Тиждень

ЧЕРЕЗ „НЕМОЖЛИВО”

„Коли звучав Гімн України і піднімався прапор нашої держави, мені хотілося плакати. Я пишалася своєю країною, собою, тому що на мені була велика відповідальність, адже я першою з українських важкоатлеток піднялася на вищу олімпійську сходинку п’єдесталу пошани”, – так сказала минулого тижня після повернення з Афін олім-пійська чемпіонка, чернігівчанка Наталія Скакун.

Можливо, звучить банально, але такі високі почуття охоплюють, мабуть, кожного, кому не байдужий перебіг олімпійських подій. І тенькає душа за кожного українця, тим паче – за земляка.

Мені ж додає гордості ще й те, що саме зараз в Афінах здоров’ям олімпійців опікується колишній менянин, мій добрий знайомий, лікар Станіслав Прокопович.

Дорога в житті – важка чи легка – відкривається тільки тим, хто відважно зробив свій перший крок назустріч Долі, вкладаючи в нього всю свою волю, всю віру. І поки ми живі, нема для нас слова „неможливо”, які б цілі ми собі не ставили.

Сонце сьогодні зійшло о 6.06, зайде за обрій о 19.51.

А у пологовому відділенні центральної райлікарні з’явилося на світ шестеро малят: троє хлопчиків і троє дівчаток. Можливо, серед них будуть і олімпійці.

НАТАЛІЯ МАРЧЕНКО.

Відсвяткували

НАМ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНУЛО!

Менщина відзначила тринадцяту річницю незалежності нашої країни. Найбільше раділа святу молодь. І це символічно, бо сьогоднішня Україна – це їхня нова держава, їхнє майбутнє.

Святкові заходи в Мені розпочалися напередодні Дня Незалежності урочистими зборами. 24 серпня ке-рівники району, міста, представники громадськості Мени поклали квіти до пам’ятника Т.Г. Шевченку, обеліска Слави, могили Невідомого солдата. А увечері у небі над містом розквітли вогні величного феєрверку. І до самого серця долинали слова популярної пісні: ”...і Україна, бо в нас іншої нема!”.

Фото Івана ШУЛЬГИ.

За „круглим столом”

ЧИ БУДЕ У ВОЛОСКІВЦЯХ ШКОЛА-САД? ЩО БУДЕ З ЦІНАМИ? ЯК ПРОЙДУТЬ ВИБОРИ?

Про це і дещо інше йшлося на черговому засіданні «круглого столу» представників районних організацій політичних партій, громадських та релігійних організацій. Вів засідання голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко. В роботі «круглого столу» взяв участь голова районної ради М.П.Кот та інші представники районної влади.

У ході огляду соціально-економічного розвитку району мова йшла і про ціни, переважно на хліб, м’ясо і нафтопродукти. Про необхідність організації контролю за якістю ремонту доріг. Про нагляд за правиль-ністю й своєчасністю розрахунків за оренду земельних наділів. Розглядалося питання необ-хідності розвитку мисливського господарства. Зокрема, є задумка завезти в угіддя району угорських свиней і оленів. Планується розширити єгерську службу, з метою притиснення браконьєрства.

Порушувалося злободенне питання про сусід-ство в одній і тій же торговельній точці продуктів харчування і товарів побутової хімії. Лежать-то вони окремо, але ж торгує всім одна й та ж людина.

Отець Миколай з Волосківців цікавився, чи буде в їхньому селі школа-сад. На це П.Ф.Киценко відповів, що такий навчальний заклад у Волосківцях буде і фінансуватиметься він з ра-йонного бюджету, ос-кільки в тамтешній сіль-раді таких грошей нема.

Обговорено інші питання соціально-еконо-мічного життя району.

Щодо виборів представники партій, громадських організацій і духовенства були одностайні – вони повинні бути чесними, прозорими, відкритими. Присутні торкнулися питання забезпечення громадського порядку під час передвиборчої гонки і на самих виборах, складення списків виборців тощо.

Насамкінець П.Ф.Киценко запропонував виступити бажаючим. Охочих виявилося небагато. Власне, якщо в районі зареєстровано 47 організацій політичних партій і 43 громадські об’єднання, а від них було на зібранні лише 26 представників, то стільки ж і виступаючих. А от представників духовенства було 18.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Ділова розмова

ДЯГІВЧАНИ ПРАГНУТЬ ЖИТИ У СВОЄМУ СЕЛІ КРАЩЕ

Нещодавно у Дягові відбулася виїзна приймальня голови райдержадміністрації. У її роботі взяли участь керівники управлінь, відділів РДА.

Учасники виїзної приймальні відвідали селянсько-фермерське господарство Олексія Івановича Бутенка. І були приємно вражені: працюють пилорама і млин, у його СФГ утримується близько ста голів дійної череди, є ще 33 телички, племінний бичок. Утримують тут свиней, засівають і засаджують землю.

Немало уваги приділяє фермер і соціальному розвитку села. За його сприяння при фельдшерсько-акушерському пункті є машина швидкої допомоги, а у пожежно-сторожовій охороні транспорт утримується за кошт фермерського господарства. Триває ремонт сільських доріг, левову частку у цю добру справу вніс О.І.Бутенко: придбав щебінь, асфальт.

Відвідали члени виїзної приймальні фельдшерсько-акушерський пункт, школу. Враження – щонайкращі. Школа хоч завтра готова прийняти учнів.

Псує центр Дягови недобудована, напіврозвалена і частково розкрадена будівля майбутнього Будинку культури. Були в ній і двері, і вікна, і електропроводка зроблена, і каналізація проведена. Добре, хоч дах ще залишився. Гине в усіх на очах колись добротне приміщення дитячого садка. Вирізано з нього батареї опалення, а саму будівлю не так просто помітити у порослих бур’янах.

Дягівчани ставили конкретні ділові пропозиції, говорили про все, що їм болить і заважає жити краще. Приміром, у селі розвелося багато самогонних точок, а деякі стовпи ліній електропередач потребують негайної заміни. Але самогонники нікого не бояться, споюють слабкодухих, а РЕМівці не реагують на заяви сільчан.

Селяни хочуть мати в своєму селі природній газ, а ще їм зовсім не байдуже, що міліє місцева річка, заростає водоростями.

Люди пропонували варіанти, як поліпшити автобусне сполучення з райцентром. У селі гостро назріла необхідність відкрити дитячий садок.

Як зазначив у заключному слові П.Ф.Киценко, давно він не чув такої конструктивної розмови сільських людей, які душею вболівають не за своє власне, а за громадське добро і спільне благополуччя.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: ось що залишилося від ферми ск «Дягівський». Фото автора.

Добра вість

СУПЕРМАРКЕТ ПО-КУКОВИЦЬКИ

Позаминулого вівторка у Куковичах урочисто було відкрито уні-версальний магазин.

Власник його – місцевий сільгоспкооператив «Куковицький». Навесні нинішнього року він викупив у райспоживспілки приміщення торговельної точки, що знаходиться у центрі села.

Місцеві майстри зробили капітальний ремонт магазину. Кооператив придбав вітрини, стелажі, холодильники сучасного рівня. В універсальному магазині можна купити складну побутову техніку, господарчі товари, посуд, одяг, дитячі іграшки, канцелярські товари, продукти тощо.

Товари завезені з Броварської універсальної бази, що на Київщині, та з Чернігівської оптової і камвольно-суконного комбінату.

Працюють у магазині Марія Миколаївна Руденко – завідувач та Світлана Миколаївна Дудко – продавець. Планують тут дорогі товари продавати у кредит тим покупцям, які працюють у господарстві.

Універсам – це третя торговельна точка сільгоспкооперативу. Успішно працює магазин у селі Пам’ять Леніна та кафе-бар у Куковичах.

На знімку: людно було в куковицькому універсамі у день його від-криття.

ТЕКСТ І ФОТО РАЇСИ МИХАЙЛЕНКО.

Дружба і ветслужба

ГРАМОТА ВІД ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄРА І КВІТИ ДЛЯ САНДУЛЕСИ

На початку серпня у Києві відбувся другий Міжнародний конгрес спеціалістів ветеринарної медицини. У ньому брали участь делегації з областей, керівники ветеринарних вузів, професори, заслужені працівники ветеринарної медицини, інші ветспеціалісти. Були представники Росії, Білорусі, Польщі – всього 10 іноземних делегацій. Від нашого району там побували завідувач Березнянської лабораторії ветсанекспертизи, за-служений працівник ветеринарної медицини України М.А.Полуботко і головний лікар управління державної медицини в Менському районі М.П.Козянко.

У перший день роботи конгресу його делегати працювали посекційно, за фаховим спрямуванням.

– Лекції бувають нудними, – розповідають Марія Андріївна і Михайло Петрович. – А тут усе було на високому рівні, із застосуванням електронних інформативних засобів. Текст ілюструвався на великому екрані. Було що не тільки послухати, а й подивитися.

Наступного дня для учасників конгресу було влаштовано справжнє свято. Власне, цей захід і був приурочений святу – Дню працівників ветеринарної медицини.

– Першим із вітальним словом виступив голова Держдепартаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України Петро Іванович Вербицький, – ділиться враженнями М.П.Козянко. – Сам сценарій нашого зібрання був продуманим і оригінальним. Офіціоз перемережовувався худож-німи номерами. Виступ, пісня, нагорода, квіти... Чую, мене називають...

– Ага, я якраз телевізор дивилася, показували цей конгрес, – приєднується до розмови дружина Михайла Петровича, Марія Сергіївна. – Дивлюсь, мого першим на сцену запрошують, сам віце-прем’єр Іван Кириленко підписану Віктором Януковичем грамоту йому вручає, а дівчатка пишні троянди підносять...

– Я потім ті троянди Лілії Сандулесі подарував, – посміхається Михайло Петрович, – гарно виступала. А щодо нагородження, то мені про це загодя натякнули, щоб прибрався більш-менш. Але щоб першим, не чекав. Сиджу ото в шикарній залі Українського Дому, алфавіт подумки гортаю: область Чернігівська, отже «Ч» у кінці, прізвище на «К», теж не в перших рядах. І тут, на тобі...

Власне, Михайло Петрович не дуже й переполохався, адже підготувався внутрішньо до цієї процедури зарані. А ще він їхав сюди з піднесеним настроєм, що теж додає адреналіну. Те, що він делегат такого високого форуму, то, звичайно, в першу чергу. Але ще він знав, що зустріне там однокашників по інституту.

– І зустрів, – підтверджує Михайло Петрович. – Мандиргу, нині він директор Волинського інституту епізоотології, Волкова Миколу, що родом із Клюсів Щорського району, нині кандидат ветеринарних наук, працює в Державному науково-контрольному інституті біотехнологій і штамів мікроорганізмів...

– Ще Юлька, – підказує Марія Сергіївна. Справа в тім, що вони разом навчалися в Білій Церкві, звідки вона родом, і вона теж знає однокашників.

– Так, бачив і Юлію Новожицьку, ми в одній групі були. Тепер вона заввідділом Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини.

– Що найбільше запам’яталося, Михайле Петровичу? – запитую.

– Та, власне, все пам’ятне, хоча для прикладу можу назвати номінацію «Династії». Запросили до виступу наймолодшого з однієї династії (прізвище не запам’ятав). Він розповідає, а на екрані його родину показують. Але найбільше вразило те, що цій династії 150 років!

Запам’ятався виступ делегата з Польщі, який завершив його приблизно такими словами: хай же жиє дружба й ветеринарна служба!

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Після кризи

«БЕРЕЗНЯНСЬКА ПТИЦЯ» СТАЄ НА КРИЛО

Схоже, виробництво м’яса птиці на колись знаменитій березнянській птахофабриці потихеньку налагоджується. Про це розповідає виконавчий директор ТОВ «Березнянська птиця» О.Г. ЦИРУЛЕВСЬКИЙ.

– Олександре Григоровичу, нині ваші птахівники виростили одну партію бройлерів а тепер узялися за другу. Минулого року, коли відновлювали це виробництво, у вас, здається, були певні сумніви.

– Та трохи було. І все ж тоді ми виростили більше півмільйона бройлерів. Правда, зіткнулися з певними труднощами при реалізації. Нині підприємство працює стабільно. Виростили і вже майже повністю реалізували стільки ж, як і торік. Знову посадили у дві клітки по 28 тисяч курчат. Ростимо.

Думка, до весни налагодити роботу ще чоти-рьох пташників. Буде шість, і тоді ми вийдемо на замкнутий цикл виробництва.

– А забійний цех витягне?

– Маю сказати, що його підпорядковано нашому ТОВу. Тепер це цілісний комплекс, тобто і вирощування, і переробка в єдиній технологічній схемі. На забійному цеху повністю реконструювали дах, бо основа й стропила погнили, накрили новим шифером. Відновили і ввели в експлуатацію внутрішню холодильну камеру.

Для підвищення якості переробки відновили і осучаснили технологію забою. Наша продукція повністю відпові-дає санітарно-ветеринарним вимогам і запитам споживачів.

– Як щодо очисних споруд?

– Зараз їх реконструює Березнянське заводоуправління, на що за-кладено трохи більше 600 тисяч гривень.

– Кілька слів про колектив, будь ласка.

– Після приєднання «Бройлера» у нас стало 44 робочих місць. Колектив спрацювався, люди повірили у потрібність своєї справи, яка, до речі, тепер уже бачу, має перспективу.

– Отже, «Березнянська птиця», так би мовити, помаленьку стає на крило?

– Помаленьку, але стає. Принаймні вже можемо собі дозволити виділити матеріальну допомогу бюджетним організаціям селища.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Ювілей

ОЛЕКСІЯ ДОВГОГО ВІТАЛА МАЛА БАТЬКІВЩИНА

Олексій Прокопович народився і виріс у Городищі. Зараз цей відомий український поет живе у Києві, але до рідного села, до батьківської домівки душу тягне. О.П.Довгий видав 23 книжки і написав слова до ста пісень. А ще – створив народний ансамбль української пісні «Родень».

19 серпня, на Спаса, земляки і друзі поета щиро вітали його з 75-річчям. Урочистості відбувалися у сільському Будинку культури.

Зустріли Олексу Прокоповича бурхливими оплесками і вручили йому хліб-сіль.

Голова районної держадміністрації П.Ф.Киценко поздоровив поета з ювілеєм, побажав довголіття і успіхів на творчій ниві. І, як годиться, подарунок на згадку - козацька булава, інкрустована шкатулка із зображенням святого Миколи-угодника та вишитий український рушник.

Кандидат філологічних наук, заслужений працівник культури України, генеральний директор музею Тараса Шевченка в Києві С.А. Гальченко розповів про життєвий і творчий шлях Олексія Прокоповича.

Поета щиросердно вітали сусіди - представники громад Синявки та Березни. До речі, свого часу Олексій Довгий працював у редакції газети колишнього Березнянського району. Від чернігівських літераторів іменинника поздоровив поет Михайло Кушніренко, а перший заступник голови правління видавництва "Деснянська правда" М.Г.Сокол та його дружина Алла, дитяча поетеса, подарували ювіляру "Енциклопедію Чернігівщини" та бібліотечку дитячих видань.

Олексія Прокоповича вітали родичі, зна-йомі, односельці, а учасники художньої самодіяльності Городищенського і Синявського сільських та районного Будинків культури дарували імениннику і його гостям пісні. Юні декламатори з Городища Таня Радченко, Дмитрик Картишев та Аня Радченко і Ліна Бондаренко з Синявки читали вірші поета. Учителька з Городища О.М.Сушко написала слова і музику до пісні про Олексія Довгого. А виконала її Ольга Михайлівна з Володимиром Йосиповичем Булденком - учасником художньої самодіяльності села.

А коли народний аматорський ансамбль пісні і танцю "Менщина" заспівав пісню "Матері" на слова ювіляра, усі присутні встали і вшанували світлу пам'ять Валентини Архипівни - неньки поета. А в нього самого котилися з очей сльози...

Зворушливими були і виступи директора Синявської школи Н.Ф.Коваленко і художнього керівника Будинку культури цього ж села Юлії Лукаш. За подаровані ними пісні ювіляр вклонився їм до землі.

Олексій Прокопович привіз своїм землякам подарунок - триста власних книжок, буклети про ансамбль "Родень", фотоплакати.

А потім гості відвідали садибу О.П.Довгого. Збереглася старенька хата, де він народився. Після ремонту Олексій Прокопович планує відкрити в ній музей - на згадку своїм дітям, онукам.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: біля рідної хати. Фото автора.

Доля

ОЛЕНА МАЙСТРЕНКО ДІЛИТЬСЯ З ЛЮДЬМИ УСІМ

Її знають у нашому місті, мабуть, усі. Багато весіль, ювілеїв, проводів до армії не обходяться без неї – її кличуть готувати до святкового столу. Олена Іванівна знається у травах, уміє і знає коли і як їх збирати. І щедро ділиться ними, коли вони можуть комусь зарадити. Ця жінка у свої вже немолоді літа так гарно виплітає і викладає косу – ну справжня тобі корона!

Кухарка

Олена Іванівна народилася, мабуть, для того, щоб своїми смачно приготованими стравами людей годувати. У Волосківцях, де жила до заміжжя, працювала кухарем у сільській дільничній лікарні. Супи, борщі, каші в неї виходили "домашніми", без отого специфічного "лікарняного" смаку. З дому приносила овочі, фрукти, зелену цибулю - прикрашала салати. Вставала рано, дровами розтоплювала грубу і куховарила. А після вечері звично обходила палати з хворими і питала, чого б вони хотіли на сніданок і на обід. Скільки відтоді літ минуло, а Олену Іванівну ще й досі там пам'ятають.

А коли доля привела її в Мену, влаштувалася працювати у об'єднання підприємств громадського харчування. У центральній їдальні, ресторані - всюди працювала так, як того навчала її мати: "Всяку справу роби, дочко, з душею і так, щоб люди не гудили".

У ресторані, приміром, Олена Іванівна працювала у м'ясному цеху. Ніхто з перевіряючих ніколи не робив їй зауважень. А яким гостям доводилось їй готувати котлети і відбивні, пельмені і шніцелі! Її стравами ласували члени делегації з Чехословаччини, Польщі, Білорусі та інших держав.

О.І.Майстренко зараз на заслуженому відпочинку. Та не дають їй добрі люди забути скільки котлет слід зготувати на сто гостей чи яке м'ясо краще підходить на захолод чи биточки. Ідуть, питають поради, запрошують. Старається нікому не відмовити.

Та вона не тільки м'ясу уміє на кухні лад давати. Торти, пиріжки, салати - все в неї смачне виходить, апетитне.

До людей

і до Бога

Олена Іванівна ділиться з людьми усім, що сама має. При цьому каже, що як кому щось дасть, то їй те, що залишилось, помножиться удвоє.

Насіння городини, квітів роздає навесні, як мовиться, наліво і направо. А трохи згодом - розсаду капусти, перцю, помідорів.

Як помітить кого, хто страждає на нежить, кашель - травички лікарської дасть, розкаже, як нею здоров'я поправити. Щороку вона стільки консервації робить - на три добрі сім'ї вистачило б. А вона людям роздає. Як іде куди в гості, банку грибів з собою прихватить чи капусти квашеної - такої, що і наїстися нею не можна. Солені, мариновані і консервовані огірки теж людям роздає, а ще дарує їх у їдальню ск "Авангард" - неподалік неї живе, то чому б не поділитися?

І так в усьому. Треба комусь із сусідів букет квітів - до Олени Іванівни. Фартух пошити чи халат підкоротити - теж до неї, не відмовить.

О.І.Майстренко в усі великі і малі православні свята іде до церкви. Ставить свічку за здоров'я рідних, а ще одну - за тих, кого вже не повернути з того світу. Дотримується усіх постів. Допомагає в храмі до свят порядок наводити. З Богом у душі, впевнена Олена Іванівна, легше по життю іти.

Береже родовід

Нема давно вже в Олени Іванівни ні неньки, ні тата. Однак з ріднею знається, хоча це вже покоління хтозна в якому коліні. І не забуває провідати, не лінується листа написати чи зателефонувати. Щороку провідує далеку свою рідню в Рейментарівці і Олійниках, що на Корюківщині, буває у Сосниці і Степанівці, Чернігові, Волосківцях.

Збереглася ще хата у Волосківцях, де жила вона сама і її мама з татком. Не дає городу забур'яніти, саду задичавіти. Удвох з братом дають усьому лад, жодна сотка не гуляє. А як привезе груш та яблук з батькового саду - ледь не всю вулицю ними пригощає. І що за сорти такі, дивуються люди: і плоди великі, а які ж солодкі та пахучі! А Олена Іванівна в одвіт на те:

- Бо тато знали, де сад садити. Усі яблуні в сонці купаються, росами умиваються. От тому і плоди соковиті.

Вічне горе

Здавалось би, що цій жінці треба? Живи та радій усьому, бо і вона до людей, і вони до неї з відкритим серцем і щирою душею.

Сім'я в Олени Іванівни - порядна і працьовита. Чоловік, Петро Іванович, все життя шоферував, із заплющеними очима розбере і збере і велосипед, і пральну машину, і праску відремонтує. Син Геннадій - один з кращих працівників у ск "Авангард", будь-яке діло спориться у його руках. А от донечка Світланка...

За свої тридцять років вона не сказала слова "мама", не піднялася без допомоги з ліжка і не ковтнула самостійно жодного ковтка води.

Уся сім'я, а особливо Олена Іванівна, ще не втрачає надію на бодай якесь полегшення для доньки. Тепер он скільки ліків нових з'явилось, екстрасенсів розвелось. Невже ніхто і ніщо не допоможе одужати Світланці? Її мама возила по лікарнях, ворожках - скільки грошей витратила, не так давно з боргів вилізла...

Напрочуд симпатична дівчина любить слухати, коли з нею мама чи татко розмовляють. Брат щодня їй морозиво купує - дуже вона його любить.

Олена Іванівна сподівається на чудо, просить і Всевишнього, аби послав її кровиночці силу та одужання.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

Студентський форум

СВЯТО МОЛОДОСТІ, КРАСИ І СВІТЛИХ СПОДІВАНЬ

20 серпня у районі відбувся третій форум студентів. Цього року він проходив у мальовничому куточку – дитячому оздоровчому комплексі «Казковий». На форум з’їхалися 295 студентів з Чернігівських, Ніжинських, Київських, Харківських, Львівських, Запорізьких та інших навчальних закладів України, де вчаться дівчата і хлопці з нашої Менщини.

Майбутніх педагогів і лікарів, інженерів і економістів, кіноакторів і агрономів щиро здоровили голова райдержадміністрації П.Ф.Киценко, голова районної ради М.П.Кот, міський голова М.Д.Кадушко, директор районного центру зайнятості О.М.Дубовик, директор Менського відділення МАУП І.Г.Кармазін, головний лікар району П.П.Хомрач, начальник управління культури облдержадміністрації Б.В.Кальченко, представник народного депутата України О.В.Петрова, мама студентки В.М.Пилипенко. Усі вони зичили молодим завзяття, досягнення мети, здоров'я, успішного навчання і по закінченні навчальних закладів повертатись на роботу у рідний край. Виступаючі зазначали, що району конче потрібні бухгалтери, медики, програмісти...

Форум нинішній помітно відрізнявся від двох попередніх. Студенти мали можливість знайомитися, спілкуватися, відпочивати на свіжому повітрі, серед мальовничої природи. Для них волонтери районного центру соціальних служб для молоді влаштували конкурси, ігри, караоке. Лікар з планування сім'ї С.І.Осєдач давав бажаючим консультації, відповідав на запитання. А ті, хто хотів іти навчатися на держслужбовця, записувались і отримували повну інформацію у відповідальних працівників райдержадміністрації.

А яке ж свято обходиться без пісень, танців і гумору? Веселили студентський загал менські і макошинські аматори цирку, та й самі учасники форуму були активними на сцені - показували інтермедії, танцювали, співали, читали вірші і гуморески.

Кожен студент, який прибув на своє свято, отримав блокнот і настінний календар, виготовлені приватним підприємством "Домінант", а ілюстрував їх фотохудожник Іван Шульга. Центральним знімком обох сувенірів-подарунків стало фото випускниці нинішнього року Менського відділення МАУП Ірини Петрик зі Щорського району.

Запам'яталися молоді і нові знайомства, і фото на пам'ять, і студентська каша у їдальні "Казкового", і виконана всіма разом "Червона рута".

Чудово організували свято райдержадміністрація, міська рада і районний Центр соціальних служб для молоді, блискуче впоралася з роллю ведучої форуму працівник РЦССМ Вікторія Неруш.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: малюнки на асфальті. Фото автора.

Ініціатива

З БІБЛІЄЮ – НА КОЛЕСАХ. 4000 КІЛОМЕТРІВ ПО ВСІЙ КРАЇНІ

Позаминулого четверга Мену відвідали учасники однієї з команд місіонерського велопробігу по Україні, всеукраїнського об’єднання церкви Євангелія християн-баптистів. З тим, щоб проповідувати здоровий спосіб життя і знайомити людей з духовною літературою.

Молоді люди (більшість із них - студенти) з Донецька, Сум, Чернігова, Києва, Хмельницького, інших міст України і навіть з далекої Америки розділилися на чотири групи по 14 - 15 чоловік і п'ятого серпня на велосипедах роз'їхалися зі столиці по країні. На південь - до Миколаєва, на захід - до Львова, на схід - до Луганська, на північ - до Чернігова. Проїжджаючи міста, районні центри і села, зупинялися, щоб пропагувати на своєму прикладі здоровий спосіб життя.

- Нинішній рік оголошений ЮНЕСКО роком Біблії, - говорить пастор однієї з церков у Києві і директор місіонерського відділу Микола Пономарьов. - Ми хочемо залучити якомога більше людей до вивчення Біблії, адже її канони і постулати перевірені сторіччями. Необхідно повертати людям духовність, бо саме віра може врятувати наше суспільство від деградації.

- Як ви знайомите населення з Біблією? Читаєте лекції?

- Роздаємо буклети, брошури. А також картки, за якими кожен бажаючий може безкоштовно замовити необхідну літературу для вивчення Святого письма.

- Відчуваєте зацікавленість населення?

- Звичайно. Біблію нині читають і люди старшого покоління, і молодь. І що найбільш приємно - діти, вони зростають у той час, коли наше суспільство почало повертатися у лоно церкви. До речі, нинішній рік пам'ятний і тим, що рівно 100 років тому був зроблений перший переклад Біблії українською мовою.

- А чому ви влаштували саме велопробіг? Не зручніше на автомобілях?

- Населення маленьких міст переважно на велосипедах і їздить, тому ми хочемо, щоб нас сприймали як своїх. Так ми ближче до людей. До того ж власним прикладом показуємо, що можна відпочивати активно, з користю для здоров'я, адже усі ми подалися по країні, узявши відпустки на роботі та під час студентських канікул.

Увечері команда місіонерського велопробігу влаштувала для менян свято. Для маленьких жителів міста - вечірню розважальну програму, на доступному для їх сприйняття рівні і дуже цікаву. Спілкувалися також і з молоддю. А на завершення продемонстрували сучасний захоплюючий художній фільм про альпіністів "Сходження". Про те, що у житті треба вміти долати перешкоди. І вірити у перемогу.

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: учасники велопробігу; керівники місії. Фото автора.

Духовність

НА ДОБРЕ ДІЛО – УСІЄЮ ГРОМАДОЮ

Цій церкві, за архівними даними, триста років. Унікальну архітектурно-історичну пам’ятку синявцям вдалося зберегти. Протоієрей храму Божого Ілля Гнатович Варивода вже 35 років поспіль не тільки служить церкві, а й постійно дбає про її збереження і зміцнення.

Історія пам'ятає

На початку минулого століття у Синявці було три церкви: у центрі села - Нікольська, а біля нинішньої Свято-Покровської, яка ще називалася літньою, була так звана зимова - Троїцька. Усі, крім нині діючої, були за радянських часів розібрані і передані на якісь потреби у Березну. А Свято-Троїцьку залишили з тією умовою, що в ній буде зберігатися колгоспне зерно.

- Так воно і було, - пригадує псаломщик Зоя Федорівна Углицьких, котра служить церкві і Богу уже 52 роки. - Ховали у храм збіжжя, а віруючі побрали ікони і весь церковний скарб по хатах. Коли часи змінилися і церква відродилася - прихожани все повернули.

Свято - Покровський храм зроблений з доброго бруса, якого шашіль не точить. Висота церкви - понад 20 метрів. Не знала вона ні пожеж, ні іншої біди, а от місцеві п'янички тричі залазили серед ночі до храму. Їх не цікавили ні ікони, ні щось із церковної атрибутики. Вкрали пляшки з кагором та монети.

Церковний причет працює в унісон

Отцю Іллі вже 69.

- Чую серцем, недовго мені зосталося служити, - каже, - тож хочу встигнути залишити про себе добру пам'ять усім тим, хто ходить до церкви і хто до неї ще навернеться.

Так, у 1999 році на споруді храму було повністю замінено дах. Працювали майстри з Чернігова.

- Прихожани не пошкодували грошей, було куплено таке залізо, що півсотню літ лежатиме без ніякого ремонту, - стверджує Ілля Гнатович. - А наступного року взялися за капітальний ремонт усередині. Аби дешевше він обійшовся, попросив свого зятя і ще одного місцевого майстра на всі руки - вони все і зробили. Ми навіть панікадило почистили. Тепер он висить, немов учора із заводу.

- Та була мені свого часу морока з панікадилом, - додає староста храму Валентина Миколаївна Шаповал. - Поїхала я в Москву, у спеціальну церковну майстерню. Заплатила гроші, запакували мені покупку. Доставили і до потяга, а товарна каса відмовляється приймати мій вантаж. На те було дві причини: вага надто велика і невідомо, що у тих ящиках, може, казали, бомба. Але умовили.

А цього року на кошти прихожан було придбано і поставлено добротний паркан. На це пішло 15 тисяч грн. людських грошей.

Здивувалася сама собі: невже стільки багато віруючих ходить до церкви, такі великі суми жертвують? Спитала про це служителів.

- Ми накопичували ці гроші. Усі добровільні внески від прихожан не переводили аби куди. Купували найнеобхідніше. Ми відмовились навіть від святкування 300-річчя свого храму - на це теж треба гроші і немалі.

А староста В.М.Шаповал зізналася, що в планах у неї - прокласти бетонну стежку у дворі церкви і придбати новий дзвін. Батюшка, вчувши про те, висловив сумнів: "А чи не забагато це?" І сказав свій задум:

- Лицювання стін церкви мене вже не задовольняє: не гармонує воно з красивим дахом і сучасною огорожею. Щось треба придумати.

Молодь має бути духовно багатою

Так вважає не лише священик Синявки, а й сільський голова В.Л.Антоненко.

Ілля Гнатович сказав, що його дуже непокоїть те, що молодь не ходить до храму Божого. А шкода, адже Боже благословення і очищення душі від гріхів ще нікому не зашкодили. Володимир Леонідович упевнений, аби в Синявці відкрити недільну школу для молоді, поменшало б і випивох, і злодіїв, і наркоманів. А ще розповів, як нинішньої весни Надія Степанівна Мороз, колишня завідувач сільської бібліотеки, їздила в гості до дочки у село Журавку, що на Варвинщині. І там вона стала свідком випускного вечора. Усі колишні учні перед отриманням атестатів прийшли в церкву за благословенням Божим. Який це був урочистий і пам'ятний ритуал! Варто й собі започаткувати таку традицію.

На території церкви знаходиться доглянута і впорядкована могила сільського лірника П.Ф.Ткаченка-Галашка. Пам'ять про нього бережуть не тільки прихожани, а й учні місцевої школи. Є на цвинтарі поряд з іншими могила дівчини, ім'я якої знає вся Синявка.

Одразу після війни кадровий військовослужбовець Олена (прізвище забули і старожили села. - авт.) їхала з півдня до своєї сестри в Синявку. На залізничному вокзалі у Бахмачі до молодої жінки, яка їхала кудись із дітьми і пожитками, прискіпались знахабнілі чоловіки і стали віднімати речі. Олена стала на захист жінки і поплатилася життям: один з негідників вистрілив у неї. Смертельно пораненій, їй вистачило сили тільки аби добратися до Синявки. Мужню і сміливу дівчину громада села поховала на церковному цвинтарі.

***

Синявський храм - один з найстаріших у ра-йоні і найкраще доглянутий. Прихожани не йдуть до сільради і не вимагають від голови прислати дядьків, аби ті покосили бур'яни, зняли павутиння чи пофарбували підлогу. Вони роблять усе самі, своїми руками і з великою любов'ю і вірою у Всевишнього.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: протоієрей І.Г.Варивода зі старостою В.М.Шаповал та псаломщиком З.Ф.Углицьких. Фото автора.

Реформи

ЯК МІЖКОЛГОСПБУД СТАВ «АГРОБУДОМ»

Менське районне кооперативно-державне міжгосподарське будівельно-монтажне об’єднання «Райагробуд», у просторіччі й досьогодні міжколгоспбуд, було створене 11 жовтня 1956 року. На дольових засадах: сільськогосподарські формування виділили хто техніку, хто гроші, хто що зміг. Підприємство це виявилося доречним і потрібним. Та прийшли дев’яності роки...

З'явилися нові закони. Зокрема, про підприємства, про підприємницьку діяльність, про власність. Відтак, підприємства, створені на дольових засадах, автоматично опинилися поза законом. Треба було міняти форму власності. Але як? Ціла ж купа співвласників, у кожного з яких свої цілі, свої міркування. Ситуація склалася гірша, ніж у Лебедя, Рака й Щуки.

Забігаючи наперед, скажу, що такі підприємства змогли вдало реорганізувати тільки в чотирьох районах області. В решті власники дольових внесків не зуміли дійти між собою згоди і порозуміння. В одному з сусідніх районів, наприклад, від міжколгоспбуду залишилися лише начальник та печатка.

Отже, яким чином завести діяльність підприємства в рамки нового законодавства? Це вже потім, у 1994 році вийде Господарський кодекс, який і об'єднає вимоги всіх трьох згадуваних законів.

- А тоді це була ціла епопея, - згадує Микола Олексійович Любенко, начальник КП "Агробуд". - Наше Положення про міжгосподарське підприємство втратило чинність. Хоч оголошуй про ліквідацію підприємства. Але як розділити все нажите роками? Головне - як бути з людьми?

При цьому він дістає записничок, читає вибірково: 1976 рік - 264 постійних працюючих, 1979 рік - 218, 1978 - 245, 1987 - 222.

Уся ця катавасія розгорнулася у квітні 1993 року, а вже 16 вересня було зареєстровано в райдержадміністрації Статут підприємства з оновленою назвою. І що цікаво, адміністрація ВАТів-ЗАТів уникла, а знайшла третій варіант форми власності: колективне підприємство.

Однак не все так просто. Найвищий керівний орган "Райагробуду" - збори уповноважених пайовиків - терміново створив комісію, яка зайнялася розрахунками розподілу часток майна, яке б належало дольовикам і трудовому колективу. Через Всеукраїнську раду колгоспів вийшли на один інститут, який розробив методику такого розподілу. Однак за нею виходило, що дольовикам припадає тільки 9 відсотків фондового капіталу. Хто погодиться на таке? І тоді комісія розробила свою методу, за якою вийшло 51% на 49%. Більше - дольовикам, менше - колективу. І крига скресла. Далі вже залишався, так би мовити, технічний бік справи.

Головне - збережено підприємство і його матеріально-технічну базу. З дольовиками розрахувалися, а решту статутного фонду розподілили між членами трудового колективу у грошовому виразі. Не обминули й пенсіонерів. Хто полишає з якихось причин підприємство до пенсії, отримує свою частку грошима. А щоб мати право голосу, тобто брати участь у керуванні підприємством, треба внести 612 гривень. Але можна працювати і без права голосу.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.