Тиждень

ПРОЙДІТЬ З ДИТИНОЮ ШКІЛЬНИЙ МАРШРУТ

Розпочався навчальний рік. Дітлахи щоранку поспішають до школи.

Ось-ось має пролунати дзвоник, а мале топчеться на протилежному від школи боці і не може перейти дорогу. Біля міської школи імені Т.Г.Шевченка пожвавлений рух кожного ранку: мчать машини, їдуть велосипедисти – усі поспішають. Хлоп’я позирає на несправний світлофор: то ступить з тротуару, то знову поверне назад. Трапляється перехожий, який прямує через дорогу, – і хлопчина мерщій за ним. Врешті, здолавши перепону, спішить до класу.

Я пригадала розмову з лікарем-хірургом про безпеку дітей на дорогах. Він казав: «Боляче, коли на операційному столі лежали дітки після дорожньо-транспортної пригоди. Мені доводилося робити неможливе, рятуючи життя дитини... Вдома ж, після цього, я не знаходив спокою: як моя дитина сама піде через вулицю?..»

Першачки намагаються бути самостійними. Їм інколи соромно з батьками за руку прийти до школи. Тож домовтеся з дитиною, поясніть. Врешті, пройдіть разом ще раз шкільний маршрут.

Сонце сьогодні зійшло о 6 год. 17 хв., зайде о 19.36. У пологовому відділенні центральної райлікарні з’явилося на світ троє немовлят: два хлопчики і одна дівчинка.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.

З нагоди

ПІДПРИЄМЦІВ МЕНШАЄ І ВОДНОЧАС... БІЛЬШАЄ

Завтра – День підприємця з чим усіх їх вітає Менська міжрайонна державна податкова інспекція. А про них розповідає головний держподатін-спектор відділу оподаткування фізичних осіб Н.І.ЖУК:

– За даними на 1 серпня цього року припинили свою підприємницьку діяльність 180 фізичних осіб. Однак це жодним чином не вплинуло на кількісний склад суб’єктів підприємницької діяльності. Їх на вказану дату зареєстровано в районі 957. Новостворених із початку року – 123.

У підприємців працює близько 400 найманих працівників (торік було 568).

– Ніно Іванівно, а щось нове з’явилося у підприємництві?

– Так. На єдиному податку з’явилися такі види послуг: маркетингові, рекламні, інформаційні. Зареєстровано виробництво меблів і пошиття м’яких іграшок.

– Назвіть, будь ласка, найдисциплінованіших платників податків, адже не секрет, що дехто ухиляється від їх сплати.

– Є такі, що намагаються уникнути сплати податку, але ті, що займаються власною справою всер-йоз, до такого не опускаються. Усіх, звичайно, не перелічити, але можу виділити Миколу Довгого, Станіслава Максименка, Оксану Єриженко, Олександра Применка, Людмилу Качуру, Василя Коротенка, Миколу Авраменка, Галину Мартиш. Є й інші, котрі дотримуються термінів сплати податків і, взагалі, дисципліновані у фінансово-податковій сфері.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Власна справа

МЕБЛІ – ЗА ІНДИВІДУАЛЬНИМ ЗАМОВЛЕННЯМ

Меняни Сергій Василенко та Сашко Толстой (на знімку) відкрили власну справу по виготовленню меблів зовсім недавно, та вже встигли зарекомендувати себе і свої вироби якнайкраще.

Кожна господиня мріє про затишок і комфорт у своїй оселі. «Сюди потрібно тумбочку, – міркує вона, – сюди маленький столик зі зручними шухлядами, сюди б не завадило повісити поличку, а ще гардероб поставити у вітальню...» Звичайно, хочемо, щоб меблі були красиві і недорогі.

– Іноді приходять замовляти, а розказати, що саме хочуть, не можуть. Тоді ми починаємо з найпростішого, тобто запитуємо: «Де ви хочете поставити, приміром, цей столик? Давайте ми заміряємо на місці, а може, там щось буде заважати, то зробимо ось так». Пояснюємо, показуємо зразки у каталозі, – розповідає Сергій. – Важко, коли людина ще не визначилася, або вагається – тоді терпляче чекаєш, що вирішить замовник. Як правило, ми працюємо швидко. Доставляємо і встановлюємо самі.

Головне – точно зробити креслення. А потім скласти, підігнати, щоб шафа, як лялечка, виглядала, щоб усе було красиво і якісно.

– А що найприємніше у вашій роботі?

– Якщо наші вироби знаходять місце у вашій оселі, а замовник з вдяч-ністю тисне руку – робота виконана відмінно.

У майбутньому молоді під-приємці планують розширити виробництво, а це немалі витрати. Щоб придбати нове обладнання, потрібно його розмістити у більш просторому приміщенні. Але хлопці на труднощі не зважають.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.

Фото Івана ШУЛЬГИ.

«Хитрі» хвороби

НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ ЧАСОМ НЕЗДУЖАЮТЬ І НЕМОВЛЯТА

Ви раптом почали відчувати постійну сильну спрагу? Швидко худнете, маючи відмінний апетит? У вас погіршився зір? Відчуваєте незрозумілу, безпідставну, але яскраво виражену слабкість? Цілком можливо, що настав час відвідати лікаря-ендокринолога, адже інколи хвороби ендокринної системи дуже підступно «ховаються» і «маскуються» під інші. А час спливає, знижуючи шанси на успішне одужання. Адже не настільки небезпечним є, наприклад, сам цукровий діабет, як його ускладнення. А захворювання щитовидної залози, вчасно виявлені, правильно діагностовані і вилікувані, дозволяють успішно жити і працювати довгі роки.

Хвороба молодшає

- Хоч це й банально звучить, але повторюся: цукровий діабет - це хвороба сторіччя, - каже Алла Олександрівна. - Її викликають ожиріння, гіпертонія, постійне перебування у стресовому стані. Діабет "молодшає". Хворіють 10 - 15-річні діти. Навіть немовлята: з'явився у нас такий півторарічний пацієнт, батьків стривожила надмірна вага дитини та постійна спрага. Інколи діабетом страждають і новонароджені.

- Скільки у нашому районі хворих на діабет?

- Щороку реєструємо близько п'ятидесяти таких пацієнтів, а на обліку перебуває 470 (з них 105 - інсулінозалежні). Для нашого району це немало.

Непомітна загроза

Прикро, що інколи хворі звертаються до лікаря, коли хвороба вже запущена і з'явилися ускладнення: погіршується зір, "барахлять" нирки, серце, з'являються проблеми з ногами. Цукровий діабет дійсно інколи розвивається латентно (непомітно) і виявляється тоді, коли з'являються ускладнення. Тому краще регулярно проходити обстеження, визначати рівень цукру в крові, як тільки з'являться хоч якісь сумніви.

- Які симптоми цієї хвороби?

- Постійна спрага, рясне сечовиділення, схуднення на фоні підвищеного апетиту. А ось ще характерна риса цієї хвороби: людина начебто і відчуває себе нормально, а от не здужає виконувати елементарні навантаження, звичну для себе роботу.

- Медики навчилися лікувати цю хворобу?

- Так, нині в арсеналі медиків є ефективні препарати, здатні підтримувати людину, хвору цукровим діабетом, у нормальному стані довгі роки. Головне - слідкувати за собою, не допускати ускладнень, дотримуватися дієти (обмежити вживання жирів, особливо тваринних, вуглеводів).

- А як щодо забезпечення інсуліном?

- Усі, хто потребує його постійного введення, повністю забезпечені інсуліном, безкоштовно - дякуючи обласній та районній державній адміністраціям, які виділяють на це кошти. Підлітки, діти, вагітні жінки та деякі категорії хворих (усього таких 25) одержують безкоштовно імпортний інсулін.

Нестача йоду

Патології щитовидної залози (дифузний зоб) переслідують 80 відсотків населення - через недостатню кількість йоду у воді, грунті. До того ж, даються взнаки наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.

- У більшості випадків ми виявляємо функціональні збільшення щитовидної залози I та II ступенів, - говорить А.О.Нікітенко. - Це ще не патологія. І зарадити у такому разі може вживання у їжу йодованої солі. Проте більш серйозні ступені захворювання необхідно лікувати медикаментозно. Приміром, непогано зарекомендували себе "Йодомарин", "Антиструмін".

- Як проявляють себе патології щитовидної залози?

- Практично ніяк. Виявити їх допомагають у першу чергу профогляди. При потребі ми даємо хворим направлення до обласної лікарні на обстеження, там є необхідна діагностична база. Хворому зроблять складні аналізи, у тому числі на дослідження гормонів, ультразвукове дослідження. У складних випадках - біопсію вузлових утворень. Інколи такі вузли здатні перероджуватися у злоякісні утворення. Таких випадків у нашому районі трапляється два-три на рік, але за кожним стоїть життя.

Дифузний зоб - "хитра" хвороба, яка дуже довго себе не проявляє. А якщо все ж удається вчасно виявити хворобу, навіть прооперувати пацієнта - людина отримає шанс ще довго жити і працювати. Сучасні гормональні препарати це дозволяють. Не треба боятися хвороби. Краще хоча б раз на рік відвідайте лікаря-ендокринолога.

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: лікар-ендокринолог Менської ЦРЛ Алла Олександрівна Нікітенко. Фото автора.

Доля

І АГРОНОМ МОЖЕ БУТИ ВИХОВАТЕЛЕМ

Здається, нема такої роботи, яка б не була під силу Ользі Романівні: плести, вишивати, пекти пироги, вирощувати квіти, консервувати, виготовляти м’які іграшки – все вона вміє. Вона любить густе пшеничне поле і квітучі сади. Та найбільше її душа лежить до дітей – має їх на сьогодні аж 46. Це стільки хлопчиків і дівчаток у Макошине відвідують дошкільний заклад «Сонечко», яким завідує О.Р.МИХАЙЛЕНКО.

Заміж за абітурієнта

Зі своїм судженим Ольга познайомилась у Чемерському клубі, що на Козелеччині. Прийшла туди погуляти молодий агроном та й зустріла свою долю. А потрапила вона у Чемер за направленням після закінчення Сокиринського сільськогосподарського технікуму. Так от той вечір. Сиділа Ольга і дивилася на молодь. Милувалася парою, яка танцювала, але, здавалось, мелодії не чули - такі були щасливі і закохані.

І раптом - легенький доторк до ліктя:

- Запрошую вас, дівчино, до танцю, - пролунав несміливий юнацький голос. - Чи вже я запізнився?

Ольга відповіла згодою: кружляли у вальсі, знайомилися. Спілкування продовжили, коли сільський клуб замкнули і його відвідувачі пішли хто куди.

Микола Ользі сподобався одразу. Начитаний, щирий, веселий - про такого вона мріяла.

- Я подав документи до Ніжинського технікуму механізації, - сказав Микола. - Скоро екзамени... Знаєш, Олю, я не хочу і не можу тебе втрачати. Давай розпишемося!

Згуляли весілля, і Микола Михайленко поїхав до Ніжина на навчання.

До Десни і Макошине

Направлення отримав до Макошине - завідувати майстернею радгоспу імені Т.Г.Шевченка. Забрав із собою і Ольгу. Її, фахівця, запросили в опорний пункт Седнівської дослідної станції. Агрономом по картоплі. А коли підрозділ через деякий час було ліквідовано, Ольгу Романівну працевлаштували у бухгалтерію радгоспу.

Рахувала цифри, робила звіти, а думка рвалася у поле - до пшениці, до роси і сонця. Але одного бажання мало.

Тодішній селищний голова Г.М.Ларченко якось запропонувала О.Р.Михайленко очолити дошкільний заклад Макошине:

- Помітила у Вашому характері ласку і добропорядність, любов до дітвори. Прошу Вас - станьте на чолі "Сонечка" - нашого дитсадка.

- А хіба ж я фахівець? - тихо на те промовила Ольга Романівна.

- Ой, і не скажіть. Чи я не знаю, що перший Вами зароблений карбованець був саме у дитсадку...

- Отут мене і обеззброїли, - щиро сміється Ольга Романівна. - Справді, після закінчення школи влаштувалася у сільський дитсадок на рідній Козелеччині. І як же я шкодувала, що подалася на навчання не в педучилище, а на агронома. Хоча, по-правді сказати, хліборобський фах - найсвятіший у моєму розумінні.

Фея "Сонечка"

Так називає її колектив селищного дитсадка.

- Нині у ньому - 46 дошкільнят, - ділиться Ольга Романівна. - Садок підпорядкований селищній раді, але коштів на все, що потрібно, не вистачає. Допомагають батьки, спонсори. Дякуючи саме їм, дитсадок працює цілорічно. Щоліта робиться ремонт, поповнюється матеріальна база.

У "Сонечку" - немов в оранжереї: і на вулиці, і в самому приміщенні. Усе навкруги зеленіє, цвіте, пахне.

- Я не можу без квітів, - каже О.Р.Михайленко. - І вдома, і в дитсадку так спланувала клумби, що вони палахкотять з ранньої весни і аж до снігу.

- Насіння, розсаду купую на базарі, а буває, що і по пошті замовляю. Як тільки нова квітка розквітає, обов'язково з нею на пам'ять фотографуюсь, - показує десяток фотоальбомів. - Хай у мене вкрадуть найкраще вбрання чи прикраси - сумувати не буду, але якщо з клумби зникає квітка, плачу.

Макошинський дитсадок - серед кращих у районі. Проводи до школи, новорічні та інші свята. А чого варта "Світлиця" - з бабусиними рушниками і маминими подушками.

- Доля обділила мене - не маю своїх дітей. Однак я щаслива, бо маю турбуватися за названих онучат і за всіх вихованців "Сонечка". Буває, туга на серце ляже, все з рук валиться, а прийду до дитсадка, обступлять мене Оксанки і Романчики, Сашки та Іринки - де все й дівається. На руки котрого візьму, на коліна посаджу, чубчика пригладжу - я живу! І жити мені хочеться!

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: О.Р.МИХАЙЛЕНКО.

Духовність

У СЛОБІДЦІ ЦЕРКВИ НЕМА. АЛЕ ХОР ЦЕРКОВНИЙ СПІВАЄ НА ВСІ ПРАВОСЛАВНІ СВЯТА

У цьому селі церква згоріла давно – блискавка влучила. Тепер на її місці у центрі Слобідки стоїть великий хрест. На Різдво, Великдень, Маковея, Спаса, Трійцю та інші великі православні свята біля нього збираються віруючі. Приїздить священик з Жовтневого, Сосниці, Макошине чи з якогось іншого приходу і править службу Божу. Церковний хор обов’язково на тих святах співає. Коли я готувала матеріал про Н.І.Колесник – директора Макошинського Будинку культури, то вона зізналась, що хоче і в своєму селищі створити такий же хор, як у Слобідці.

У початку є продовження

- Ніякої дивини в тому, що у нашому селі є такий хор, нема, - каже його керівник, 80-річна Валентина Степанівна Страмко. - Скільки я й пам'ятаю, він завжди був. Одні відходили, інші приходили, вчилися. Правда, одна особливість у нашого хору є: співаємо церковні пісні ми на старослов'янській мові, а вона, повірте, дуже важка, не кожному дано її вивчити.

І ще Валентина Степанівна повідала про те, що у кожній церкві - свій наспів, двох однакових ніде нема.

- Наспів наш чимось схожий на той, що звучить у Києві, у Святій Софії, - каже В.С.Страмко. - Я там не раз бувала на службі, слухала спів - ніби і ми так усе робимо, але ж відмінності є.

Церковні пісні ще звуться псалмами. Є й тропарики - це ті, що виконуються у православні свята і на похоронах. Зазвичай, вони мають жалісливі слова і таку ж мелодію.

- Саме через ці тропарики немало пішло з нашого хору жінок з чудовими голосами. Не всі мають психологічну твердь - самі плачуть, співаючи. А так не можна. Раз прийшов співати, а, значить, працювати - роби своє діло як належить, - розповідає Валентина Степанівна. - І на похоронах так.

У церковному хорі Слобідки співають шість жінок. Галина Федорівна Назаренко - колишня завідувач сільського Будинку побуту, Галина Іванівна Федоренко, Галина Кирилівна Педь, Антоніна Олександрівна Філоненко - колишні колгоспниці, свого часу були учасниками хору у сільському клубі. Ще співає у півчій Марія Яківна Мазко. Всі вони прийшли служити людям і Богу не з примусу, а за покликом душі.

Похорони - не іменини

Зустрілась я з однією з хористок - Галиною Федорівною Назаренко.

- Давно мене запрошували до себе півчі, але я ніяк не погоджувалася - то молодість свою не хотіла затьмарювати сумним співом, то біля чоловіка треба було ходити, як ще живий був. А це помер, я постаріла, отож і пішла у півчу.

Знаєте, думала, що не витримаю, полишу цей спів. Ще як на релігійні свята співати - нічого. Це ж радісні дні - Великдень, приміром, чи Трійця. А як у труні лежить мертва людина, навколо неї всі журяться та плачуть, а я мушу співати, дивлячись у воскове обличчя покійного... Приходила після обряду поховання додому і одразу лягала - сил не було навіть курей погодувати чи відро води в хату занести. Особливо, як ховали молодого кого або ж дитину.

Та, дякуючи Валентині Степанівні, втяглась, як мовиться. Вона не раз казала таким, як я: "Нема в селі церкви, то щоб і хору не було? Ось мені вже лічені роки залишилося ходити по землі, то ви маєте продовжувати мою справу".

- Радість і сум завжди поруч ідуть по землі, по нашому життю, - стверджує Галина Федорівна. - І ці визначення не мною придумані. Є поговірка навіть про те, що половина світу скаче, а половина - плаче.

Один у полі - не воїн

Це так про себе каже керівник хору В.С. Страмко. Вона не так давно подала ідею збудувати у селі церкву. Бо священики, які приїздять на свята у село, лише освячують хліб, воду, плоди, квіти. А літургії не правлять, бо за церковними канонами цього під відкритим небом робити не можна.

Будувати храм з фундаменту - не під силу прихожанам. І фізично, і фінансово. Вирішили переобладнати під церкву старе приміщення колишньої контори колгоспу.

Зібрали кошти віруючі, а за виконроба бути взялася В.С.Страмко. Домовляла майстра, шукали ліс, розпилювали його. Станіслав Біленко, односелець, обіцяв іконостас зробити, їздив у Жовтневську церкву, дивився.

Роботи по реконструкції було розпочато, але не продовжено - і коштів недостатньо, і помічників у Валентини Степанівни не виявилося: усе на неї, 80-річну, звалили.

- Пішла я до сільського голови, розказала все по-правді, що дістали, що зробили, скільки грошей за що заплатили, - розказує В.С.Страмко. - Він мені у відповідь: "Бачу, Степанівно, що тільки Ви одна в селі є справді віруючою людиною". А хіба я сама та в свої роки щось можу зробити? Помічників нема і не було, а вороги уже з'явилися. Двічі на моїх воротах хтось писав "Віддай гроші". Хай не пишуть, а в хату до мене прийдуть, і я їм дам по десятці. Своїй.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

Визволення

ДНІ, КОЛИ ПРИЙШЛА СВОБОДА

За два тижні Менщина відзначатиме день свого визволення з-під німецької окупації.

А 28 жовтня український народ святкуватиме 60-річний ювілей визволення нашої країни.

У роки окупації гітлерівці закатували більше п’яти мільйонів чоловік мирного населення України та військовополонених. Вивезли до Німеччини майже два з половиною мільйона чоловік, з яких близько 200 тисяч так і не повернулися на батьківщину. У Чернігівській області фашисти вбили і закатували майже 130 тисяч чоловік, загнали до Німеччини 41 з половиною тисячі чоловік.

У самому Чернігові німці спалили і зруйнували близько двох тисяч житлових будинків (70% житлового фонду), перетворили на руїни вокзал, промислові підприємства, 14 шкіл, педінститут, медучилище, драмтеатр, музей, історично-архітектурні пам’ятки.

У Менському районі було спалено 503 двори, заслано в рабство 1330 чоловік, розстріляно – 887. Відступаючи, фашисти майже повністю знищили Березну.

Визволення України, яке тривало з грудня 1942 року по жовтень 1944 року, було надзвичайно складним. Нашу місцевість звільняли від окупантів бійці 16-ї гвардійської кавалерійської дивізії. 18 вересня її кіннотники форсували Десну. Того ж дня вони переправилися через Убідь і звільнили Сосницю. А надвечір радянські бійці були вже в Мені.

У боях із 17-го по 19-те вересня 1943 року 16-та гвардійська кавалерійська дивізія визволила 24 населені пункти. В тому числі Мену, Волосківці, Березну, Бірківку, Городище та інші.

22 вересня 1943 року Чернігівщина була остаточно звільнена від німецько-фашистських окупантів.

МИКОЛА ХИЖНЯК.

Хто крайній?

РЕМОНТ ДОРОГИ БЕРЕ НА СЕБЕ МІСЬКРАДА

Мається на увазі відновлення твердого покриття після проведення аварійно-відновлюваних робіт на зношених мережах водопостачання та водовідведення.

До редакції зателефонували: «По вулиці, що проходить повз хлібокомбінат у Мені, комунальники розрили дорогу. І вже котрий день не закидають. Скоро все навкруг перериють. Хто і коли відновлюватиме на тому відрізку асфальтове покриття?»

Звертаюся за коментарем до начальника ЗАТ «Менський комунальник» Василя Юхимовича Зими. Ось що він відповів:

– На тому відрізку шляху, який має на увазі читач, проводилися не аварійні роботи. Довелося відкопати місце, у якому від міського водогону йде врізка до хлібозаводу. Це підприємство, як виявилося, довгий час незаконно споживало воду, не сплачуючи за неї (при тому, що на території заводу побудована своя мережа водопостачання, є шахта). Отож, з метою встановлення істини і готуючи судовий позов, ми були змушені розрити частину шляху.

А тепер стосовно того, хто ж зобов’язаний по закону відновлювати покриття. Аварійних поривів водогінної мережі у нас немало, враховуючи те, що система на 93,8 відсотка зношена. І коли у розрахунок тарифів за водопостачання та водовідведення внести ще й витрати на післяремонтне відновлювання шляху, споживачам доведеться платити за послуги набагато більше. Але існує договір оренди основних виробничих засобів (цілісного майнового комплексу) між ЗАТ «Менський комунальник» та міською радою. У розділі сьомому цього договору – «Обов’язки орендодавця» – у пункті 7.5 сказано: «Орендодавець зобов’язаний від-шкодувати орендарю вартість витрат по від-новленню асфальтобетонного покриття після проведення аварійно-від-новлюваних робіт зношених мереж водопостачання та водовідведення».

– Отож ваше ЗАТ отримує компенсацію і з цих коштів виплачує дорожнім організаціям за ремонт?

– Ні, діє інша схема. Під час дорожньо-ремонтних робіт по місту, які фінансуються міською радою, на цих ділянках відновлюється асфальтове покриття. Попередньо наша організація, виконавши роботи по ремонту водомережі, закидає котлован грунтом, слідкує за його просіданням. Але, наголошую, міська рада фінансує лише відновлення зношених мереж міського водогону. А відомчих та приватних мереж це не стосується. Там ремонт шляху проводиться за рахунок власника водогону (підприємства, кооперативу).

Міський голова Михайло Дмитрович Кадушко так прокоментував цю проблему:

– Якщо проводиться якийсь капітальний ремонт водогінних мереж, тим більше, якщо при цьому пошкоджується тверде дорожнє покриття, ЗАТ «Менський комунальник» обов’язково повинен ставити до відома міську раду. На тій ділянці шляху, де проводиться ремонт, певний час грунт просідає, за технологією його потрібно періодично підсипати. Згодом відновлюємо і асфальтове покриття – за наявності кош-тів.

ІРИНА ПРИМАК.

Освіта

МНОЖИТЬСЯ КОГОРТА СТУДЕНТІВ

Розповідає завідувач Менського відділення Чернігівського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом І.Г.КАРМАЗІН:

– Попри скептицизм деяких менян, до нас люди йдуть. Уже є 50 заяв, і прийом документів триває. Минулого року бажаючих у нас навчатися було 34. Є представники з десяти районів нашої області, є з Києва, Кременчука, Полтавщини, Сумщини, Донеччини, Тернопільщини й Хмельниччини. Втім, майже половина абітурієнтів – з нашого району, тобто стався такий собі прорив.

– Це абітурієнти, а випускники?

– Наші випускники у переважній більшості ви-йшли на тверду життєву дорогу. Із двох випусків 17 чоловік продовжують навчання у Чернігівському інституті МАУП. До речі, державна комісія високо оцінила рівень їх знань, і вони були зараховані до цього вузу без екзаменів і навіть без співбесіди. А Олена Науменко, цьогорічна випускниця, власними силами вступила до Харківської юридичної національної академії імені Ярослава Мудрого.

Решта майже всі працевлаштовані. Скажімо, ось лише в Щорсі цьогорічні наші випускники: Ірина Биховець – помічник районного судді, Жанна Семак – секретар судових засідань, Майя Пузік – юрисконсульт. А Юрій Плєва оформляється на роботу до нашого райвідділу внутрішніх справ.

– Щось новеньке є?

– Так. Крім таких спеціальностей, як «правознавство», «фінанси», «соціальна робота», нинішнього навчального року читатиметься ще й «банків-ська справа».

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

ОТРИМАЛИ БЛАГОСЛОВІННЯ

Настоятель Феськівського Свято-Миколаївського храму отець Володимир другого вересня відслужив молебен перед новим навчальним роком у 1-Б класі міської школи імені Т.Г.Шевченка. Першокласники отримали благословіння на гарні успіхи у навчанні та побажання здоров’я, радості, добра.

Фото Івана ШУЛЬГИ.