Запитання тижня

ВИ ЛЮБИТЕ „ГРИБОЛОВЛЮ”?

Відповідають:

Євген Васильович ОЛІФІРЕНКО – тимчасово не працює, житель Мени:

– Люблю. Якщо ловити гриби виделкою по тарілці. А якщо серйозно, то не вистачає у мене часу і терпіння ходити годинами по лісу, зазирати під кожне дерево. От якщо із компанією доводиться вибратися – то інша справа! Тоді і кошики якось швидше набираються.

Любов Сергіївна АНТОНОВА – лікар-стоматолог із Чернігова:

– Родом я з Менщини, а чоловік – з Корюківського району. Хоч і живемо в обласному центрі майже двадцять років, не забуваємо рідні місця, і як тільки заходить осінь – кожні вихідні їдемо родиною по гриби. І рідних провідаємо, і самі відпочинемо, з дітьми поспілкуємося (за роботою ж та навчанням ніколи). Ще й додаток добрий до столу маємо.

Олександр ВОРОНЦОВ – житель Блистови, тимчасово не працює:

– Звичайно ж, люблю. Тільки в селі нема коли за ними ходити: то сіно на лузі заготовляти треба, то картоплю копати, зернові змолотити. Ходжу до лісу, недалеко від нього живу, але нечасто. Я і місця грибні знаю, завжди там швидко кошик наповнюю.

Світлана Олексіївна БОВДА – вихователька міського дитсадка «Сонечко»:

– Раніше я з великим задоволенням ходила по лісу і збирала ягоди, гриби, горіхи. Тепер нечасто буваю, бо і часу завжди обмаль, чомусь і хвилююся за здоров’я своєї родини. Радіація оця лякає, а кожного гриба не понесеш на перевірку. У газетах, по телебаченню все інформують про смерть від цього лісового дару. Гриби – не хліб, можна обійтися.

Баба Варка, яка любить багато говорити і про все має свою думку:

– У грибах треба знатися, щоб від біди сховатися.

Смачне хобі

І ДЛЯ ДУШІ, І ДО СТОЛУ

Щойно розпочинається сезон так званого тихого полювання, менянин Андрій Балій ладен чи не щодня підхоплюватися удосвіта – і у ліс, по гриби! Дарма, що інколи потім на роботу їхати доводиться, у другу зміну (працює Андрій на ВАТ «Нямуно банга – Мена»). Дружині ж його, Людмилі, щодня «посміхається» перспектива нести чергування на бойовому посту – на кухні, коло каструль, сковорідок та банок. То й що? Прогулянки лісом дарують ні з чим незрівнянне задоволення і зцілюючий відпочинок, а грибне смакіття на столі і в погребі завжди радує численних гостей цього привітного дому.

Гриби під снігом

У Мені родина Баліїв оселилася порівняно недавно, а до того певний час жила на Донбасі. Які там гриби? Ніхто їх там не збирає. Дитяче ж захоплення Андрій не забув: родом він з Корюківщини, а там і малеча на грибах розуміється. Тож, перебравшись ближче до батьківщини, першої ж осені подався до лісу. Буває, і по три дні підряд «тихо полює», коли – через день. І так уже чотирнадцятий рік. Навіть відпустку намагається брати наприкінці літа.

– Думаєте, щоб картоплю копати? – сміється Людмила. – Дзуськи! Ото як не в ліс, то на риболовлю. Зате м’яса кілька тижнів не купуємо. А якщо серйозно, то таке захоплення не заважає, усе встигає наш глава сім’ї. І корову удосвіта мало не до Слобідки вигнати на пашу, і з вудкою посидіти, і грибів набрати. Картопля теж сама з городу не ви-скакує, якраз саме зібралися гуртом їхати копати.

Буває, після другої зміни повертається Андрій о-пів на другу ночі із заводу, то пару годинок передрімає або телевізор подивиться – і разом із сонцем прямує до лісу.

– Минулого року, – згадує дружина, – наприкінці жовтня кошик красноголовців привіз. Засипаний снігом. А який задоволений був! Перед тим ми ще й куму кошика наділили. А кума, як почує, що гриби у нас на вечерю, так і завітає (дуже вже любить!).

Діду! Діду!

До лісу Андрій любить їздити сам. Ото неквапом бродить, щось розмірковує. І відпочиває водночас. Знає уже багато грибних місцин. З болем розповідає, що нинішнього року до 50-ти гектарів лісу під Домашлином вирубали, а там же така грибниця красноголовців велася!

Якось подалися із дружиною удвох на «полювання», то Людмила походила-походила, ледве дно у кошику закидала, а потім облишила. Пішла до мотоцикла, тепліше укуталася (бо холодно тоді вже було) та й заснула. Андрій згодом зве: «Ну що, кажеш, грибів сьогодні немає?» – і показує свого з верхом набраного кошика.

На «гриболовлі», розповідає, усякі цікаві історії трапляються.

– Одного разу день сміявся, – згадує Андрій. – У лісі кілька годин чув викрики: «Діду! Діду!». Ну думаю, що воно таке? Чи заблукав хто? А згодом до мене дідок придибав, побалакати. Про те, про се, про гриби. А тоді й каже: «Оце сказали мені хлопці від машини не відходити, он він стоїть, наш білий «Москвич», і кошик мій там, то піду». Не встиг дійти – двоє парубків посіли у того «Москвича» і подалися собі. І кошика покинули, і діда. Бачили б ви, як бідний старий рота роззявив! Ледве оговтався. Аж гульк – метрів за двісті ще один «Москвич» видніється. Такий же білий. Онуки діда, півдня шукали, виходить, поки старий чуже авто стеріг.

Котлети без м’яса

Мабуть, зайве і казати, що на столі у Баліїв гриби щодня. І смажені, і в тушкованій картоплі, і в супі, і в борщі. На зиму ж Людмила маринує їх, солить, піддубники консервує смаженими на смальці (так краще, каже, відкрив банку – і на сковорідку, а від олії присмак не той). А ще сушить, робить солянку з томатом.

– Навіть котлети з грибів смачні виходять, – ділиться секретом господиня. – Можу і вам розпові-сти. Гриби добре промиваю, відварюю. Знову ретельно кілька разів мию (щоб прозора вода була), даю воді збігти, вичавлюю. А потім перекручую гриби на м’ясорубці і додаю усі необхідні компоненти як на котлети. На сковорідку ложкою кладу, бо маса виходить рідкувата. Зате ж смачно!

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: Людмила БАЛІЙ зі своєю продукцією. Фото автора.

Аби безпечно

БІРКІВЧАНИ ВІДКРИЛИ „НОВИЙ” ГРИБ

Редакційне завдання, як здавалося, було аж надто просте: знайти завзятого грибника. Хто ж не любить грибів? Наче в тому анекдоті: «Ти свою жінку любиш? А хто її не любить».

Одначе на ділі все виявилося не так просто. Поняття «гриби», як з’ясувалося, має означення надто узагальнене. Як ото буханець хліба: форма однакова, ціна однакова, беруть та й годі, вельми не перебираючи. Але мені пощастило. Зовсім випадково «вийшов» на оригінальні, незвідані гриби. Про них розповів, а потім їх і показав, учитель Бірківської школи Сергій Іванович Саповський. Хоча знайшли ми його на... тракторному стані. Під час канікул він допомагає місцевому сільгосппідприємству жнивувати – комбайнером.

Але ми вже на Білому озері. Довкіл верболози, а з-поміж них, немов радіоантени, стримлять осокори.

– Ото, де осокір – там і ці гриби, – повів рукою Сергій Іванович. – У книгах їх немає, як звуться ніхто не знає, але вся Бірківка збирає і готує, як будь-який звичайний гриб.

– А хто ж їх розкусив?

– Гадаю, що наші місцеві пастухи. Довго втайні тримали. Але ж шила в мішку не втаїш...

– А я бува не розсекречу місцеві секрети? – засумнівався.

– Та немає чого секретити, – посміхнувся Сергій Іванович, – тут цих грибів на всіх вистачить. Я ото якось назбирав, ну, думаю, визбирав, а наступного дня моя дружина поїхала і на тому ж місці майже верейку назбирала.

– А як же все-таки вони називаються?

– Хто його зна. Гриби та й годі, схожі, правда, на бабки.

– То давайте їх назвемо «осокорики», – пропоную жартома.

– Хай будуть і «осокорики» – погодився. На тому й зупинилися.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

На знімку: С.І.САПОВСЬКИЙ. Фото автора.

Лісова наука

ЛОВИСЯ, ГРИБ, МАЛЕНЬКИЙ І ВЕЛИКИЙ

Вирішила ризикнути – поїхати до лісу, назбирати грибів і поласувати смаженою картоплею з грибами. Чому це ризик? Та хоча б тому, що я збираю гриби, мабуть, чи не вдруге за своє життя. Гриб та й гриб – який класти до кошика, хтозна... Купувати на базарі свіжі або вже законсервовані боязко.

Варто сказати, мені, перед тим, як їхати, друзі і колеги досконало роз’яснили: оті – бери, а оті – не чіпай. У лісі всі знавці грибного полювання швидко розбрелися. Я ж попрохала, щоб далеко не відходили і перегукувалися, бо потім доведеться шукати не гриби, а мене.

Отож, пильно придивляючись у суху траву, пішла попід лісом. Виявляється, кожному грибу свій ліс і пора. Наприкінці літа, здебільшого, по гриби їдуть у молоді листяні ліси, а у мокру осінню пору – до хвойного. Цього разу в молодому березнячку я знайшла великого красноголовця і бабку. Стільки радості, а головне – з’явився неабиякий азарт до пошуку. Зрізала обережно, аякже, нехай корінчик залишається, натомість після дощику будуть ще грибки.

До кошика ретельно вкладала усі знайдені трофеї. Але скільки було розчарування, коли їх з половини довелося викинути. Бувалі грибники перебрали: цей ось червивий і перерослий, таких не варто зрізати, а цей – схожий на поганку. Грибники-початківці з легкістю можуть помилитися – бути біді.

Замислитися було над чим. Одна справа – поїхати на прогулянку до лісу, відпочити, а інша – назбирати лісових дарів до столу.

Зрештою, мені, як початківцю, пощастило, я знайшла багато їстівних грибів-красенів. Для себе ж твердо вирішила: не зачіпай того гриба, в якому не впевнений.

ТЕТЯНА ВОЛЕВАЧ.

Фото Миколи ЛАРЧЕНКА.