Береженого Бог береже

Автор: Раїса МИХАЙЛЕНКО.
Фото Валерія Тихонова.

Жителям селища є всі сприятливі умови, аби тримати у підсобних господарствах таку непримхливу і вигідну живність, як вівці. Живуть ці тварини і у господарів на задеснянських хуторах. А 23 вересня макошинські вівці з пасовища, що в урочищі «Болото» додому не повернулися.

У своїй волі
У Макошине біля овечих отар пастухів нема. Пасуться вівці самі, здебільшого за селищем, на просторих вигонах. Під час нашого відрядження бачили ми отару, яка нагулювала вовну-м’ясо одразу за так званою «Індією», неподалік Десни. Тварини дружно трималися гурту, ніхто з них не відділявся і нікуди не біг. Побачили ми череп і кістки з’їденої кимось вівці.

Але біда, про яку йтиме мова, сталася не на цьому пасовищі, а в урочищі «Болото» – це у районі заводу «Сільгоспмаш», у напрямку Жовтневого і Слобідки.

– Раніше ми пасли овець, – розповідає Віктор Шиш, який понад 20 років тримає у своєму господарстві цих тварин, – це тоді, як наше сільгосптовариство працювало на повну потужність. В урочищі були сіяні трави, от ми і не пускали туди овець. А тепер, коли сінокоси стали непотрібними, там і пасеться отара. Шкоди навколо ніякої, вовки там зроду не водилися. Коні припнуті. Щовечора ми по черзі підходимо до пасовища і забираємо худобу. Там ще і корови пасуться, як пастух жене їх додому, вівці слідом за ним самі йдуть.

А 23 вересня отара не прийшла з пасовища. Пішов їх зустрічати Микола Шиш. Повернувся ні з чим. Поїхав Анатолій Шевчук – теж безрезультатно. Тим часом надворі стало темно, то відклали пошуки овець на ранок.

Кривава знахідка
– У мене трьох овець-маток не стало і баранів чимало, – бідкається Микола Шиш, – а такі були добрячі, я на них велику надію покладав. Деякі додому самі прибрели, ледь живі. Знайшов на пасовищі загиблих – 11 штук закопав. Тоді ще одну. Трохи овець прийшли в багнюці і такі кволі та нещасні, що й не передати. Вони біля тієї канави з багном ніколи не паслися, хтось їх туди загнав. Щосуботи в урочище якісь мисливці приїздять «Нивою» і «ГАЗелькою». Чути було постріли. Можливо, то мисливські собаки так поглумилися над вівцями? У деяких тварин були у стегнах дірочки, ніби як від пострілу, однак дробу ветлікар, який робив розтин, не знайшов. Я чув, що є якісь імпортні патрони, які після пострілу не залишають у тілі тварини заряду. Він вилітає геть. Можливо, це чорна справа тих горе-мисливців?

– За тиждень до цієї історії у мене четверо овець хтось знищив, – додає Віктор Шиш. – Ніби собаки розірвали, такий вигляд мали бідолашні тварини. А мисливці ті стріляють і гуляють у «Болоті». Скільки після себе одноразового посуду, порожніх пляшок залишають. Я казав про свою біду селищному голові Валерію Кравцову, то він, як досвідчений мисливець і посадова особа, з усією впевненістю сказав, що наші, макошинські, мисливці такої пакості ніколи не зроблять.

Загалом, овець у макошинців пропало того вересневого дня близько 80. Хтось із них загинув на пасовищі, хтось – удома. Інших дорізали, щоб не мучилася бідолашна худобина.

– А ми такі надії покладали на своїх овець, – казали потерпілі, – думали, що продамо, гроші на підведення газу будуть. Коштує одна вівця від 300 до 450 гривень.

Розтин деяких трупів тварин зробив завідувач макошинської дільниці районної лікарні держветмедицини Петро Охонько.

– Я дійшов висновку, що тварини покусані або собаками, або вовками, – сказав Петро Іванович. – Слідів від пострілів я не виявив, хоча наскрізні рани були. Вони могли з’явитися, коли вівця тікала від звіра і нахромилася на сук чи палицю. Можливо, то робота вовків, адже днями у Слобідці одного застрелили.

У Макошине виїздили працівники міліції. Виконуючий обов’язки начальника райвідділу внутрішніх справ Василь Ворона висловив подив і занепокоєння, що отара пасеться без будь-якого нагляду і контролю.

– Як можна так безпечно і безвідповідально ставитися до свого добра, – зауважив Василь Олександрович. – Невже господарям не шкода овець, на яких будь-якої миті можуть напасти бездомні пси або вовки? І лихі люди без будь-яких перешкод можуть поживитися дармовою живністю.

Жодної інформації стосовно того, чи з вини мисливців сталася біда у Макошине, не міг надати голова районного відділення українського товариства мисливців та рибалок Олександр Черепан, оскільки знаходився на той час у відпустці.

Хутірські вівці під наглядом
У маленькому селі Котичка, що за Десною, жителі тримають у своїх обійстях більше сотні овець. Але без пастуха худоба ніколи не паслася і не пасеться.

– Цього року я тримаю 11 овець, – сказала Ніна Федоренко. – Як підходить моя черга, 11 днів і пасу. Аякже. Городи моїх односельців неподалік лугу, то треба дивитися, щоб не понівечили їх. Та й налякати отару може хто завгодно: лось, вовк чи заїжджа автомашина. І злодіїв нині повно розвелося. Ото і стережемо овець щодня. Торік у мене було 36 голів, стільки ж днів поспіль і відпасувала.

– І у сусідній Остапівці отара без пастуха не ходить, – вступає у розмову Іван Федоренко. – Це ж які живі гроші! Ледь не півтисячі за одну вівцю платять. Маємо постійних покупців з Київщини. Тепер он сезон полювання відкрився, як можна без нагляду овець залишати? Вони довірливі тварини, до рук легко йдуть, а ще ж і лякливі водночас.