ДОЛЯ

Надія ДЯТЕЛ.
На знімку: замість фіззарядки у Оксани Хамули ранковий крос на велосипеді – 23 кілометри до місця роботи.
Фото автора.

Найпривабливіше, що є у педагогічній праці – відпустка: обов’язково влітку і довготривала. Але поки її дочекаєшся – руки звисають долу і хочеться побути на самоті. А якщо іще на роботу потрібно добиратися в інший населений пункт – і поготів. У районі таких учителів аж 62, 34 з Мени їздять у села.

Вранішня проблема

Завідувач відділу освіти РДА Віктор Ємець зазначає, що прилеглі до райцентру села в значній мірі забезпечені педагогічними кадрами з Мени. У Данилівці, наприклад, педколектив укомплектований трьома місцевими жителями, а дев’ятеро їздять з Мени і Чапаєвки. Транспортного сполучення немає, добираються своїм ходом. Троє вчителів їздять у Феськівку, чотири у Жовтневе. Аби потрапити на роботу у Степанівський міжшкіль-ний навчально-виробничий комбінат, його четверо працівників із Мени намагаються не проґавити шкільний автобус. На Березну їздять вчителі навіть із Сно-в’янки.

Пільги на комунальні послуги, встановлені для сільського вчителя, за словами Віктора Миколайовича, виплачують вчителям, якщо їх заробітна плата не перевищує 740 гривень. А транспортні витрати за наявності квитків компенсують без проблем.

Довго не витримують

В Ушнянській школі в цьому навчальному році працювало троє молодих вчителів з Мени та одна – з Макошине. Директор школи Ольга Шарамко розповідає, що останнім часом плин-ність кадрів є проблемою навчального закладу. Приходять на роботу молоді спеціалісти, рік – два пропрацювали і намагаються облаштувати своє життя. Свого часу Юлія Теско гармонійно влилась у колектив, вчила дітей грати на музичному інструменті, але віднайшла роботу у райцентрі. Володимир Теско вирішив продовжувати навчання, вступив до аспірантури. Залишатися в селі, купити хату молодь не хоче, не бачить для себе перспектив.

І нинішнім своїм працівникам директор намагається піти назустріч: скласти по можливості зручний для них роз-клад, виділили кімнату, де вони, приїхавши зрання, могли б відпочити до початку занять. Задоволена їхньою роботою, але не впевнена, що довго протримаються.

До Ушні відстань, як до Чернігова

Оксана Хамула працює вчителем початкових класів в Ушні недавно, після того, як її попередниця пішла на пенсію за вислугою років. Оксана Григорівна задоволена роботою, дітьми, колегами. Єдина проблема – добратися на роботу. Долати відстань доводиться по-різному. О 6.40 годині приватний автобус тричі на тиждень вирушає на Семенівку. Маршрут його пролягає через Осьмаки, Бірківку, Блистову. Лише на зворотній дорозі о 8.20 автобус в Ушні. Білет коштує три гривні, проте відстань «накатаєш» чималеньку. І додому у зворотному порядку проїжджаєш ту ж дорогу. А в понеділок взагалі виходити доводиться на чернігівський рейс о 5.15. Дві з половиною години до початку занять гостинно до-зволяє досипати колега-подруга.

Іще Оксана Григорівна розповіла, що коли немає рейсового автобуса, їдуть попутним транспортом до Осьмаків, а далі п’ять кілометрів пішки. Уже з потеплінням основний вид транспорту – велосипед, за годину відстань підкоряється. Кошти за проїзд ніхто не повертає, це вирішують, виходячи з фінансових можливостей на районному рівні. 

Колега Оксани Хамули Олександр Ігнатенко викладає в Ушні математику та інформатику, вчить дітей роботі з комп’ютерами, яких у школі три. Цікаво Олександру Володимировичу спілкуватися з дітьми, колегами. Але ж добиратися до роботи!

– Квитків повна кишеня. Обіцяли компенсувати їх вартість, – говорить Олександр Володимирович, – та щось не спішать це робити. 
Пропонували молодим вчителям купити житло у селі.

– А що мій чоловік робитиме? – дивується Оксана Григорівна. – Одне залишається – ловити рибу та пропивати виручене. Ні, не хочу такого життя.