ЗАХОПЛЕННЯ

Раїса МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: Надія Кузьмівна знаходить час просто помилуватися красою. Фото автора.


Садиба у Надії Бондаренко з Мени схожа на квітчасту скатертину: куди не ступиш – всюди яскрава веселка живих квітів. Тільки вузенькі стежки по господі не засіяні тим дивом.


Зустрічав з букетом
Надія Кузьмівна і її нині покійний чоловік Анатолій Данилович родом з Коропа. Приїхали в наше місто давно та й прижилися тут. Він працював у міліції, вона у лікарні.
Квартиру їм дали, як молодим спеціалістам. З часом збудували власний дім – просторий, світлий.
– З дитинства я не була байдужою до квітів, однак дуже ними не захоплювалася, – каже Надія Кузьмівна. – Коли стали у своєму домі жити і обробляти город, прагнула усього-усього насадити на ньому – картоплі побільше, моркви, гарбузів, редьки, цибулі... На квіти трішки місця залишила – понад стежкою.
Якось Надія поверталася з роботи, а її зустрів чоловік, що не часто траплялося через його постійну зайнятість. У руках тримав розкішний букет.
– У нас свято? – щиро здивувалася вона.
– Я хочу, щоб воно було щодня, – одказав їй чоловік. – А його так легко влаштувати за допомогою квітів. Бачу, тобі приємно тримати в руках букет. Отже, свято маємо в душі обоє.
А квіти ті були, як згодом виявилося, з клумби матері Анатолія Даниловича, яка зналася на квітах.


Навіщо та картопля?
Це так однієї весни сказав чоловік своїй Надії. Каже, скільки нам її треба, давай краще квітів насіємо і насадимо.
– Хіба йому можна було заперечити? – пригадує Надія Кузьмівна. – Сам скопав землю, розмітку зробив. Потім розпланував, де яка квітка ростиме. Як виявилось, він і насіння вже накупував. Мама його поділилася тим, яке сама мала. З 1961 року і до сьогоднішнього дня квітнуть у моєму дворі білі запашні лілії – свекрушина пам’ять.
Володимир Данилович, знімаючи напругу після робочого дня, душу відводив у квітниках. Експериментував, поливав, розсаджував, на зиму утепляв коріння троянд, тюльпанів, клематисів. І не тирсою, як роблять це деякі квітникарки, а сосновими голками. Їхав у ліс і привозив мішками.
– Ще була гарна риса у мого чоловіка, – розповідає Надія Кузьмівна, – Хто б до нас не зайшов у дім у будь-якій справі, додому не повертався без букета. Дарував усім і обов’язково.
Отак, пораючись біля квітів, іноді, ніби ненароком, просив дружину щось допомогти – полити новонасаджений кущ, удобрити рядок хризантем. Надію Кузьмівну поступово, непомітно захопило чоловікове заняття. Як його не було вдома, сама йшла на город і давала порядок квітучому царству.


Розрада для душі
Так склалося у житті Бондаренків, що трьох онуків їм довелося ростити, вчити і давати путівку в життя. Сімейні трагедії і негаразди у молодих знайшли відбиток у серцях і душах їх батьків.
 – Чотири роки тому не стало чоловіка, – плаче Надія Кузьмівна. – Зате онук і онучка уже дорослі, влаштовані на роботу, живуть самостійно. Зі мною зараз ще один 14-річний онук, який в усьому мені допомагає. Звичайно, квітів у мене у дворі поменшало, як же без овочів? А от кімнатних додалося.
Як наляже туга на душу Надії Кузьмівні, іде до квітів. Саджає-пересаджує, удобрює, поливає. Тоді забуває про все на світі. Буває,  що і розмовляє з ними, немов з живими.
– Ще жодної квітки за гроші не продала, – каже. – Гріх то великий, вважаю, бо красу треба дарувати. Виписую насіння квітів через «Сільський вісник» і по каталогу «Інтерфлора». Обмінююсь розсадою зі знайомими, друзями. Ось уже стільки однакового сорту лілій розвелось – треба комусь запропонувати.
Цибулинки тюльпанів Надія Кузьмівна викопала, аби хрущі не їли. У кінці серпня – на початку вересня вона знову їх висадить у ґрунт, на зиму прикриє тирсою.
Торік Надія Бондаренко була просто шокована. Якраз у період активного цвітіння тюльпанів хтось викопав їх з корінням. Її вдома не було, от злодії і скористалися можливістю. Плакала вона не за вкраденими квітами, а від образи, яка була значно глибшою і болючішою.
...З ранньої весни у дворі Бондаренковому починають квітнути підсніжники, за ними – крокуси, гіацинти, тоді милують око пахучі нарциси і яскраві тюльпани. Десять кущів півонії і стільки ж хризантем примушують спинитися біля них, вдихнути аромат і забути усе погане і недобре на цім світі.