Тиждень

РІДНІ СЕРЦЯ

Станіслав Михайлович Розя, попри всю службову зайнятість, про неньку не забував: телефонував їй щодня, а у разі потреби заїздив до неї у тихий і зелений куточок вулиці Енгельса, що в Мені.

А якось, підвозячи мене до роботи, розповів, як кілька днів тому серце в нього так затужило, аж заболіло за матір’ю. Не було йому ще такого, злякався ніби, і полишивши всі справи, подався до маминого будиночка.

Постукав раз, удруге – двері рідна душа не відкриває. Став під вікном: «Мамо, де Ви там? Відчиніть!» А у відповідь кволе, ледь чутне неньчине: «Бери сокиру і відбивай двері. Упала я оце зранку, а підвестися сил не стає».

...Забрав Станіслав Михайлович маму у свій дім, хоча та ніяк не хотіла бути обузою, як вона казала, його сім’ї. Без лікарні не обійшлося – тиск ніяк не вдавалося нормалізувати в домашніх умовах. Просилася в свою хату, у рідні стіни, аби душа в них упокоїлася.

Смерть – страшне явище і воно не вибирає, де, коли і в якому місці забрати чиєсь життя. Серце сина відчуло серце матері, яке зболілося від хвороб і прожитих літ. Не шкодував ні коштів, ні часу, аби подовжити життя тій, що дала і йому життя... Ми – не всесильні перед отим страшним явищем.

Тож радіймо кожному дню, хмарам, вітрам і сонцю, яке сьогодні зійшло о 6 год. 49 хв. і сховається о 18 год. 49 хв. А трьом хлопчикам і двом дівчаткам, що народилися на світ минулого тижня, побажаймо щасливого довголіття.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

Минулими вихідними Мена відсвяткувала свій 938 день народження та 61 річницю визволення від фашистської окупації. Зранку керівники району та міста, представники громадськості поклали вінки та квіти до обеліска Слави і могили Невідомого солдата. Свято продовжилось на стадіоні, де колонами пройшли представники колективів, якими пишається наше місто. Далі були спортивні змагання, а завершилися урочистості на центральній площі Мени велелюдними народними гуляннями і святковим феєрверком.

Фото Івана ШУЛЬГИ.

Околиці

У ДЕРЕПІВЦІ ЗАЛИШИЛОСЯ ТРОЄ ХУТОРЯН

Колись у Дерепівці (це сільце Блистівської сільради) аж у тридцяти двох оселях сміялися і плакали діти, на подвір’ях горланили півні, а на ганках умивалися коти. Хуторяни мали свій магазин, ланку, в якій усі разом працювали. Минулося. Тепер лише в трьох хатинах вечорами світяться вікна, а за хлібиною чи сірниками треба йти у Блистову. Та не всі вже мають сили навіть за ворота вийти...

Параска Лазарівна

Вона - найстаріша на хуторі - 81 рік зозуля їй накувала. Не здужає на городі длубатися, хату вибілити. А було ж! У колгоспі працювала, здається, за двох, у передовиках весь час була. Трьох дітей, вважай, сама у люди вивела, бо чоловік через хворобу рано покинув цей світ.

П.Л.Володько сердиться сама на себе, що довго топче ряст по землі.

- Ноги ось так мучать, ніякі мазі не допомагають, що їх діти привозять. Хіба це життя, що не сила ні відра води внести, ні труби від печі відкрити. Прибіжить сусідка, вона за мене на десяток років молодша, скочить на піч, відкриє трубу. А я вже помаленьку, з горем пополам, розтоплюю. Син з Мени часто приїздить, дочка з Чернігова. А ще одного сина ось недавно поховала - до лікарів запізно звернувся. І чого мене Бог не забрав замість нього?

Параска Лазарівна бідкається, що давно у їхньому хуторі не працює радіо. І телевізор зіпсувався.

- Газети люблю читати, але передплатила лише одну, - каже. - Таку, що раз на місяць виходить. Шкода мені листоношу Олю, чого заради однієї мене мусить забиватися у цю глухомань. Вона і так дуже сердечна людина, що попрошу, те й принесе. Новини розкаже, про моє здоров'я справиться.

У Параски Лазарівни щодня хтось із хуторян буває - має вона телефон. Ото і дзвонять кому куди треба.

- На літо приїздять порати свої городи Раїса Марківна Володько та Лідія Антонівна Москаленко, обом уже за 70. Покинули свої хати та й подалися до дітей у Чернігів. А влітку вони тут, серед своїх людей. Узимку у нас тут тяжко і сумно жити. Як накидає снігу - хоч помирай, бо ніхто зроду тут дороги не чистив і не чистить. Ні стежинки, нічого, тільки звірячі сліди. Якби не турбота моїх дітей, давно я пішла б услід за чоловіком. До себе звуть жити. Але я нікуди і ногою звідси. Уже недовго мені лишилося у вікно на світ божий споглядати. Вдома, кажуть, і стіни допомагають. Ось, бачите, ці рушники - ще мами моєї робота.

Оксана Михайлівна

Із роботящого роду ця жінка. Свого часу діда і батька розкуркулили і на Урал заслали. У війну батька вбили фашисти, вся рідня вимерла на тім Уралі, а таткові мати і батько повернулися на хутір слабкими та хворими. Оксана Михайлівна доглянула їх до смерті.

- Заміж я не ходила, - охоче розказує про себе О.М.Конох. - Вдалася завзятою до сільської роботи, такого ж і чоловіка хотіла мати. Не вибрала - і той не такий, і той ледачий. Так і доживаю віку сама.

Оксану Михайлівну знає вся Блистова, а не тільки односельці. Дивною її вважають. Не має ні племінників, ні рідні ніякої, а самотужки обробляє півтора гектара землі, має птицю, порося, три дійні корови, чотири телиці, троє телят. Чого сама не здужає - людей просить, щедро з ними розраховується.

- Мріяла я, як була молодою, хату собі збудувати та таку, щоб як дзвін. І сад великий насадити. Доки гроші накопичувала, вони знецінились, пропали. Нема в мене хати путящої, уже вона мені і не треба. А садок посадила невеликий. Хотіла гусей розвести - тут ось яке привілля навкруг. Так лисиця капосна унадилась, витягла багато, мені тільки шістнадцятеро зоставила.

Корів своїх Оксана Михайлівна не доїть - телята годуються. Тому і схожі вони на линків, аж виблискують.

На всю свою худобу Оксана Михайлівна до нинішнього літа сіна накошувала сама. А це люди почали на розум наставляти: мовляв, надриваєшся, купи того сіна, гроші ж маєш. Купила трохи.

- Мені і сільський голова не раз казав перебратися у село, або у будинок для престарілих, - розповідає бабуся. - Але я нікуди звідси. Тут - простір, краса, в селі ж хата на хаті стоїть. А в будинку тім для старих я ж наступного дня помру без діла. Кажуть, що там телевізор дивляться, сплять в усьому теплому та чистому. Нехай. У мене така потреба - працювати, працювати, працювати. Тоді мені легше ходиться, дишеться.

Часто О.М.Конох згадує покійну рідню:

- Були б оце живі, то, певна, працювали б більше за мене. Тепер он землі бери скільки хочеш, а як же батько хотів її багато мати.

Олександр Павлович

Це - наймолодший житель хутора. Йому трохи нема півсотні. Оселився у Дерепівці з десяток років тому, переїхавши з Чернігова. Купив невеличку хатину, придбав коня, косарку, плужка для обробітку городу.

Сім'я його у місті живе, інколи приїздить погостювати до Олександра Павловича. І він туди навідується.

Дерепівські бабусі люблять свого Сашка, як вони його називають. Як іде чи їде в Блистову, обов'язково спитає, що кому треба з продуктів чи ліків. І коника свого для них не жаліє: ось днями Оксані Михайлівні допоміг картоплю з городу перевезти.

Про себе розповідати не любить. І взагалі небалакучий він чоловік. Живе собі та й усе. Весною сік березовий заготовляє, а нинішньої пори по гриби ходить. І з вудкою любить посидіти.

Чому саме обрав Дерепівку?

- А ви вкажіть мені красивішу місцину, ніж ця, тоді, можливо, і переїду. А так... Подобається мені тут - ні міського шуму, ні тісняви. Повітря чисте. А як зацвітає луг - у хату заходити не хочеться, краса навкруг така, що очей не відведеш. І взимку тут чудово, хоча і є певні незручності.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: П.Л.Володько з материними рушниками. Фото автора.

Життя прожити

УКРАДЕНИЙ ПІСТОЛЕТ І ДВА ПОЛОНЕНІ

Уже вісімдесят перший рік топче ряст житель Жовтневого Свирид Омелянович Педь. Він – інвалід війни, слабує, але духом не падає. Міцний козацький дух ще жевріє десь у глибині його благородної душі. Має добру пам’ять. Розкаже, ким були його батьки, дід і прадід. Це вже радянська влада скасувала козацький стан, а тоді, в давніші часи, він багато про що говорив, і перш за все – про славне минуле роду. Крутої козацької вдачі, гострим на слово був завжди і Свирид.

Біографія його, на перший погляд, коротка: зростав, як усі хлопчаки, пережив окупацію, воював, повернувся додому, одружився, працював. І все це в рідному селі, за винятком трьох років війни.

У далекому 1941-у в переддень окупації ще юнакові наказав голова колгоспу очолити евакуаційну колону. Колгоспну череду та кілька підвід треба було вести на Схід. Відійшли недалеко, за Десну, а звідти ледве ноги винесли. Все колгоспне добро дісталося фашистам.

У період окупації працював на землі та переховувався від поліцаїв, що надокучали пропозиціями, а то і погрозами, аби вступав у їхні ряди. А потім прийшов світлий день визволення 18 вересня 1943 року. Напередодні нескінченним потоком через село йшли, відступаючи, нім-ці. Вже під вечір вулицею прогуркотіла вантажівка і зупинилася біля сусіднього двору. Ціка-вість узяла гору, і ось хлопець уже порається в кузові, але там великі важкі ящики і взяти нічого. В кабіні ж особисті речі ворогів і серед них ремінь з кобурою, а там пістолет. «Добре зголодніли гади, якщо навіть про зброю забули», – подумав Свирид. І ось зброя уже в руках, і швидше подалі, до на-дійної схованки.

Ховався до наступного дня, а під обід на східній околиці села зчинилася стрілянина. Наші! Городами мерщій туди. А назустріч бійці в шапках із зірками мчать на конях, залишки ворожої застави роз-бігаються, хто куди. Ось один несподівано вискакує з кукурудзи прямо на Свирида, і забачивши в його руці пістолет, кидає свою зброю і піднімає догори руки. А ось іще один вилазить навкарачки з реп’яхів. Обох привів Свирид до центру села, де вже зібралася купка людей, воїнів Червоної Армії, а з ними хлопчина у військовій формі із заплаканим обличчям – син полку. Щойно на західній околиці села було вбито його дорогого командира, що замінив малому сироті батька, М.М.Гранітова. Забачивши полонених, у приступі люті вихопив хлопець шаблю і порубав їх.

Потім Свирид кілька днів охороняв захоплені в селі трофеї, а тоді був призваний у діючу армію. Навчатись було ніколи, наступ тривав нестримно, попереду – Дніпро, Київ. Потрапив до обслуги важкого кулемета другим номером. І ось перший бій. Командир, молодший лейтенант, тільки-но заступив на місце пораненого свого попередника і помилився у виборі бойової позиції. Вночі німці, підібравшись близько, закидали позиції взводу гранатами. Командир загинув, а бійці отримали численні поранення. Серед них і Свирид. Довго лікувався по госпіталях, але до строю так і не повернувся, залишився при госпіталі санінструктором. І так до кінця війни, до демобілізації.

А далі було, як він каже, все як у людей: повернувся додому, жив у рідному селі, працював у колгоспі. Побудував хату, посадив сад, виростив дітей. П’ятдесят два роки разом з дружиною Вікторією Миколаївною. Діти живуть окремо, діждалися і онуків, і правнуків. Інвалід вій-ни, ветеран війни і праці Свирид Омелянович Педь не нарікає на долю, в його житті все відбулося і навіть те, чого не сподівався. Жалкує за тим, що життя вже прожито, що все, що сьогодні в державі, у незалежній Україні відбувається, проходить ніби стороною. Але на краще майбутнє сподівається, вірить – прийдешні покоління будуть жити краще.

ОЛЕКСАНДР СУПРУН.

На знімку: С.О.ПЕДЬ.

Увага: підлітки!

ХТО ПРОДАЄ НЕПОВНОЛІТНІМ АЛКОГОЛЬ ТА ЦИГАРКИ?

Ви заходили коли-небудь до шкільного туалету? Бачили, що робиться у так званих «місцях відпочинку молоді» після того самого відпочинку? Зайдіть і подивіться: порожні пляшки (не тільки з-під пива та «Ром-коли»), недопалки (половина – зі слідами губної помади), використані одноразові шприці... Це так розважаються сучасні підлітки... Не хочеться стригти усіх під одну гребінку, адже серед нинішніх школярів немало розумних, серйозних дітей, які намагаються наслідувати нову західну моду: гарне здоров’я, міцні знання – це круто, і навпаки – алкоголь, цигарки, наркотики – це не модно. Але факт залишається незаперечним: підлітки п’ють і палять. Виходить, хтось їм продає алкоголь і цигарки. Незважаючи на заборону та великі штрафи. Хто?

Алкоголік у 17 років

Сухі цифри: лише у 2004 році п'ятеро неповнолітніх жителів нашого району скоїли злочини у стані алкогольного сп'яніння, з них одне вбивство, повідомила заступник прокурора району Л.О. Лиходід. Одного із неповнолітніх злочинців наркологічна експертиза визнала алкоголіком. Отак, у 17 років перекреслене життя і вердикт, як вирок: злочинець, вбивця, алкоголік...

Останнім часом популярним було твердження-виправдання: країна переживає складні часи, тут економіку рятувати треба, а не за підлітками назирці бігати, не до того нині суспільству! Можливо, і не до того було. Прогавили ми оте, перехідне покоління. Але ж школа ніколи не стояла осторонь. Виховні години, бесіди, уроки здоров'я, зустрічі з лікарями - це все було і є. Якщо дитина твердо знає, що алкоголь та тютюн - це небезпечно і непрестижно, вона свідомо не стане себе труїти. Навіть за компанію. Колись, років двадцять тому, цигарки і горілку у магазинах теж продавали, але ж не було стільки п'яних підлітків і не валялося стільки недопалків у шкільних туалетах. Чи не тому, що придбати цигарки і спиртне для неповнолітніх було проблемою? Теперішні ж деякі підприємці готові їх продавати кому завгодно, аби лиш мати прибуток. Не бояться ні попереджень, ні суворих штрафів. Ні докорів сумління.

Рейди із попередженнями

Спеціалісти служби у справах неповнолітніх райдержадміністрації спільно з групою кримінальної міліції у справах неповнолітніх РВ УМВС проводять регулярні рейди по перевірці приватних торгових точок, попереджаючи про відповідальність за продаж неповнолітнім алкогольних та тютюнових виробів. Як розповіла спеціаліст I категорії служби у справах неповнолітніх В.В.Магула, наприкінці серпня було перевірено кіоск "Тютюн" ТОВ "Рік" приватного підприємця В.О.Храмова (поблизу районного Будинку культури). Ліцензію на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами тут мають. Як і вивіску про те, що неповнолітнім тютюнових виробів не продають. З приватним підприємцем, керівником ТОВ "Бансай" (магазин "Світ") І.І.Єрмоленком та з продавцями провели бесіду про недопустимість продажу алкогольних напоїв особам віком до 21 року. Те ж саме - і у фірмовому магазині ТОВ "Нептун" "Авангард". Продавця тютюнового кіоску ТОВ "ВАТЕС", що на першому поверсі ресторану "Полісся", Н.В.Траману попередили про відповідальність за продаж неповнолітнім тютюнових виробів. Було рекомендовано замінити вивіску про заборону продажу цього товару неповнолітнім на більш яскраву і розмістити її на видному місці.

- Бесіди ми проводимо, але схопити за руку нечесних продавців не можемо, - говорить В.В.Магула. - Продавати цигарки чи алкоголь вони намагаються без свідків, тим більше якщо помічають представників нашої служби чи міліції.

Штраф - 1700 гривень

Однак інколи і "попадаються". Начальник служби у справах неповнолітніх В.В.Казіміров розповів, що особисто попереджав про відповідальність перед законом за порушення правил торгівлі власника кіоска "Лідія", що по вулиці Шевченка у райцентрі. Це після того, як працівники міліції затримали групу підлітків, які вдень випивали на Троїцькому ринку. Ще й цигарки у хлопців у кишенях понаходили. На запитання, де усього цього добра накупили, відповіли: " У "Лідії"... Подібні порушення були виявлені і у кафе "Пельменна", що на території автовокзалу.

Нещодавно у міській раді була проведена нарада з участю суб'єктів підприємницької діяльності, на якій спеціаліст II категорії з юридичних питань І.В.Будатова зачитала правила торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами. Зокрема, цими правилами забороняється торгівля такими товарами на території шкільних навчальних закладів та прилеглій до них території, у місцях проведення спортивних змагань. Спиртне заборонено продавати на розлив. І головне: ні цигарки, ні алкоголь не дозволяється продавати неповнолітнім громадянам. За порушення - штраф у сумі 1700 гривень на перший раз. При повторному порушенні - удвічі більше.

ІРИНА ПРИМАК.

Захоплення

У СТОЛЬНЕНСЬКІЙ ШКОЛІ ПЛІДНО ПРАЦЮЄ ТУРИСТИЧНИЙ КЛУБ «ЖИВЧИК»

День туризму тут є загальношкільним святом – з конкурсами, змаганнями, юшкою на багатті. На нинішнє туристичне свято стольненські школярі запросили і своїх друзів-сусідів – учнів Семенівської та Синявської шкіл.

А починалося все з гуртка

Його було створено у 1998 році. Записували до нього хлопців і дівчат, починаючи з сьомого класу. На весняних і літніх канікулах мандрували рідним краєм, пізнавали його природу, знайомилися з цікавими людьми.

Скільки вражень мали діти від походів! Юшка з димком, печене на вогні сало... Учні збирали гербарій, на магнітофон записували спів пташок.

Бажаючих ходити в похід щоразу додавалось. І коли школу Стольного було визначено в районі опорною по туризму, утворили пришкільний туристичний клуб "Живчик". Президент клубу - психолог Алла Анатоліївна Бут.

- Навесні нинішнього року ми мандрували по Криму, - ділиться Алла Анатоліївна. - А влітку ходили Шевченківськими місцями - відвідали Бігач, Седнів, торік милувалися природою і вивчали історію Сокиринців, Качанівки, Тростянця...

До "Живчика" приймають не всіх бажаючих, а тільки тих, хто добре вчиться, має міцне здоров'я, сильне почуття взаємовиручки і товариськості. Туристичний гурток теж працює - у ньому майбутні члени клубу проходять фізичне загартування.

Без спорядження

В усі далекі і ближні походи юні туристи, зрозуміло, ідуть із запасом продуктів. Надійним і щедрим спонсором уже кілька років підряд для дітей є місцеве ТОВ "Праця". Його керівник Валентина Миколаївна Киценко виділяє крупи, борошно, олію, консервацію з місцевого заводу продтоварів, жири. Дещо, звичайно, діти беруть і з дому. Отож у походах ніхто з них не голодує.

А от зі спортивним спорядженням гірше.

- Діти через це дуже страждають, - каже А.А.Бут. - Ще задовго до походу бігають по селу у пошуках наметів, канатів. Скільки на це витрачається часу та нервів! Ми вже не говоримо про взуття та одяг - батьки їх купили своїм дітям за власні гроші. А казанки, відра, термоси шукають у друзів, просять у знайомих.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

Фото з архіву «Живчика».

Навіщо платити більше?

ІНТЕРНЕТ ДЛЯ «МОБІЛКИ»

Мобільний зв’язок уже перестав бути дивовижею для Менщини. На території району ста-більно працюють мережі двох загальнонаціональних операторів стільникового зв’язку – «Київстар» та UMC. Телефони з’явились навіть у школярів.

Витрати на зв’язок у більшості сімей чітко лімітовані, що робить неможливим використання додаткових платних послуг. Мова йде про платні мелодії та картинки до телефону. Компанії, що їх розповсюджують, не шкодують коштів на рекламу своїх послуг на телебаченні. Але 8 – 10 гривень за мелодію – забагато для пересічного менського власника мобільного телефону.

На допомогу у цій ситуації приходить Інтернет. Завдяки йому ваш телефон може грати мелодіями, що анітрішки не відрізняються від розрекламованих. Річ у тім, що мережа Інтернет рясніє сторінками, з яких мелодії та малюнки для різних моделей можна завантажувати на телефон практично безкоштовно.

Сьогодні в Україні налічується 8,9 млн. користувачів стільникового зв’язку. Було б дивно, якби популярна у всіх країнах світу послуга платних мелодій та логотипів не адаптувалася б до наших умов. Зиск з послуг компаній, які ростуть наче гриби після дощу, мають і самі оператори. Зокрема, в Росії кожна з компаній, що надають послуги стільникового зв’язку, має власний, «дочірній» сервіс платних мелодій та логотипів. Проте Інтернет не дарма заслужив собі славу простору, де багато цікавого знаходиться у вільному користуванні.

Перш за все, за допомогою пошуку потрібно знайти ті сторінки, що надають послуги безкоштовно. Будьте обережні! Деякі компанії відкрито не говорять про платні послуги, це виявиться лише після завантаження мелодії. На телефоні має бути активована послуга WAP. Якщо вас лякає це слово, ви можете попросити здійснити активацію безпосередньо в місці продажу телефону або в сервісному центрі вашого оператора.

Для спрощення роботи потрібно безпосередньо в Інтернеті з комп’ютера відшукати прямі посилання на конкретні мелодії. Для цього можна скористатися такими сторінками:

www.m4m.ru, www.logofon.ru, www.mton.ru

Набираючи їх в спеціальній програмі, яка називається браузер і є в усіх сучасних моделях телефонів, ви отримуєте можливість завантажити мелодію чи логотип на свій телефон. Оператор знімає з вашого рахунку кошти у залежності від розміру мелодії чи малюнка. Як правило, виходячи з тарифів UMC та «Київстар», одна мелодія коштує близько 6 – 12 копійок, що відчутно дешевше рекламованих послуг.

ВІКТОР ЗАХАРЧЕНКО.

Заслужили

МЕНСЬКІ ВОЛОНТЕРИ В ЧЕРНІГОВІ РОЗВАЖАЛИСЬ І УЧИЛИСЬ

Волонтери районного Центру соціальних служб для молоді, постійні учасники та переможці творчих конкурсів, акцій та концертних програм, здійснили за ініціативою Центру поїздку в Чернігів, щоб ознайомитися з культурним, мистецьким та історичним надбанням древнього міста.

Для учнівської молоді організували оглядову екскурсію по історичних місцях – древній Вал, Болдина гора, собори, церкви, Антонієві печери та ін. У кінотеатрі ім. Щорса діти оглянули виставку місцевого художника та подивились молодіжну кінокомедію «Круті дівчата», удостоєну перемог на багатьох кінофестивалях.

Волонтери також мали нагоду ознайомитися з роботою їхніх ровесників в обласному Центрі соціальних служб для молоді та взяти участь у тренінгу по розвитку та вдосконаленню комунікативних та лідерських навичок і вмінь.

ВІКТОРІЯ НЕРУШ.

Свято

ГОЛОВНИЙ ОТАМАН ЧЕРНІГІВСЬКОГО ОКРУГУ МИХАЙЛО ТОВСТИЖЕНКО ВРУЧИВ ПОСВІДЧЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ ВІДЗНАКИ ЖОВТНЕВЦЯМ І ГОСТЯМ СЕЛА

Позаминулої п’ятниці Жовтневе відзначало свято – 350-річний ювілей утворення села. З цієї нагоди відбулися урочистості.

Подих історії

Перша згадка по Бабу (історична назва села) у писемних джерелах належить до 1654 року. Село, очевидно, заснували козаки. За офіційними даними за 1872 рік, більшість жителів села були козаками - 927 дворів. Але були і поміщицькі двори - 21, державні - 12, міщанські - 16. У селі проживало усього 3121 житель. З історичних джерел відомо ще й те, що козаки виконували військову повинність і належали до Сосницької, а потім і Менської сотні. Жили вони добре, не були закріпачені.

У 1917 році у Бабі працювало 20 вітрових млинів, три кузні, стільки ж круподерок, а також масло- і шерстобійні. Орної землі було 4678 десятин, сіножатей - 988, лісу - 51 десятина. Єдиний грошовий податок сплачували тільки козаки.

Чимало красивих легенд і переказів існує про походження назви села. Найбільш вірогідною є версія про те, що Баба - від тюркського "бап-бап", що означає кам'яне божество. Ще в кінці 60-х років минулого століття одна така баба висотою в півтора метра стояла на західній околиці села. За переказами старожилів, таких пам'ятників у наших краях було немало. Імовірно, що саме через кам'яну бабу і село стало називатися Бабою.

Два свята в один день

Ювілей свого села і річницю визволення Жовтневого від німецько-фашистських загарбників жителі святкували 17 вересня.

Урочистий мітинг з цієї нагоди біля пам'ятника полеглим у роки Великої Вітчизняної війни відкрив сільський голова Жовтневого М.І.Пономарьов. Козаки Чернігівського округу поклали до пам'ятника гірлянду слави, а учні місцевої школи підготували літературну композицію. Всіх загиблих у роки війни було згадано поіменно, їх світлу пам'ять вшановано хвилиною мовчання.

Далі урочистості перемістилися на просторе заквітчане подвір'я місцевої школи.

Жителів села і його гостей щиросердно вітали головний отаман Чернігівського округу Михайло Павлович Товстиженко, голова районної ради Михайло Петрович Кот, заступник голови райдержадміністрації з питань гуманітарної сфери Галина Миколаївна Ларченко. Учні місцевої школи від районної влади отримали у подарунок принтер.

Козацького полку прибуло

...Під звуки козацького маршу на шкільне подвір'я урочисто крокує курінний - Ігор Деркач зі своїм куренем (одинадцять хлопців 5 - 6 класів). Отаман Товстиженко приймає їх у козачата, а курінному вручає козацьку нагайку. Новоспечені козаки отримали від отамана ще й солодкі гостинці - торти і газовану воду.

Голові районної ради М.П.Коту М.П.Товстиженко вручив орден Козацької слави I ступеня і посвідчення про присвоєння йому почесного звання полковника. Такої ж відзнаки удостоївся і голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко. Медалі "За відродження козацтва" отримали з рук отамана сільський голова М.І.Пономарьов та директор школи В.І.Полюхович. Сотником став житель Жовтневого М.Д.Бичок.

Козацькі відзнаки отримали директор, художній керівник та соліст ансамблю "Сіверські клейноди" обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм, який для жителів Жовтневого влаштував великий святковий концерт.

Михайло Павлович Товстиженко з нагоди річниці визволення села від фашистської окупації 16-м учасникам Великої Вітчизняної і двом солдатським вдовам вручив матеріальну допомогу - по 50 гривень кожному.

Учні місцевої школи організували виставку квітів та плодів. Скільки фантазії, хисту вони проявили! Кращі композиції отаман відзначив, а їх авторам вручив щедрі солодкі подарунки.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: фрагменти свята. Фото автора.

Музикантами не народжуються

ВИХОВАНЦІ МЕНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ШКОЛИ ПРАЦЮЮТЬ В АМЕРИЦІ І РОСІЇ

Мабуть, не існує людини байдужої до музики. Її чарівні звуки відлунюють у нашій душі маминою колисковою, улюбленою з дитинства пісенькою, запальним танцем чи ліричною мелодією випускного вальсу, а, може, урочистим маршем або колоритним народним наспівом. У кожного свій спогад, свої уподобання. В усі часи музику вважали найдосконалішим серед видів мистецтв, а справжнього музиканта - майже чарівником.

Осередком музики нашого міста є музична школа. За сорок років її існування більше ста вихованців обрали професію музиканта і вступили до музичних училищ, педагогічних вузів, а деякі навіть до консерваторій. Творчі шляхи наших випускників простелилися не лише по Україні, а й далеко за її межами. Наприклад, в Американській національній академії музики викладає теоретичні дисципліни колишня учениця Менської ДМШ Валентина Сизоненко. Оркестром народних інструментів славетного Оренбурзького народного хору керує наш Анатолій Тищенко. Навіть у Московському Великому театрі звучить бас Андрія Валентія - випускника нашої школи. Зараз у музичній школі міста понад 200 дітей опановують "мистецтво муз". Юним музикантам є ким пишатись і з кого брати приклад. Завдяки професійній і злагодженій співпраці колективу викладачів, чимало вихованців стають переможцями обласних, Всеукраїнських і Міжнародних фестивалів та конкурсів.

Четверо з двадцяти цьогорічних випускників ДМШ поповнили студентське братство Чернігівського музичного училища ім. Ревуцького. Бандуристка Ольга Корнієнко вступила на народний відділ, трубач Володимир Адруг - на естрадний, піаністки Юлія Колінько та Валерія Боюн - на теоретичний і фортепіанний. Колишні учениці Олександра Скляр та Вікторія Михайлова після закінчення ліцею при Ніжинському державному педагогічному університеті продовжують навчання на музичному факультеті цього закладу. Володимир Василенко нині навчається на III курсі Харківської державної консерваторії. Сюди ж вступив нинішнього року ще один наш випускник - Іван Фентищев.

Звичайно, далеко не всі учні музичної школи стають професіоналами, але їхні душі і розум вдосконалюються величним і прекрасним мистецтвом музики.

ОКСАНА ШАПОВАЛОВА.

На знімку: викладач Олександр Володимирович Лазаренко проводить заняття зі своїм першачком Романом Кубинським. Фото Володимира ЧЕПУРНОГО.

Спорт

СВЯТКУВАЛИ І ЗМАГАЛИСЯ

На міському стадіоні відбулися заходи з нагоди Дня фізичної культури і спорту. Розпочалися вони легкоатлетичним пробігом, у якому взяли участь більше сотні юних спортсменів із Мени, Макошине та Березни. Стартував пробіг на центральній площі міста, а фінішував на міському стадіоні. Переможці визначилися у трьох вікових групах, окремо серед дівчат та хлопців. Абсолютними переможцями стали Микола Пушкаренко та Вікторія Олексенко зі школи імені Т.Г.Шевченка. Всі переможці та призери були нагороджені Почесними грамотами відділу з питань сім'ї та молоді райдержадміністрації, а кожен учасник пробігу отримав солодкі подарунки. Почесними грамотами районної державної адміністрації з нагоди свята були нагороджені кращі тренери, а грамоти відділу освіти отримали директор ДЮСШ відділу освіти О.А.Кузуб та кращі вчителі фізичної культури шкіл району.

Цього ж дня відбулися змагання з міні-футболу серед дитячо-юнацьких футбольних команд. Перемогу святкувала команда районної гімназії. У спортивному залі стадіону зустрічалися чоловічі команди з волейболу. У цьому виді спорту фортуна усміхнулася команді "Агробуд" з Мени.

А завершила спортивний день гра чемпіонату області з футболу серед аматорських команд, у якій збірна команда нашого району приймала на своєму полі команду "Ремік" з Новгорода-Сіверського. Наші футболісти порадували болільників не тільки гарною грою, а й беззаперечною перемогою (12:1).

Із нагоди Дня міста та визволення Менщини від німецько-фашистських загарбників на міському стадіоні відбулися показові виступи вихованців секцій дзю-до (тренер В.А.Квашук), карате-до (тренер М.М. Гаркуша), вільної боротьби (тренер Д.О.Коноваленко), легкої атлетики (біг з бар'єрами, тренери Н.П.Таратухіна та І.Л.Терпицька). Також відбулася легкоатлетична естафета та змагання з футболу на Кубок міста серед міських команд "Кооператор" та "Авангард". Змагання з волейболу на Кубок міста перенесені на пізніший термін з технічних причин. Усі учасники показових виступів та легкоатлетичної естафети отримали солодкі подарунки, переможці естафети - сувеніри, а футболісти і волейболісти - м'ячі від міської ради.

ТЕТЯНА РУДЕНКО.

Фото Івана ШУЛЬГИ.