ПОМІЧНИК

Раїса МИХАЙЛЕНКО.
На знімку: – Перша газета, яку беру до рук.
Фото автора.

Ім’я Дмитра Сльозки з Бірківки відоме в районі. Ще б пак! Сорок років поспіль Дмитро Аврамович був сількором «Колгоспної правди». Його матеріалами зачитувалися передплатники.

Культпрацівник

За фахом Дмитро Сльозка працівник культури вищої кваліфікації. Маючи щиру і добру вдачу, велику пристрасть до сценічного мистецтва, він, працюючи директором сільського Будинку культури, зумів організувати бірківчан так, що вони самі йшли до нього і просилися, аби взяв до драмгуртка чи хору.

– Нікому не відмовляв, – каже Дмитро Аврамович. – Хто надовго прижився на сцені, а хто побув лише її квартирантом. Але я не про те. Хотів, щоб про моїх гарних односельчан знав увесь район. Ото і почав писати до газети.

 І не даремно. На той час колгосп «Родина», очолюваний Героєм Соціалістичної Праці Іваном Прищепою, був одним з найкращих не лише в районі і області, а й навіть у Радянському Союзі. Скільки працелюбних бірківчан нагороджено орденами і медалями, у Москву не раз їздили і на виставки, і на партійні з’їзди делегатами.

Дмитро Сльозка не обминув увагою жодного хлібороба, трударя, які приносили славу селу і господарству. Писав замальовки, нариси. Ледь не в кожному номері були матеріали з Бірківки. А нариси про захисників Вітчизни, солдатських вдів не можна було читати без сліз.

Якось на черговій редакційній планірці обговорювали кадрову проблему – газеті потрібні були досвідчені, невтомні і перевірені працівники. Хтось подав кандидатуру Дмитра Сльозки.

Він, дізнавшись про те, ввічливо, однак рішуче відмовився:

– Я потрібен більше у своєму селі, – мовив. – Співпраці з газетою не збираюся залишати, а от бути у штаті редакції – утримуюсь.

Було те так давно, що Дмитро Аврамович, мабуть, і забув ту розмову з редактором.
А тим часом він створив у селі струнний ансамбль, драматичний колектив. Залучив до сцени шкільну юнь... У Бірківку їхали за досвідом культпрацівники звідусіль. Усе, що відбувалося у селі доброго, позитивного, новаторського, знаходило свій відбиток на сторінках «Колгоспної правди».

Господар села

Недаремно обрали бірківчани Дмитра Аврамовича сільським головою. Хазяйновитий, справедливий – годі шукати кращого хазяїна села.

– З чого я почав? – пригадує сількор. – З викорі-нення у селі пияцтва. Крім дільничного інспектора міліції, взяв у помічники ще й друковане слово. Пісочив через газету тих, хто не хотів чесно заробити собі на прожиток, а крав, пиячив, хуліганив. Знаєте, допомагало краще, ніж міліцейські повчання та штрафи.

Працюючи сільським головою, Дмитро Сльозка піднімав у газеті питання підвищення ролі депутатів у суспільстві, ділився досвідом, як і чому його Бірківка була визнана найкраще упорядкованим селом.

Ми, журналісти, часто Дмитру Аврамовичу замовляли матеріали. Жодного разу сількор нас не підвів – каліграфічно написані рукописи читалися  на одному подиху і майже без редакційної правки публікувалися на шпальтах газети.

Аж до виходу на заслужений відпочинок бірківчани не відпускали Дмитра Аврамовича з посади сільського голови.

– Працюйте, – просили, – а хто ж про нас і наші справи в газеті напише?

А й справді. Нема, на жаль, у Бірківці більше такого добровільного помічника газети, яким був Дмитро Сльозка. Сам він останнім часом подає небагато інформацій, оскільки має поважний вік. Але «Наше слово» щосуботи чекає з великим нетерпінням і з поштової скриньки виймає першим. І читає першим, іноді навіть не заходячи в хату, а серед квітучого двору, проти сонця.