Запитання тижня

СОБАКА ЛЮДИНІ – ДРУГ?

Відповідають:

Олена Василівна ДОМАЩЕНКО – жителька Мени, пенсіонерка:

– Звісно, друг. Он у мене песик є, я його так і зву: Дружок. Уже вісім років він скрашує мою старість. Діти виросли, роз’їхалися. У сусідів – свої клопоти, коли й зайде хто до хати – то ненадовго. А з Дружком нам удвох і веселіше. То не важливо, що собака мій простий, дворовий песик. Розуміє усе на світі.

Віталик КОРНІЄНКО – учень 7 класу з Мени:

– Пес тоді стає другом, коли до нього ставляться з увагою. Годують вчасно та смачно, на ланцюгу біля будки не тримають цілодобово і з року в рік. Кажуть же, що лише від життя собачого собака стає кусачою.

Валерія Іванівна СЕМИРОЗ – із Локнистого:

– Воно-то друг. Тільки чого ці друзі стільки капості роблять? Он у мене колись кроличку витягли. Теж мені, друг...

Наталія Іванівна ПЕТРУСЕНКО – жителька Макошине:

– Звичайно, друг. Якщо його гладять, годують, доглядають за ним. А якщо б’ють, знущаються над твариною, то він стає ворогом №1. Ні – №2. Першим номером іде все-таки людина. Адже є такі людці, що згірш собаки.

Ганна Іллівна СИДОРЕНКО – пенсіонерка з Мени:

– Я колись свого двору не могла уявити без собаки. А це вже другий рік живу без «сторожа» в обійсті – старий наш собака здох. Кілька днів мучився, не пив, не їв. У мене сльози на очі наверталися, але допомогти я йому нічим не змогла. Після Жучка не хочу вже заводити ніякого собаки, щоб більше не ятрити свого серця.

Олександр Григорович ВЕРКОШАНЦЕВ – тимчасово не працює, житель Макошине:

– Щоб собака був людині другом, його треба вчити, займатися з ним. Щоб знав команди, відрізняв своїх від чужих. А все-таки собака – це хижак, і довіряти йому ніяк не можна. Скільки відомо випадків, що собака загризав ледь не до смерті свого ж хазяїна. От вам і друг...

Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:

– Собака людині друг, якщо дружба взаємна.

Волохата небезпека

ВАЖКО ЖИТИ БЕЗ ЛОМАКИ

Волохаті, хвостаті, гавкучі «брати наші менші» – з числа тих, якими господарі особливо не опікуються, розперезалися не на жарт. Нищать птицю і худобу, кидаються на людей. Лякають малечу. То як приборкати собачі зграї?

Голодні та злі

– От біда! – вранці скрушно зітхає і чухає потилицю сусід. – Знову приблудні пси кролів моїх подавили! Клітки потрощили, поваляли, он пуху кролячого повен двір. А маленькі кроленята без матері залишилися – розірвали кролицю.

Казала мені учора дружина: заріж кролика, м’ясо закінчується. А я на завтра відклав цю справу. От і маю. Чужих псів нагодував, а сам ще й „атомну війну” з жінчиного боку отримав. І не вперше ж така напасть! І не тільки у нас. Скільки зна-йомих скаржаться на отих зажерливих диких собацюр, що тічками по вулицях вештаються...

Дійсно, це проблема для нашого міста. Деякі непорядні люди замість того, аби годувати собаку, виганяють його на вулицю. У однієї менянки нещодавно чужі собаки загризли козу. І подужали ж!

Хоч тікай

А скільки останнім часом лунає повідомлень: собака травмувала дитину, домашній пес мало не до смерті загриз хазяїна. По вулицях страшно ходити. Вражає халатність деяких господарів.

Свіжий приклад. Вранці якось спостерігаю таку картину: по вулиці Толстого йде дівчинка семи-восьми років, раптом з відкритої хвірточки одного з дворів вискакує пес. Немаленький. І гарчить. Зрозуміло, дитина – у сльози і навтьоки. Власник же пса спокійно сидить на лавочці коло двору, і аніякої реакції. Я до нього з обуренням: ну хіба так можна?! А він: «Так собака ж не вкусила ту дівчину...» А що, треба почекати, поки вкусить? І що тоді? Як покарати такого собачого горе-власника? Звісно, у в’язницю його не посадять, відкараскається мізерним штрафом.

А тепер поставте себе на місце тієї дитини, яка пережила стрес. Щоранку цим же шляхом дитині йти до школи. І щовечора – додому. Не один рік. Ви гадаєте, це дитя буде про уроки думати? А скільки у нас таких вулиць по місту і таких черствих людей.

Для порівняння

Дивно, невже так складно у нас вирішити «собачу проблему» раз і назавжди? Пригадується інше. Перебуваючи два роки тому у польському містечку Голеньові (за розмірами та кількістю жителів – двійник нашої Мени), я за два тижні не побачила там на вулиці жодного (!) бездомного пса. Ви думаєте, там не такі собаки, як у нас?

Чи люди там не такі? Адже живуть так само у приватних будиночках, пересуваються, як і ми, на велосипедах. Мабуть, дійсно не такі: свідоміші, порядніші люди. До речі, ми у Голеньові вільно гуляли містом і вранці, і пізнього вечора – ну жодного тобі пса без намордника та поводиря. Навіть на околицях. Отже, це можливо?

***

Кілька днів як розпочалися заняття у школах. Отож, батьки, беріть до однієї руки маленьку ручку свого чада, а до іншої – велику ломаку. І ведіть своїх школяриків на уроки.

ІРИНА ПРИМАК.

Стережись!

ЛІКУВАННЯ ВІД УКУСУ БРОДЯЧОЇ СОБАКИ КОШТУЄ 700 ГРИВЕНЬ

Так авторитетно заявив хірург центральної районної лікарні Сергій Володимирович БОГДАН. З лікарем бесідувала кореспондент райгазети.

– І часто звертаються до Вас за допомогою потерпілі від собачих укусів?

– Торік було восьмеро, троє з них діти. Цього року уже десять осіб заліковували рани від собачих зубів і половина, на жаль, серед потерпілих – діти.

– Сергію Володимировичу, а курс лікування затяжний?

– Це залежить від того, яка собака укусила – своя чи бродяча. І ще від розміру і глибини рани. Якщо неприємностей завдав домашній пес, то потерпілому обов’язково робиться щеплення від правця і він знаходиться на стаціонарному лікуванні в середньому протягом місяця. А якщо вкусила невідома собака – роботи більше і хірургам, і переживань та хвилювань хворому. Треба зробити щеплення від правця і від сказу. На це йде 96 діб, бо щеплення від сказу – це не одноразова ін’єкція, вона робиться у кілька прийомів, через певні проміжки часу.

– І це, певна річ, коштує недешево?

– Лікування від укусу своєї собаки коштує у межах 200 гривень, а від невідомої – 700. Адже треба купувати не лише ліки, а й шприці, бинти, марлю, антибіотики...

– Що б Ви хотіли порадити читачам газети?

– Не довірятися нашим чотириногим друзям. Якими б вони не були хорошими, тримайтеся від них подалі. Бродячих собак взагалі треба обходити десятою дорогою. На жаль, їх уже стільки розвелося, що страшно вулицями ходити. Особисто я вночі, як терміново кличуть до лікарні, їду машиною, хоча і живу недалеко, на Пролетарській. Голодні пси нападають на людей, розривають сумки, пакети, якщо в них є продукти.

Розпочався новий навчальний рік, за дітей душа болить, вони ж, особливо учні початкових класів, не минають жодної собаки, гладять їх, годують. Розказуйте дітям, до чого може призвести така безпечність. Слід остерігатись і котів, від їх укусів теж у нас лікуються потерпілі.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.