ЄВРОЖИТТЯ

Надія ДЯТЕЛ.
На знімку: Наташа мріє відвідати ще з десяток країн.
Фото з архіву Наталії Бесикало.

Наталка Бесикало із Дягови, студентка Ніжин-ського університету, нещодавно вдруге поїхала до Німеччини. Минулоріч вона під час літніх канікул працювала у тамтешнього фермера.

Про працевлаштування за кордоном Наташі розповіли друзі. Дівчина написала листа до Бонна, оформила і отримала потрібні документи для ви-їзду. Звичайно, невідомість завжди трішки лоскоче нерви. Знала дівчина лише назву міста – Ферден, поблизу Бремена, і те, що працюватиме у сільському господарстві.

Чорниці – як вишня

– На вокзалі зустрів мене сам хазяїн, – згадує дівчина, – високий худий чолов’яга віком під 60 років, звуть його Фріц Рюбке. Спілкуватися було легко, адже німецькою володію вільно, це моя майбутня спеці-альність. Із перших же кроків незвичним було те, що там усі один до одного звертаються на ти, незалежно від віку.  Пан Рюбке спеціалізується на вирощуванні ягід і городини. Землі у  нього не так щоб і багато, але вся вона штучно зрошується. Усі сорти ягід  – полуниць, ожини, порічок, смородини, черешні, малини –  високоврожайні. Чорниці сорту Спартак, наприклад – кущі висотою у півтора метра, ягоди величиною із середню вишню. За годину можна запросто зібрати 10 – 12 кілограмів ягід. Оплата 5,15 євро за годину, але встановлена норма збору. У середньому чорниць потрібно заготовити не менше шести кіло, полуниць – не менше 12. Перший тиждень відводився на адаптацію, розповідали, показували, що і як робити. А далі головне – не лінуватися. Вперше не виконав норму  – господар зробить зауваження. Вдруге  – пропонують... вихідний. Аби подумав, що краще – працювати чи кинути? А на третій раз уже просто відправляють додому.

Наташі дуже допомогло знання мови. Через два тижні вона вже продавала ягоди на ринку, спочатку разом із німецькими студентами, а згодом і сама.

– Зранку мене вивозили на ринок машиною, – продовжує розповідь Наталя. – Доки ставили намет, могла години дві погуляти містом. До кінця дня мала продати весь товар, навіть знизивши ціну до мінімуму. Впало в очі те, що на ринку продають ягоди, городину, хліб, квіти. Речі, одяг, промислові товари купують у магазинах. На ринку можна зустріти один – два намети з одягом, торгують турки.

Капіталізм з людським обличчям

Наташа жила в селі Хьойслінгені. У триповерховому будинку мешкало шестеро дівчат. У своєму розпорядженні мали три спальні кімнати, кухню, вітальню із м’якими ме-блями, душову. Помісячно за житло хазяїн вираховував по 60 євро. Їжу дівчата купували за свої гроші (у порівнянні із заробітком – дешево, а за українськими мірками – дорогувато).

– Умови були гарні, – задоволено посміхається дів-чина. – Крім того, всі працівники, а це близько двох сотень, більша частина – студенти, застраховані роботодавцем. Господар часто приходив, розпитував, чого нам не вистачає, чи все у нас добре. У спеку всі відпочивали. Працювали зранку до півдня і потім із 16 години до вечора. Німці вміють розмежовувати роботу і відпочинок. Підійшов кінець робочого дня –  йдуть із поля, навіть якщо незібраним залишається урожай із одного куща ягід. З нагоди закінчення робіт хазяїн організував вечірку, на неї приходили і місцеві жителі. Пиво і неміцне вино – весь набір алкогольних напоїв. Замовив музику. Із Ніжина нас було аж 15, ми співали своїх народних пісень. Врешті-решт у нас стали розпитувати, де ж то вона ота Україна?

Європа!

Місцеві жителі – привітні, доброзичливі люди. Завжди віталися, цікавилися справами, бажали гарних вихідних. Двері в будинок не замикались. Ніхто чужого не брав, велосипеди залишали будь-де, не боячись, що їх вкрадуть. І хоч усі там мають машини, полюбляють їздити саме цим видом транспорту – екологічно чистий, дешевий і заняття спортом одночасно. Дороги всюди асфальтовані, навіть на пляж. Вулиці освітлені із 20-ої вечора і до ранку, а про останній випадок хуліганського нападу десятирічної давності місцеві жителі уже й призабули.

Перед від’їздом додому Наташа відвідала Париж. Цього року мріє побачити Венецію. Фріц Рюбке надіслав контракт, і дівчина знову в Німеччині.