуренка, замовляють таксі різні люди, як заможні, так і не дуже:

– Якось довелося мені двох циган аж до Черкас підвозити. Це майже п’ятсот кілометрів. Коштувала поїздка близько 700 гривень.  Також нещодавно забрав від кафе «Лебідь» трьох молодиків, років 20 – 24-х. Хлопці, напевно, зоопарк відвідували. Відвіз їх до Городні, як і замовляли. А там вони вирішили поїхати до  Москви. На жаль, у мене не було паспорта з собою, і переїхати кордон я не міг. Тож вони найняли інше таксі. Звідки хлопці приїхали і де  вони взяли стільки грошей, не питав. Видно, що не із бідних, можливо, просто вирішили покататися.

А мій знайомий якось чотирьох чоловіків підвозив. Уже в дорозі розгледів, що один із них, той що на задньому сидінні посередині сидів – мертвий. Ті люди його до моргу доставляли.

– Різні клієнти трапляються, – ділиться мій співрозмовник. – Часто доводиться возити п’яних, буйних.  Їм то закурити у салоні охота, то голосну музичку послухати. Такі хлопці можуть і машину подряпати, і сидіння пропалити. Трапляються випадки, що клієнти відмовляються платити. Деякі встановлюють власну ціну (меншу, звісно): наполягають, скандалять. Жінок інколи доходиться «відпускати з миром», щоб ішли та не морочили голови. Чоловікам доводиться пояснювати, що бензин і запчастини нині дорого коштують.  Буває, що і до бійки діло доходило. Так, одного мого знайомого колегу клієнт електошокером оглушив.

– Але, в основному, робота мені подобається, – сказав наостанок Володимир Батуренко. Міняти її поки що не збираюся.