Славетні земляки

Автор: Анатолій СОЛОМКО.
Після проголошення незалежності України, як гриби після дощу, почали з’являтися газети, часописи, альманахи. Одні з них згорали, як метелики на вогні, інші існували певний час, а часопис «Літературний Чернігів», попри складнощі й труднощі, без приміщення, транспорту, штатних працівників ось уже повних 15 років регулярно надходить до читача. І це завдяки його незмінному головному редактору, члену Національної спілки письменників України, лауреату премії імені Михайла Коцюбинського, нашому землякові – уродженцю села  Ленінівки, Михасю Ткачу. Нещодавно він побував на Менщині. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з ним.

– Цього року у серпні виповнилося 15 років від дня заснування журналу «Літературний Чернігів». Яку мету Ви ставили тоді перед собою?

 – Якщо точно, то це відбулося через рік після проголошення незалежності України – 22 серпня 1992 року.

Чернігівське обласне товариство української мови (пізніше «Просвіта»), де я працював тоді відповідальним секретарем, уперше видало своїми силами літературний альманах «Просвіта №92», у якому було надруковано низку творів і публіцистичних матеріалів чернігівських літераторів з питань культури й мови. Вивільнене з комерційних лабет слово запульсувало свіжо і правдиво. Це видання дало нам відчуття і розуміння того, що доля нашого доробку тепер залежить не тільки від офіційного Києва, а й від кожного з нас. Той альманах підштовхнув нас, кому була не байдужа доля рідного слова, до дій, до якихось організаційних кроків, щоб активніше сприяти духовному відродженню нашого краю і пожвавити літературний процес на Чернігівщині.

 – Але як Вам удалося в неймовірно важких фінансових умовах вистояти, не тільки зберегти журнал, а й зробити його одним з кращих видань в області?

 – Тоді не думав про складнощі, не уявляв їхнього обсягу. Був ентузіазм, було палке бажання відродити літературні традиції на Чернігівщині, якими вона славилася у минулому, допомогти тим, хто робить перші кроки в літературі. Ось уже п’ятнадцять років часопис йде до читача. Нині він має чудовий дизайн: крейдяний папір, сучасна поліграфія, видання ілюстроване. У кожному числі вміщено кольорову вкладку репродукцій картин художників-земляків. Журнал стає дедалі помітнішим у літературному середовищі: його читають, про нього говорять, пишуть. До речі, два роки тому він став лауреатом конкурсу обласного фестивалю «Золотий передзвін Придесення» в номінації «Видання року».

– Останнім часом на Чернігівщині помітно заявляють про себе молоді поети і прозаїки. На літературному небосхилі з’явився ряд імен, які гідно представляють нашу область. Тож яка роль журналу у становленні творчих особистостей?

– Мене найбільше тішить те, що видання повсякчас підтримує здібну молодь. Ми провели кілька обласних літературних конкурсів, які засвідчили, що земля чернігівська щедра на таланти. «Літературний Чернігів» дав багатьом молодим путівку у літературу.

На мою думку, в Чернігові сьогодні вирує літературне життя, чимось схоже на те, що було на початку XX століття. Тоді у місті над Десною жили і творили такі видатні постаті, як Борис Грінченко і Михайло Коцюбинський. Досить потужно у цьому плані заявляють такі районні містечка, як Ніжин, Прилуки, Бахмач, де активізувалася молодь.

Крім «Літературного Чернігова», виходять ще науково-краєзнавчий журнал «Сіверянський літопис», всеукраїнська дитяча газета «Ліхтарик». З’явилося кілька потужних видавництв, які мають сучасне обладнання. Створено видавництво «Чернігівські обереги» при управлінні у справах преси та інформації, яке друкує книги на кошти, виділені з місцевого бюджету. За два останні роки тут побачило світ більше двадцяти видань.