Тиждень

ЧОРНА СМУГА

І чому воно так у житті буває? Одному фортунить і в будні, і в свята – все у нього ладиться, вдається. А інший не встигає і сльози від горя та розпуки витирати – одна ж біда не ходить...

Такі невеселі роздуми про життя-буття обсіли мою голову і ось від 29 липня ніяк не полишають. Саме цього дня у моєї подруги Любові Андріївни Радченко з Киселівки сталося страшне горе – блискавка запалила дім.

Збіглися люди, приїхали місцеві і менські пожежники – не дали хаті згоріти дотла. Любов Андріївна у біді не втратила здорового глузду – планувала і організовувала ремонт оселі так, як і належить добрій хазяйці. Життєві негаразди загартували її, зробили сильною. Довго хворів її чоловік, віднедавна покинув цей світ. Вслід за ним – хвороба брата. Ліки, поїздки до обласної лікарні...

Не так давно її маленький онучок упав з високої драбини. Без лікарні не обійшлося. Як же зболілася у неї душа!

Вона сильна і мужня жінка. Коли ж нарешті Бог допоможе вибратися їй із чорної смуги життя? Невже не заслужила? Трьох діток народила, жодного дня даремно не згаяла, до людей – тільки з добром.

Сьогодні сонце заявило про народження нового дня о 5 год. 45 хв. Нехай його промені висушать сльози не тільки Любові Андріївні, а й усім, кого спіткали життєві невдачі. Зайде небесне світило о 20 год. 19 хв. А з ним нехай сховаються всі біди. А натомість порадіймо новонародженим: за тиждень у пологовому відділенні з’явилося на світ троє дівчаток і двоє хлопчиків.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

Земельна реформа

НА АУКЦІОНАХ ВАРТІСТЬ ДІЛЯНОК ЗРОСТАЄ В ДЕСЯТКИ РАЗІВ

Програмою земельної реформи в Чернігівській області на 2001 – 2005 роки визначено стратегію у земельній політиці регіону. Вона концентрується на розв’язанні проблем розвитку відносин власності на землю, формуванні цивілізованого ринку землі, розвитку іпотечного кредитування, підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами, поліпшенні організації державного контролю за використанням і охороною земель. Ці відносини базуються на оновленому земельному законодавстві.

Проте реалізація Програми неможлива без відповідного фінансового забезпечення за рахунок коштів місцевих бюджетів і коштів власників та користувачів земель.

Особлива увага приділяється комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання земельних ресурсів і відповідному наповненню коштами місцевих бюджетів від їх використання.

З цією метою в облас-ті зроблена грошова оцінка земель по 154 населених пунктах, що становить 10% від загальної кількості населених пун-ктів області і 50% від їх загальної площі. Земля оцінена по всіх 15 містах обласного й районного значення, 27 селищах міського типу, 112 селах. Ведуться роботи ще по 110 населених пунктах.

Ці роботи проведено за кошти державного бюджету, але тепер фі-нансування припинено. Тому вирішення цього питання покладається виключно на місцеві бюджети. Виділення місцевими бюджетами коштів на завершення робіт з грошової оцінки земель населених пун-ктів та земель несільсь-когосподарського призначення за межами населених пунктів дасть змогу збільшити надходження коштів до бюджетів у середньому на 20– 30%.

У цьому році на проведення грошової оцінки виділено кошти трьома місцевими бюджетами – у Городнянському, Ічнянському, Чернігівському районах.

Окремим джерелом фінансування спеціального фонду місцевих бюджетів є надходження коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення.

Протягом п’яти міся-ців цього року по області продано 62 земельні ділянки несільськогосподарського призначення загальною вартістю 1,1 млн. грн., до бюджетів надійшло 0,7 млн. грн., що становить 51% виконання річного плану та 193% щомісячного плану. Крім того, підготовлено до продажу 19 земельних ділянок загальною площею близько 5 га, вартістю 334 тис. грн. Усього по області від продажу до бюджетів надійшло 5,6 млн. грн.

Сприятливі умови для вільного розвитку ринку земель та ефективного господарювання на них створені цього року в Ічнянському, Коропському, Корюківському, Носівському районах, містах Мена, Н.-Сіверський, Ніжин, Прилуки.

На жаль, по області недостатньо застосовується механізм продажу земельних ділянок на конкурсних засадах. Для розвитку цього процесу розроблено «Тимчасове положення про земельний аукціон», яке затверджено сесією обласної ради у 2002 році.

Наприклад, під час проведення торгів у м. Бобровиці стартова ціна земельних ділянок зросла у 10 разів. І це реалії ринкових відносин.

У зв’язку з розвитком різних форм власності на землю та ринкових умов важливим і новим у землеустрої є врахування громадських інтересів при його здій-сненні. Особлива увага приділяється розробці запровадження механізму іпотечного кредитування, яке повинне стати одним з основних інструментів подальшого соціального та економічного розвитку регіону. А це неможливо без широкої інформаційно-роз’яснювальної роботи.

Підвищення інформованості громадян як суб’єктів ринку земель, висвітлення серед населення проблем земельної реформи є одним з головних завдань землевпорядної служби.

Тільки протягом першого кварталу цього року до обласного головного управління земельних ресурсів і його структурних підрозділів на місцях надійшло більше 4 тис. звернень від власників і користувачів земельних ділянок. Най-активніші дописувачі з Чернігівського, Носівського, Козелецького, Куликівського районів та міст Ніжин, Прилуки. На особистому прийомі розглянуто 45% звернень.

Для вирішення своїх нагальних питань щодо врегулювання земельних відносин громадянам необхідно звертатися до структурних під-розділів землевпорядної служби на місцях.

У подальшому ми будемо інформувати читачів щодо реалізації ними права володіння чи користування земельними ділянками, розповімо про формування ринку земель, про механізм гарантованого з боку держави захисту прав землевласників та землекористувачів шляхом ведення державної реєстрації земельних ділянок, про прийняті нові законодавчі акти.

ЮРІЙ ПАЛЬОРА, НАЧАЛЬНИК ЧЕРНІГІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ.

Медозбір

НА УТРИМАННЯ ПАСІКИ ДЕРЖАВА ВИДАЄ ДОПЛАТУ

19 серпня – День пасічника. З цього приводу наша розмова з головним спеціалістом у галузі тваринництва райсільгоспуправління Г.В.СЛОБОДОЮ.

– Григорію Васильовичу, ну й скільки ж ми маємо „солодких” сімей?

– За нашими даними в районі налічується 864 бджолосім’ї. На них нараховано доплату у сумі 7 тисяч 835 гривень. Це на ті пасіки, де не менше двадцяти бджолосімей. 2 тисячі 746 гривень нараховано за 299 бджолосімей, що є у сільгосппідприємствах. Решта, 5 тисяч 189 гривень – за 565 бджолосімей, які утримуються у приватному секторі.

– Когось можна виділити?

– Кращі пасіки знаходяться у ТОВ «Праця», ск «Куковицький», ТОВ «Агрофірма «НІКА». У приватному секторі можна відзначити М.Ф.Пігнастія із Жовтневого, який доглядає 65 бджоло-сімей, М.Г.Москальчука із Величківки (55), М.О.Михайлова і О.Г.Саєнка з Мени (відповідно 55 і 45).

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

На знімку: Михайло Олександрович Михайлов за улюбленим заняттям. Бджолярством він займається 25 років, звідколи закінчив Борзнянський сільськогосподарський технікум за спеціальністю технік-бджоляр. Фото автора.

Мандри

ГОРІЛКА У ТУНІСІ МАЄ НАЗВУ „БУХА”

Наша землячка Ніна Савонова побувала в одинадцяти країнах світу. У Єгипті вона каталася на верблюді, у Греції – на ішаку, а у Таїланді – на слоні. Сиділа на живому крокодилі, їла чудо-фрукт дуріан, черв’яків та смажену сарану. Спробувала на собі легендарний тайський масаж сліпих, побувала на шоу трансвеститів і в гей-клубі. У Венеції плавала на гондолі, а у Ватікані набирала із джерела святу воду. Піднімалась на Пізанську башту, слухала Віденську оперу і відвідала Дрезденську картинну галерею. І ще побула багато-багато де. Слухати розповіді цієї дивовижної жінки можна годинами (ви- пробувано на собі). Впевнена, і нашим читачам це буде цікаво.

У всіх мами як мами...

Ранок п'ятниці. Я, як завжди, безбожно запізнююся на роботу. Настирливий і бридкий дзвінок телефонного апарату (і чого він завжди волає коли людям ніколи?!) викликає істерику. Спересердя хапаю слухавку і, зачувши кілька перших фраз абонента, мало не стрибаю від радості. Подібна журналістська фортуна залітає нечасто.

Отож, телефонувала одна далека знайома та запропонувала зустрітися із колишньою менянкою, котра чимало поїздила по світу, "побачила і розповість тобі таке-е-е!". Чи варто сумніватися у тому, що наступного дня я прямувала до двору родичів Ніни Савонової у Мені, куди та завітала зі своєю сім'єю у гості, повертаючись після чергових мандрів по світу. Тим паче назавтра Савонови усією родиною поверталися додому, на північ Російської Федерації, у місто Усінськ республіки Комі, що знаходиться у межах Полярного кола.

З першої ж хвилини знайомства Ніна запропонувала спілкуватися на "ти", а ще - упродовж бесіди продегустувати екзотичні напої (щось середнє між лікерами та настоянками), привезені із високогірної держави Сан-Маріно. Малесенькі (по 50 грамів, не більше) яскраві пляшечки - з лимонним, кавуновим, динним, персиковим смаками та ін. Розмова з цікавим співбесідником, зважаючи на повний стіл сувенірів, купу фотоальбомів та вищеназвану смачну екзотику, обіцяла бути захоплюючою.

Ніна Савонова (до заміжжя - Пустовой) виросла у Мені, блискуче закінчила школу ім. Леніна і подалася здобувати спеціальність філолога-літератора до... Таджикистану.

- А що, в Україні такої освіти набути не було можливості? - моєму здивуванню немає меж.

- Була. А мені от захотілося романтики, екстриму. Я завжди такою була. Навіть син Мар'ян (йому зараз 19) не витримав якось: " От в усіх мами як мами, шкарпетки плетуть перед телевізором, а ти...".

Дійсно, далекими мандрами у теплі країни Ніна марила завжди. А тим більше живучи на холодній півночі, де у червні лежить сніг (доля їх з чоловіком, теж менянином, закинула туди ще на початку 80-х).

"У минулому житті я була папуасом"

Ніна багато років працює організатором культурно-масової роботи серед дітей та підлітків при місцевій бібліотеці. Чоловік - у галузі нафтодобування. На подорожі вони коштів не шкодують. Уперше за кордоном Ніна побула у 92-му: у Хорватії, на Адріатиці.

- Там дуже гарні чоловіки, просто красені, - зауважила. - І комфортний відпочинок для туристів. Ми там спілкувалися із нашими хлопцями, що служили охоронцями в миротворчому контингенті від ООН. А ще потрапили на телебачення. Через півроку я знову відвідала цю країну - сподобалося. Але, мабуть, у минулому житті я була папуасом - так мене притягували екзотичні африканські та азіатські країни! Спека, пальми та сафарі. І почалося...

У 97-му Ніна відвідала Єгипет. Древній Карнак, Фіви, курорт Хургада, де спека у липні досягає плюс 62. Банки, офіси і магазини працюють з 6-ї вечора до ранку, а вдень там усі сплять. Фантастично красиве Червоне море з коралами, молюсками та дивовижними рибами. Побула у Долині царів з її величними пірамідами фараонів, у бедуїнському поселенні - спостерігала за їх обрядовими танцями. Закутана по самі очі зайшла до мечеті і потримала руку на Корані. І покаталася на верблюді.

А у Греції відвідала острови Кріт, Санторіні, Радос. Найбільш пам'ятні враження: смачне вино на розлив, коньяк "Метакса", національні страви, прогулянки по Егейському морю, катання на ішаках. А ще - колоритне місцеве національне шоу та відвідини ресторану високо у горах, де раптом під час вечері роз'їхалася стеля і на голови туристів неначе впало зоряне яскраве небо.

У Тунісі Ніна купалась у Середземному морі, відвідала руїни древнього Карфагена, святе місто Сіді-бу-Саїд, музей натуральної мозаїки (котрих у світі лише три).

- Горілка у них - з фініків, називається "буха", а ще є з кактусів - текіла. Живе місцеве населення у дивовижно красивих будиночках - сліпучо-білих із синьо-блакитною оздобою.

Таїланд - рай для туристів

Саме про цю країну Ніна готова розповідати годинами. Не дивно, адже сюди прагнуть мільйони туристів з усього світу, там стільки екзотики, що спогадів про тижні перебування там для звичайної людини ви-стачить на усе життя.

Це країна посмішок (посміхаються усі місцеві жителі, і навіть уві сні), орхідей та магнолій. Орхідеї навіть плавають в унітазах готельних номерів! Символ країни - слон, а найбільший комплімент для жінки: "Вона йде, як слониха". Бо ця тварина може рухатися в хащах так граціозно, що жодної гілки не зачепить. Місцеві жителі - дуже боязкий народ, якщо хтось із туристів нагримає на тайця - з обслуговуючого персоналу - той впадає у ступор, навіть плаче.

На пляжному курорті кожного, хто виходить з води, зустрічає служник зі свіжим рушником - і витирає. Найбагатші люди країни привозять своїм дружинам з Європи дорогі хутряні шуби, і ті вважають за честь посидіти у такому вигляді в ресторані, де кондиціонер наганяє холоду до мінус 10. На вулицях Таїланду - вело- та моторикші і так звані тук-туки (такі собі машинки з кузовами). Бангкок (столиця) - багатомільйонний мегаполіс зі скла та бетону, але по ньому вільно блукають 13 слонів.

Картоплі там не їдять. А от смажені ананаси - будь ласка. Ніна розповіла, що куштувала і м'ясо крокодилів та жаб, смажених коників та сарану (нагадує наше соняхове насіння). А ще - деревних черв'яків: у кожній такій тварючці стільки протеїнів, що дає енергетичний запас людині на добу. Пробувала змій. Моя співрозмовниця тут же демонструє пляшку тайської горілки із трьома зміями усередині. Отак випиваєш - і закусуєш одразу. Екзотичних фруктів не перерахувати. Із незнайомих назв - мангастин, дуріан. Останній лікує від імпотенції та безпліддя, а якщо вживати його 10 днів, не ївши більше нічого - виліковує абсолютно усі хвороби. Фрукт схожий на велику шишку чи каштан і має смак м'яса, з'їсти його потрібно протягом п'яти хвилин, інакше починає нестерпно тхнути. Молочних продуктів у Таїланді не вживають узагалі. А кокоси не їдять, а п'ють.

Розповідати про екзотику цієї країни можна безкінечно. Палац короля, який править країною півстоліття і має ім'я, що не вміщується на 17-ти машинописних аркушах. Острів мавп, сафарі, де вільно бродять леви, тигри і сотні інших кровожерливих хижаків, а туристів везуть у клітках (у Ніни і фото є), Ботані-біч (курортна зона), паркова архітектура. Крокодиляча ферма, де є "ясла", "дитячий сад" і школа для алігаторів. Туристи можуть погодувати їх м'ясом і з ризиком для життя, сидячи на них верхи, сфотографуватися. Дресировані слони, які катають на спині, на хоботі (як на гойдалці), танцюють, малюють, грають у волейбол та... їздять на велосипедах. Океанаріум. Вулиця геїв та лесбіянок та їх клуби. Шоу трансвеститів. Всесвітньовідомий тайський масаж (ліктями, п'ятками, язиком і пальцями, а ще - інтимними органами). Коштує це задоволення від 4 до 20 доларів.

Тур по Європі

Через півроку після феєричної поїздки до Таїланду Ніна, тепер уже прихопивши з собою чоловіка та сина, подалася у тур по Європі. Польща, Німеччина, Австрія, Італія, Ватікан, Сан-Маріно - вони автобусом проїхали усі ці країни, відвідали багато пам'яток історичних, культури та мистецтва.

- Вразила своєю величністю картинна галерея у Дрездені, - згадує Ніна Савонова, - побачити своїми очима Сікстінську Мадонну - про це можна тільки мріяти. А знаменита Віденська опера! Назавжди залишиться в пам'яті краса Італії, особливо місто на воді - Венеція. Там дійсно населення пересувається на човнах, перетинає канали місточками. Ми за одну екскурсію у гондолі ви-клали по 100 євро, але воно того варте!

У Ватікані Савонови відвідали площу перед резиденцією Папи і набрали святої води з джерела. У Флоренції вкинули по мідяку у пащу знаменитого міфічного кабана - щоб збулись найзаповітніші бажання. Відвідали могили Ботічеллі, Рафаеля, Мікеланджело, Галілея, Россіні, Данте. У Пізі піднялися на дах легендарної падаючої башти. А у Сан-Маріно - державі, що загубилася високо в горах - милувалися краєвидами і місцевою архітектурою: померанчевого кольору будівлями з яскраво-червоними дахами. І відвідали місцеві вино-горілчані заводи, продегустували тамтешні напої, ще й друзям накупували на сувеніри.

***

Уже вляглися трохи враження від чергової поїздки, усі знайомі, родичі, друзі, колеги вислухали численні оповідки і пороздивлялися сувеніри.

А Савонови знову лаштуються у вояж. До екзотичних країн.

ІРИНА ПРИМАК.

На знімку: у Флоренції. Монету – до пащі кабана. На щастя.

Добра справа

ЗБЕРЕГТИ КРАЩІ СОРТИ ЯБЛУК ДОПОМОЖЕ ДОСЛІДНИЙ САД

Село Стольне споконвіку було центром садової культури Чернігівщини, своєрідною столицею садівництва. І тепер тут немає садиби, де б не росли яблуні чи груші, вишні або сливи. Багато було великих садів, навіть дві садові левади: одна – на півночі села, друга – на півдні, біля річки Домниця. У недалекому минулому колгосп «Праця» одержував від садівництва третину прибутку, хоч мав зерново-тваринницьке спрямування. А в дореволюційний час Стольне було головним постачальником садової продукції для ніжинського ринку, що славився яблуками на всю Російську імперію.

Справжній Білий налив

Бути б Стольному важливим осередком садівничої науки і практики, але чомусь цього не сталося, і дослідне господарство «Чернігівське» поселили в с. Ягідному, що під Черніговом.

У Стольному не тільки вирощували яблука і груші, а й вели добір кращих форм, що ставали сортами, вирощували садивний матеріал.

Найцінніше яблуко – Білий налив. Наливне яблуко, що змістом відповідає назві. Його споживають першим. Головна цінність цього сорту в тому, що його плоди очищають організм від зимових шлаків, отже – омолоджують. Сік Білого наливу видаляє з організму кам’яні утворення, поповнює його вітамінами, виносить солі з суглобів, очищає зуби від кам’яного нальоту. Не треба модних тепер голодувань чи різних там процедур, а лише бажано споживати справжній Білий налив. На жаль, сорт зіпсували, зробивши з нього прибалтійську Папіровку. Ці два сорти досить помітно різняться між собою, хоч навіть маститі садівники не хочуть помічати цього. У Стольному, на садибі моїх батьків росло два дерева, які були знищені, коли відрізали «зайві» городи. Сподіваюся, в селі ще можна відшукати Білий налив справжній, який би зайняв гідне місце і мав би славу.

Яблуко українців

Славиться Стольне запашною Путівкою осінньою, чи по-місцевому Путинкою, – най-кращим сортом свіжого споживання, а також для повидла й узвару. Ніякі заморські сорти не зрівняються з Путівкою за цінністю для людського організму. В селі зустрічаються два різновиди цього сорту: Путівка рання і пізня. Для українських сортів природнім кольором, що узгоджується з біополем нашої людини, є золотавий з рум’янцем на сонячному боці. Отже Путівка – яблуко українців.

Найкращим сортом для квашення є Антонівка звичайна, але й узвар з неї прекрасний. Квашена Антонівка, хоч і не так активно, як Білий налив, очищає організм, сприяє його оздоровленню. Антонівку приємно споживати свіжою, бо наділена кисло-солодким смаком та незрівнянним ароматом. Добре тамує спрагу квас антонівських яблук і заодно лікує, бо містить отой панаційний яблучний оцет, розрекламований тепер народними цілителями.

Пепінка – прекрасне яблуко у споживанні свіжим. Смачне воно сквашене в капусті, точніше капуста заквашена з Пепінкою.

Своєрідним для Полісся є сорт Шлапак, або Апорт зимовий, по-місцевому – Опарка. Яблуко зимового споживання. Переселенець Редько завіз цей сорт до Алма-Ати, і він став знаменитим на всю Азію.

Культивується в Стольному Тулигівка – місцевий сорт, який добре зберігається в ямках з картоплею, не переймаючи запаху бульб. Вирощують також Ренет курський золотий, що походить з Китаю.

Зберегти і примножити

У саду моїх батьків родили ранні крупні сливи – смачні й ароматні, росли терносливи – природні гібриди сливи і терену. Майже на кожній садибі вирощувалась ліщина. Горішки її разом з соняшниковими зернами та гарбузовим насінням входять до набору, яким на свята бабусі пригощають своїх онуків. За традицією вирощують калину, подекуди в палісадниках трапляється горобина та глід.

Отже стольненці володіють великим садівничим багатством, яке можуть втратити, якщо не зайнятися збереженням його. Пропоную свою участь у цій справі. Хотів би закласти дослідний сад, щоб зібрати кращі сорти, в першу чергу народної селекції, розмножити її для потреб населення. Для цього потрібно близько двох гектарів землі. Цим буде покладено початок відродження справжнього центру садівництва Чернігівщини. Місце бажаного розташування дослідного саду мною вказане в заяві до сільської ради.

Звертаюсь до населення: повідомляйте про цікаві рослини, про бажання спілкуватися у цій справі. Листи надсилайте в Стольне на моє ім’я – Курдюк Михайло Григорович.

МИХАЙЛО КУРДЮК, АКАДЕМІК УКРАЇНСЬКОЇ МІЖНАРОДНОЇ АКАДЕМІЇ ОРИГІНАЛЬНИХ ІДЕЙ.

Городнику на замітку

ЯК ПЕРЕМОГТИ ФІТОФТОРУ

Спеціаліст радить не припиняти хімічну обробку рослин. Якщо підібрати правильний препарат і дотримуватися системи його застосування, помідори можна при цьому вживати у їжу. До редакції зателефонувала одна з наших читачок і попросила дати пораду на шпальтах газети. «У мене дозрівають помідори, вже і їсти почали їх. А раптом за такої вологої погоди недозрілі плоди фітофтора вразить? Чим їх можна обробити? Можливо, є які традиційні народні засоби?» Ми звернулися за порадою до начальника ра-йонної державної станції захисту рослин Михайла Григоровича МАХІНИ. Ось що він рекомендує:

– Фітофтороз – це хвороба фактично другої половини літа. Основні умови для її розвитку –температура повітря плюс 15 – 20 градусів у нічний час і висока вологість повітря, не нижче 75 відсотків. У цей період, коли вже починають дозрівати помідори, обробляти їх хімічними препаратами системної дії (приміром, «Ридоміл Голд МЦ», «Татту» та ін.) не можна. Тому що при використанні по-дібних препаратів термін очікування після обробітку до збору врожаю повинен становити від 14 до 20 днів. У даному випадку це городників не влаштує: плоди достигають швидше, їх треба збирати.

Але є інший вихід. Можна застосувати препарати так званої контактної дії («бордоська рідина», «Купроксат»), у яких термін очікування становить 8 днів. Отож, для того, щоб уникнути значного ушкодження вегетуючих рослин та плодів у період їх дозрівання і мати добрий урожай, бажано запровадити таку систему їх хімічного захисту: зібрати спочатку усі бурі та достиглі плоди і у той же день провести хімічний обробіток помідорів одним з вищеназваних хімічних препаратів контактної дії. Наступного разу плоди можна збирати на восьмий день, і так повторити до трьох разів. На помідорах же більш пізнього терміну дозрівання до-цільно провести хімічний обробіток системними препаратами, ще є в запасі два-три тижні до збирання врожаю. Коли ж вони почнуть достигати, варто знову застосувати 8-денну схему із обробітком контактними препаратами.

– А як же народні методи?

– Я у них не вірю. До того ж, у таку вологу погоду, яка нині встановилася, ніякі часник, сода та попіл не допоможуть. Інкубаційний період від попадання спори фітофтори до пошкодження нею рослини триває чотири дні.

Отож, вагаючись і експериментуючи, можна втратити весь урожай помідорів.

ІРИНА ПРИМАК.

Садова екзотика

НА ОДНІЙ ЯБЛУНІ – ДЕСЯТЬ СОРТІВ

Павло Олександрович Терентієв знаний у нашому місті як досвідчений садівник-любитель. Кожного року він висаджує до десятка фруктових дерев, не забуває й про ягідні кущі. Свого часу йому у спадок від родичів дістався невеликий садок. Тоді й зайнявся він садівництвом, як то кажуть, упритул.

– Була у тому садку старезна яблуня, – розповідає Павло Олександрович. – Так її парша доконувала, що аж шкода мені її стало. Давай я її лікувати та щепити різними сортами, і таки домігся свого: стала яблуня, як нова. Тепер на ній красується до десятка сортів. Один із них, як називають його в народі, «житниця», достигає раніше білого наливу. Далі йдуть середні, пізні й, так звані, зимові сорти. Тобто з літа і до самої зими маємо з цього дерева свіжі яблука. І взагалі це вигідна штука. Ска-жімо, має дачник десь клаптик землі, де про сад і думати не доводиться, а ось така яблуня й замінить цілий сад. Не треба десяток дерев садити.

Взагалі, я прихильник старих сортів, адже є вони аж надто добрі, правда, уже ніхто не пам’ятає, як вони й звуться.

– Не пригадаєте хоча б якогось сорту із забутих?

– Ну, хоча б кущовидна ягідна рослина ірга. Вона красиво цвіте, має неодночасний період дозрівання ягід, які за смаком чимось нагадують чорниці, гарний медонос.

Ірга була дуже поширена, але через те, що, образно кажучи, лізла не в своє діло, швидко розмножувалася й завойовувала сусідні території, її стали викорчовувати. А згодом і зовсім про неї забули. Хоча побачити ще можна. У нас у Мені, біля прокуратури.

– А ще де в нас є щось таке?

– Ну, це вже не із забутих. Біля аптеки в центрі міста росте кизил, або, як його називають у народі, ягода сатани. Вважалося, що тут лихий все переплутав. Цвіте кизил надто рано й дуже красиво, через що й сподівання на ранні плоди, але насправді ягоди формуються довго й важко і достигають глибокої осені.

У моєму садку росте жимолость далекосхідна, ягоди якої достигають раніше, ніж полуниці. Висота куща сягає чотирьох метрів.

Навпроти колишнього маслозаводу в одного господаря ростуть чотири сибірські кедри. Один такий кедр і смерека сибірська ростуть у дворі комбікормового заводу. Їх посадив років з 15 тому тодішній зав-складом Віктор Володимирович Гирич, як ішов на пенсію. У нього й біля дому ростуть теж кедр і смерека. Саджанці йому привіз із Тюмені один родич, який там працював вахтовим методом. Звісно, може ще десь щось таке є, так хіба все знатимеш.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Селекціонери пропонують

УНІВЕРСАЛЬНИЙ ЛОФАНТ

Селекціонери запропонували садівникам нову багаторічну ароматичну лікарську і медоносну рослину – лофант.

Він зацвітає раніше липи і квітує більше 2 місяців. Якщо цвіте, то бджоли обминають всі інші медоноси і буквально обліплюють його су-цвіття. І беруть з нього нектар від сходу до заходу сонця.

Першого року посіву лофант дає насіння в середині вересня, у наступні роки вже раніше. Розмножується насінням, поділом куща, черенками і відводами коріння. Та найліпше вирощувати його з розсади. Висівають ранньою весною у добре підготовлений і вологий грунт, насіння заробляють не глибше одного сантиметра з міжряддями в 70 сантиметрів. У рядку відстань між рослинами має бути 20 сантиметрів. Перші двадцять днів лофант росте дуже повільно і потребує уважного догляду. Після появи 5 листочків швидко прискорює ріст.

На другий рік, як тільки зійде сніг, швидко йде в ріст і дає багату на вітаміни, мікроелементи, фітонциди і біологічно активні речовини зелену масу. Такої пори його листя з верхівками стебел добре використовувати для салатів, лікувальних настоїв. У період цвітіння всю його масу, зрізану на висоті 20 сантиметрів, висушують у тіні і використовують для ароматизації чаю, компотів, виготовлення медичних препаратів, здобрення хлібобулочних виробів, консервації. У наших умовах вдається збирати два добрі врожаї цієї культури.

Препарати з лофанту застосовуються для зміцнення імунно-біологічної сили організму, при розладах нервової системи. Вони сприяють нормальній роботі серця, допомагають позбутися запалювальних процесів у шлунково-кишковому тракті, печінці і сечовивідній системі. Дуже добрі результати дає лофант при лікуванні бронхів, пневмонії і бронхіальної астми. Його широко використовують для інгаляцій, лікувальних і оздоровчих ванн для дітей і людей похилого віку. В клінічних умовах дає позитивні результати при лікуванні ряду шкіряних хвороб, які спричиняють грибки.

При нервових збудженнях корисно пити настої лофанту (2 чайні ложки висушених суцвіть заливають склянкою крутого кип’ятку і настоюють не менше 40 хвилин). Такий напій заспокійливо впливає на організм, поліпшує сон. Тому ліпше пити його ввечері по склянці.

Є дані, що препарати лофанту захищають організм від радіації.

ФЕОДОСІЙ ЗЕЗУЛЬ, ПЕНСІОНЕР, ТРАВНИК.

Таланти

«А МІЙ МИЛИЙ ВАРЕНИЧКІВ ХОЧЕ», – СПІВАЛИ ВОДНОЧАС ГАРМОШКА Й МАКСИМ

Семикласника Березнянської загальноосвітньої школи Максима Саченка знають у Березні як вправного музиканта і завзятого співуна. І не тільки в Березні. Скажімо, нинішнього року він зайняв третє місце в обласному конкурсі «Співає юність поліського краю», в номінації «Академічний спів». Через чотири дні взяв участь в обласному огляді творчості учнів музичних шкіл по класу акордеона і отримав Почесний диплом «Надія».

Треба сказати, що Максим відвідує музичну школу по класу акордеона і фортепіано. А до музики в нього з’явився потяг ще в дитсадку. Тоді йому було чотири з половиною роки. Анатолій Степанович Кислун акомпанує малюкам на баяні до ранкової зарядки, а Максимко стане перед ним і очей не зводить з клавіатури. Це, власне, й стало своєрідною відправною точкою у подальшому музичному розвитку хлопчика.

Відтак, купили йому маленьку гармошку і вже невдовзі він награвав і наспівував «Їхали козаки», «А мій милий вареничків хоче». Щоправда грав тільки на одних голосах, ще не вмів звести їх із басами. Але це не завадило сусідові Михайлу Михайловичу Ковбасі, який працював фельдшером, але знався у мистецтві, побачити в хлопчику природній дар.

Сказав про це батькам. Отож мама, Ольга Вікторівна, щойно виповнилося Максиму 6 років, записала його до музичної школи навчатися гри на акордеоні. Його музична вчителька Галина Васи-лівна Маркович і досьогодні задоволена своїм вихованцем. Ще б пак, адже уже через два роки Максим виборов друге місце у районному конкурсі «Перлина», де він співав у номінації «Народна пісня» і сам собі ж акомпанував на акордеоні (уже з басами).

Минулого року в обласному конкурсі серед молодших груп шкіл естетичного виховання він зайняв перше місце по класу вокалу.

А ще він інколи виступає заспівувачем в аматорському народному хорі ТОВ «Березнянський». Причому, у дуже складних партитурах музичних творів на вірші Леоніда Глібова «Журба» (в народі «Стоїть гора високая») і на вірші Тараса Шевченка «Зоре моя, вечірняя».

– Треба гарний інструмент, як у будь-якому ділі, – розмірковує батько Максима Анатолій Григорович. – Шукатиму десь путній акордеон. Хай синок іде вперед. А те, що він трохи невдало виступив на «Червоній руті», то нічого. Як казав хтось із великих, від’ємний результат, це теж результат. Власне, ми сильно не переймаємося, адже Максиму лише дванадцять.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

Фото автора.

Захоплення

КВІТИ ПОВЕРНУЛИ ОЛЬЗІ САЩЕНКО З ЛІСОК ЗДОРОВ’Я. І ВОНА ТЕПЕР МОЛИТЬСЯ НА НИХ

Ольгу Антонівну я застала за роботою: на барвистій квітниковій клумбі розріджувала іриси, саджала живці троянд. Та все те робила з такою любов’ю – переминала пальцями кожну грудочку землі, ніжно брала до рук чергову стеблину, мов найдорожчий скарб. З обличчя не сходила тиха посмішка...

– Оце вчора підживлювала квіти, – охоче почала розповідати О.А.Сащенко, – а сьогодні знову серед квітів. Ось на цій клумбі їх близько двадцяти сортів. Одні уже відцвіли, інші ще милують око, а ось ці через день-два запалахкотять.

Ольга Андріївна серед квітникового дива з самого малечку. Разом з мамою сіяла, поливала.

– Мене квіти і від смерті врятували, – тінь смутку лягла на миловидне обличчя жінки. – Шестирічною дівчинкою я дуже застудилась, ноги обсіли чиряки. Довго лежала в лікарні, але недуга не покидала. Одну ногу чиряки обсіли так густо, що вона була схожа на кусень гнилого м’яса. Лікарі вирішили, аби чиряки не перекинулись на все тіло, ампутувати ту ногу. Як дізналися про те мої мама і сестра, викрали з лікарні і привезли додому. А тоді мама робила відвар з якихось квітів і трав і купала мене у тій цілющій воді. Так я позбулася болячок і по-новому прониклася любов’ю до квітів.

У Лісках Ольгу Антонівну шанують. Багато років вона очолювала побутову службу у селі, жоден концерт не обходився і зараз не обходиться без її участі. І кращої вишивальниці за Ольгу Антонівну у Лісках нема. Усі, хто просить у неї букет чи насіння квітів, не мають відмови – щедро ділиться красою і з сусідами, і з дітьми.

– І так образливо мені, коли на добро відповідають злом, – зітхає вона, – ось учора хтось зірвав квітучу лілію. Добре, що хоч корінь залишив. А кількома днями раніше парубки з сусідньої Фесь-ківки знищили троянди не на одному кущі. І з собою квітів набрали, і по паркану порозкидали... Я як побачила вранці (а крали троянди серед ночі), що вони наробили, ходила весь день хвора, ніяка робота до рук не йшла.

Ольга Антонівна вирощує квіти не лише на клумбі. Чимало горщиків та вазончиків і в кімнатах її ошатної оселі.

– Ось ця пальма – сумний спомин про загиблого сина, – зі сльозами розказує жінка. – Відпочивав він колись у Грузії і привіз звідти насінину. Посадили ми її. Довго не сходила. А тоді як пішла у ріст – ледь стелі не дістала. А коли сина не стало, пальма теж по-своєму сумувала за ним – три роки і на міліметр не підросла. А тоді знову пішла в ріст, я її тричі вже пересаджувала...

Квіти для Ольги Антонівни – еліксир життя, заряд на цілий день. Встане ранесенько, до схід сонця, і не біжить з дійницею до корови і не стає біля печі. До квітів іде. Присяде біля них, посміхнеться, нап’ється ранкової прохолоди з настояним ароматом і сили їй додається, негаразди всі бліднуть, неприємності забуваються, а проблеми житейські такими дріб’язковими здаються.

– Ось зацвів „щучий хвіст”, – показує на білу пухнасту стрілочку цієї кімнатної квітки. – Я багато літератури читала, і про «щучий хвіст» пишуть, що вона належить до таких рослин, що не цвітуть. Оце збираюся написати листа і фото моєї квітки-красуні надіслати до газети «Порадниця». Хай люди знають, як цвіте вона. У мене он у двох горщиках ще не зів’яла ця краса. Цікаво, що під вечір „щучий хвіст” видає такі аромати – надихатись не можна. А на дощ на квітах з’являються прозорі крапельки... Диво та й годі.

– За гарну квітку мені нічого не шкода віддати, окрім здоров’я, – каже Ольга Антонівна. – Я живу цією красою і щаслива від того.

РАЇСА МИХАЙЛЕНКО.

На знімку: О.А.Сащенко на своїй клумбі. Фото автора.

Ого!

ВАГА 6 КІЛОГРАМІВ, ДОВЖИНА 80 САНТИМЕТРІВ

Такого судака виловив минулого тижня менянин М.Г.Кордаш, на що знадобилася ціла година

– Прочитав я якось у нашій районці, що десь на Ворсклі рибалка спіймав величезного сома, – розповідає Микола Григорович, – ще й фотку надрукували. І такі мене ревнощі взяли, такі пристрасті в мені розбурхалися. Що ж це, думаю, чогось такого і в наших краях немає?

Рано вранці Микола Григорович був на Десні поблизу Максаків. Ішов, як кажуть, на ляща і густіру. Відтак і снасті були такі: спінінгова вудка, волосінь 0,3, поводок 02 довжиною 80 сантиметрів, гачок номер 6. Плюс годівничка. Не довго й чекав, спіймав один за одним двох підлящиків. Зрадувалося серце рибацьке: значить, діло буде. Однак, як на те, кльов зник зовсім. Ані шелесь, тобто ані смик-смик. І так тривало півгодини, наче у підводному царстві усе до коліна вибито.

Почав задумуватися рибалка, поглядаючи на небо: чи то з погодою щось начудилося, чи часина така, а чи наживка не та... Аж раптом сильно і несподівано клюнуло, мало вудлища не вкрало, що стриміло в березі, ледь устиг підхопити.

– Підсік я і зразу зрозумів, що взялося щось солідне, – ділиться враженнями мій співрозмовник. – Водночас і занепокоївся, адже розумів, що для такої оказії ці снасті заслабкі. Залишалося покластися на великий власний досвід у любительському риболовстві та ще на удачу.

Потім, уже трохи провозившись із невідомцем, Миколі Григоровичу зажадалося хоча б побачити, що ж там за чудо причепилося. Десь через півгодини на поверхню випірнув сріблястий стомлений судак. Гучно ляснув хвостом, аж хвиля горою, і знову зник у пучині. Та вже рибалка відчув, що його суперник почав слабнути. І ще за півгодини підвів рибище до берега.

– А далі вже справа техніки, – підсумовує Микола Григорович, – схопив я його посередині рукою та й викинув на берег. Виявилося з нього рівно шість кілограмів, а довжиною був з поводок вудки.

ВОЛОДИМИР ЧЕПУРНИЙ.

На знімку: М.КОРДАШ з трофеєм. Фото автора.