ДОЛЯ

Раїса МИХАЙЛЕНКО.
На знімку: Бабі Парасці біля Десни у Макошине сподобалось.
Фото автора.

Про цю незвичайну 66-річну жінку багато говорять і пишуть. Іноді не всю правду. Приміром, невідомо звідки поширилась інформація про те, що Парасковія Василівна Каролюк має в Києві шикарну квартиру, машину і живе зовсім не бідно. От, мовляв, і відпрацьовує баба оті всі блага у столиці на Майдані...

 Колгоспниця

 Родом Парасковія Василівна з Тернопільщини. Там вона зростала і там самостійно заробила на свій шматок хліба.
 Коли Парасці виповнилося півтора року, у неї помер татко. А мама завжди хворіла і подовгу лікувалася у Львові – від народження вона була інвалідом.

 У школі учитися не було можливості – ні одягу, ні взуття, ні статків. Ледь-ледь шість класів з горем пополам Параска закінчила.

 – Трохи підросла і пішла у рільничу бригаду – згадує Парасковія Василівна. – Ніхто і копійки не платив, трудодні писали... А тоді пішла до голови колгоспу і попросилася, аби в доярки перевів. Він подивився на мене, на мої руки поглянув... А я ж була тоненьким, тендітним дівчам... Ну, каже, спробуй.

 І вона спробувала. В своєму колгоспі працювала, на Дніпропетровщині та Харківщині – 26 років такого стажу у неї набралося.

– Доки була жива мама, вона все мені казала, аби я не сиділа у селі, а їхала у якесь місто та знайшла собі добру роботу і долю, – каже Парасковія Василівна. – На Дніпропетровщині я не прижилася, а от на Харківщині пожити довелося. Там і заміж ви-йшла за Олександра Ліонова, тракториста. Трьох донечок народила –  Ганю, Світлану і Марусю. З чоловіком довге і щасливе життя  не судилося, бо оковиту любив більше, ніж мене, то і з життя пішов молодим, зробивши мене вдовою.

 Заробітчанка

 Ростити трьох діток одній ой як було нелегко. Ледь зводила кінці з кінцями. А тут знову мати озвалася: «Їдь, дочко, та зароби десь якусь копійку, доки я жива. Онуки нехай коло мене будуть».

 І поїхала Парасковія Василівна на лісозаготівлі в Архангельську область. Вирішила, доки ще не в літах, заробити лісу на оселі дочкам. Три роки жила і працювала там. А тоді прочула, що у Томську кращі заро-бітки, і переїхала туди.

 – Робота на лісозаготівлях не з легких, але до праці мені не звикати, – посміхається баба Параска. – Колод величезних і важелезних, звичайно, не тягала, знайшлося мені інше заняття.

 Так Парасковія Каролюк заробила два вагони добренного лісу. Якраз старша дочка заміж зібралася, то дерево на нову оселю було найкращим подарунком для молодої сім’ї.

 Тоді Парасковія Василівна поїхала на заробітки до Казахстану. Дванадцять років там прожила.

– Повернулася додому з мішком грошей, – розповідає баба Параска. – Дала одній дочці п’ять тисяч, другій стільки ж, собі теж п’ять тисяч залишила, щоб з меншою дочкою мені не бідно жилося. А тут ще й онучечка народилася. Я на радощах купила дорогу статуетку Божої Матері і відкрила рахунок в Ощадбанку на ім’я новонародженої онучечки. Дві тисячі поклала. Думала, що доки й житиму, поповнюватиму той рахунок ще й іншим онучатам, які на світ з’являться.

 Але сталося не так, як гадалося. Усі зароблені заощадження пропали.

 Депутат усієї України

 – З’явилися талони, купони, «кравчучки», – зітхає Параска Василівна. – Настала руйнація. Я багато років проробила дояркою, знаю і бачила, як за літр вкраденого на фермі молока показовим судом карали доярку. А тут, немов та корова злизує язиком заводи, фабрики... Усе розкрадається на очах, а винних нема.

  У буремному 2004-ому баба Параска вийшла на Майдан. Відстоювати свій вибір і кращу долю.

– Я підтримую і Президента, і Юлію Тимошенко, – каже баба Параска. – А на Майдан ніхто мене не гнав, не просив і не платив. Я сама приїхала до Києва, аби підтримати Віктора Андрійовича і його команду однодумців і соратників.

– Мені часто дорікають, – продовжує бабуся, – що, практично живучи на Майдані, я домоглася квартири, машини, грошей. Люди добрі, нічого в мене цього нема! Живу я у своєму селі з меншою дочкою, усю пенсію розділяю між шістьма онуками, яких мені Бог послав. Собі ж залишаю тільки 80 гривень, які мені держава платить за орден Княгині Ольги третього ступеня. Єдине, чого я домоглася на Майдані, – познайомилася з політиками, міністрами. От їх і попросила, аби вони посприяли, щоб у села на моїй Тернопільщині скоріше прийшов газ. Спасибі їм, не підвели і не обдурили – уже шість населених пунктів газифіковано. А ще кажуть, що я вже і депутат Верховної Ради. Тільки не Верховної Ради, а всього українського народу, усієї України. Для мене Майдан не скінчився.

Парасковія Василівна багато їздить по Україні на запрошення знайомих і друзів по Майдану. Вона розказує людям, що ми маємо право на краще життя, і вчить, радить зі своєї точки зору, як це зробити.