СПЕЦИФІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ

Раїса МИХАЙЛЕНКО.

На місці Менської виправної колонії №91, яка розташована у Макошине, 25 років тому шумів акацієвий гай. За наказом Міністерства внутрішніх справ саме там мали побудувати і облаштувати лікувально-трудовий профілакторій для хворих на алкоголізм.

Жили гуртом

 Наказ був виданий у квітні 1982-го, а вже 1 липня Макошинський лікувально-трудовий заклад запрацював. Зарослі акції вирубували і вільнонаймані, і офіцери, які мали працювати у профілакторії. Жили у примітивних вагончиках. З Новгорода-Сіверського ЛТП привозили любителів оковитої, які і новий профілакторій для себе будували, і одночасно зводили завод залізобетонних виробів.

Так з’явилися склади, гаражі, гуртожиток на 300 місць.

– Це було унікальне житло, – пригадує колишній начальник лікувально-трудового профілакторію Леонід Нечипоренко. – На першому поверсі жили «клієнти» закладу, а на другому – ми, офіцерський склад. Але нічого, мирили.

Офіцери їздили по всій Україні, відвідували подібні заклади, аби перейняти досвід. Продукти харчування привозили з Новгорода-Сіверського, а помитися і відпочити було ніде. Не було за що навіть купити цигарок для адміністративно покараних осіб.

– Різні люди працювали, – каже Леонід Нечипоренко, – і пили під час роботи, чого гріха таїти. Якось я обійшов територію будови й ужахнувся – тари порожньої з-під спиртних напоїв цілий причеп. Точно вгадав. Підігнали трактора з причепом, позбирали всі пляшки, здали. Так з’явилися перші власні гроші, які витрачали тільки на цигарки для контингенту профілакторію.

Завод залізобетонних виробів будувався вісім років. Задіяні були не тільки «клієнти» профі-лакторію, а й багато жителів селища і навколишніх сіл.

З колонії – на замовлення

 У 1991 році закладу надали нового статусу – виправної трудової колонії посиленого режиму. У цьому ж році до нього направляли не тільки злісних п’яниць, а й інвалідів першої та другої груп, які здійснили тяжкі злочини.

 Ще через рік у зоні відбувати покарання стали колишні працівники правоохоронних органів. Ця „спеціалізація” макошинської зони збереглася і дотепер.

 До 2001 року виправна колонія мала статус закладу посиленого режиму, а з 2004-го – середнього рівня безпеки.

 Нині Менська виправна колонія №91 утримує у своїх стінах близько 400 засуджених. Роботи для них – аби хотів і не лінувався. Ув’язнені хліб печуть, худобу і городину доглядають, автомобілі ремонтують, столярні вироби виготовляють...

 На щорічному Троїцькому ярмарку на виставці виробів народних умільців колонія завжди представляє кухонні набори, різьблені скриньки, тарелі, ложки... Можна не лише помилуватися, а й купити чи замовити...

Перший начальник виправної установи Олександр Іпатко впевнений, що нинішню в’язницю треба берегти і дбати про неї, щоб там був максимум зручностей і для обслуговуючого персоналу, і для ув’язнених, бо всі ми люди і навіть покарання маємо нести у людських умовах. А от нових тюрем, на думку Олександра Максимовича, будувати вже не треба.

 З нагоди 25-річчя утворення виправного закладу відбулося урочисте зібрання, на якому ділилися спогадами, думками колишні і сьогоднішні працівникам виправної колонії.